У Хоролі відкрили меморіальну дошку письменникові Олесю Ульяненку
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У Хоролі відкрили меморіальну дошку письменникові Олесю Ульяненку
30 серпня у Хоролі на Полтавщині відкрили меморіальну дошку відомому українському письменникові Олесю Ульяненку (справжнє ім’я – Олександр Ульянов). На захід зібралися земляки, шанувальники його таланту, добрі друзі, знайомі, родичі (двоюрідні брати Валерій Усенко, Анатолій Лісовий, двоюрідна сестра Таміла Олексієнко) й керівництво району (голова Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, голова районної ради Віра Мартюк, міський голова Сергій Волошин, начальник відділу культури і туризму Хорольської РДА Ірина Гунько). Меморіальну дошку встановили на фасаді Хорольської центральної районної бібліотеки.
Олесь Ульяненко любив бувати в бібліотеці, коли повертався у рідне місто із бурхливого столичного виру, дарував свої книги та розповідав про школу, в якій він навчався. Саме в цьому приміщенні протягом 1969–1977 рр. (тоді ще в середній школі № 2 Хорола) навчався Олександр Ульянов. Тут він вивчився читати по складах буквар, із синіх чорнильних літер на білому папері творити свої шедеври, які у шкільні роки показував лише друзям, почав мріяти про велике літературне поприще, якому віддав усе своє життя.
Пройшовши складний життєвий шлях, Олесь Ульяненко зумів вижити в складних життєвих ситуаціях, знайти себе, стати відомим письменником і писати. Те, що він писав, і те, як він жив, не залишало нікому шансу на байдуже споглядання: у нього були або щирі друзі, або люті противники. Але всі, з ким він ішов пліч-о-пліч, знали Уляна як повну протилежність його ж таки літературі – м’який, добрий, щирий, душевний, але в душу впускав далеко не всіх.
Це була людина, яка наче птах летіла над життям із розпростертими крилами, з бажанням протистояти всьому світу і довести свою богемну геніальність. Друзі й сучасники називають Олеся Ульяненка найнеординарнішою людиною, з якою їм доводилося зустрічатися. Він був моралістом і водночас безжально викривав лицемірство, негаразди суспільних явищ, недоліки і вади своїх героїв.
Творчий доробок Олеся Ульяненка міг би стати окрасою літератури будь-якої цивілізованої країни. Навряд чи його спадщина отримає коли-небудь однозначну оцінку. Та одне незаперечне: у битві за право бути собою Олесь Ульяненко залишив по собі немеркнучий слід не лише в українській, а й світовій літературі. Але за розкіш бути собою йому довелося заплатити життям. І це було коротке, однак яскраве життя.
Під час урочистостей у виконанні Миколи Левіна прозвучав авторський вірш-присвята Олесю Ульяненку. На його честь лунали пісні у виконанні працівника районного будинку культури Володимира Олійника, друга Олеся Миколи Холоші й молодого соліста Максима Рудича. У виконанні Світлани Сєннікової, завідувача відділом обслуговування Хорольської центральної районної бібліотеки, прозвучав уривок з роману Олеся Ульяненка «Знак Саваофа». А розповідали про життєвий шлях і творчість нашого земляка ведучі: директор районної бібліотеки Оксана Левіна, бібліограф Ірина Редька та бібліотекар відділу обслуговування Олена Радченко.
Протягом заходу в Хоролі відбувалася зйомка документального фільму про нашого земляка під керівництвом його близького друга, кінорежисера Володимира Тихого.
Довідка: Олесь Ульяненко народився 1962 р. у місті Хорол Полтавської області. 1997 р. отримав Малу Шевченківську премію за свій дебютний роман «Сталінка». Усього Олесь Ульяненко написав близько 20 романів. Багато з них – «Дофін сатани», «Зимова повість», «Богемна рапсодія», «Син тіні», «Серафима», «Знак Саваофа», «Квіти Содому» – викликали неоднозначну реакцію.
2009 р. роман «Жінка його мрії» за рішенням Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі був визнаний порнографічним і вилученим з продажу. 2010 р. письменник відстояв цей роман у суді, а 17 серпня того ж року письменник загинув за нез’ясованих обставин після тривалих погроз. 2012 р. мистецька спільнота заснувала Міжнародну літературну премію імені Олеся Ульяненка.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
