“Право працівника на відпочинок – одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених у Конституції України”: роз’яснення від Держпраці
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
“Право працівника на відпочинок – одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених у Конституції України”: роз’яснення від Держпраці
Право працівника на відпочинок – одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених в Конституції України. Роз’яснення надає головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Полтавській області Хоменко Анна Михайлівна.
У ст. 24 Загальної декларації прав людини проголошується, що: “Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку”
У законодавстві це положення знайшло своє відображення у ст. 45 Конституції України та Законі України “Про відпустки” .
Таким чином, принцип «право на відпочинок» займає суттєве місце у системі принципів сучасного трудового права, а відпустка, у свою чергу, є одним із значущих способів його реалізації. Вдосконалення правового регулювання відпусток набуває особливої актуальності на сучасному етапі. Це обумовлено, у першу чергу, тим, що у даний час спостерігаються певні порушення права працівника на відпочинок у процесі надання йому відпустки.
Дуже часто виникає ситуація коли працівник бажає піти у відпустку за власний рахунок. Тоді виникає ряд питань як в працівника так і в роботодавця щодо оформлення такої відпустки.
Дане питання законодавчо врегульовано в ст. 45 Конституції України, Кодексі законів про працю України (КзпП) та Законі України «Про відпустки».
Згідно ст. 84 КЗпП: У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Таким чином ч.1 ст.84 КЗпП законодавство регулює питання надання відпустки без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку, а ч. 2 регулює ті обставини при яких необхідно обов’язково дійти згоди з роботодавцем, а роботодавець в свою чергу може відмовити в наданні такої відпустки.
Відповідно до ст. 25 Закону України „Про відпустки” працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати, зокрема передбачає надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати в силу суб’єктивного права, яке належить працівнику за законом.
Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку:
1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, – тривалістю до 14 календарних днів;
3) матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), – не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію “дитина-інвалід підгрупи А” – до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку;
3-1) матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території;
4) учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно.
Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких встановлений відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, – тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, – тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
7) інвалідам I та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
8) особам, які одружуються, – тривалістю до 10 календарних днів;
9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер – тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних – тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, – тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування – тривалістю, визначеною у медичному висновку;
12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, – тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;
13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, – тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;
14) сумісникам – на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
15) ветеранам праці – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, – тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;
17) працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, – тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі.
За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини;
18) працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.
Отримавши відпустку без збереження зарплати за однією з визначених причин, працівник має право отримати її ще раз, пославшись на іншу обумовлену законом обставину. Проте, незважаючи на встановлену тривалість відпустки, її можуть зменшити – у межах дії тих чи інших обставин.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати у відповідності до ст. 26 Закону України «Про відпустки» на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
При наданні цієї відпустки обов’язково сторони мають дійти спільної згоди щодо часу та тривалості відпустки, тобто самого бажання працівника тут замало.
Слід зазначити, що з ініціативи роботодавця працівники за спільною згодою, яка підтверджується заявою працівника, теж не можуть перебувати у відпустці без збереження заробітної плати більше ніж 15 календарних днів.
Період відпустки без збереження заробітної плати включається до загального трудового стажу робітника, але не включається до соціального страхового стажу, так як за цей період за такого працівника не сплачується єдиний соціальний внесок у вигляді відрахування з доходу працівника тому що доходи не нараховуються.
Отже, виходячи з вище викладеного можна дійти висновку, що трудове законодавство чітко регулює питання надання та отримання відпусток без збереження заробітної плати, чітко вказує максимальний термін таких відпусток та обмежує тривалість відпустки без збереження заробітної плати за узгодженням сторін до 15 календарних днів.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
