Три-чотири секунди на реакцію: як стрілець-зенітник миргородської бригади збив російську крилату ракету Х-101

Віталій – стрілець-зенітник однієї із вогневих груп 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації, яка захищає українське небо від повітряних загроз. Строкову службу він свого часу проходив у Державній прикордонній службі України. Після її завершення повернувся до цивільного життя. З 2016-го до 2022 року працював за кордоном на будівництві. Та з початком повномасштабної війни вирішив повернутися додому й долучитися до захисту Батьківщини. Каже, що добре розумів, куди їде і з чим доведеться зіткнутися.

Джерело: 831-ша Миргородська БрТА

Тепер його робота – це постійна готовність реагувати на повітряну небезпеку. Військовослужбовець говорить, що особливо складно, коли ціллю стає крилата ракета. Вона маневрує, змінює висоту, а її траєкторія не завжди дозволяє передбачити подальший рух. Для стрільця-зенітника час вимірюється секундами. Віталій пояснює, що після виявлення цілі на реакцію може залишатися лише три-чотири секунди. Якщо не встиг скористатися цим моментом, можливість уразити ракету втрачена.

«Найважче – вчасно підготувати комплекс. Треба правильно оцінити ситуацію, врахувати відстань, висоту, маневр цілі. Напарник повідомляє про її рух і відстань, допомагає зорієнтуватися. У нас кожен знає свою роль. Тут важлива злагодженість, адже часу на довгі роздуми немає», – розповідає Віталій.

У роботі використовують переносний зенітно-ракетний комплекс «Ігла». Це озброєння не нове. Проте й на сьогодні воно залишається дієвим засобом протиповітряної оборони. Водночас Віталій не приховує, що хотів би працювати із сучаснішими зразками озброєння, зокрема польськими комплексами «Перун» або американськими «Стінгер».

Нещодавно він разом із своїм побратимом Олександром знищив російську ракету Х-101. Вони згадують, що найгостріший момент настав тоді, коли ціль уже зовсім близько? і в ті секунди емоції переповнювали. Віталій говорить: «Я сказав собі: «Спокійно, зараз буде збиття, все вийде». І вже після того, як усе завершилося, прийшло усвідомлення, що все-таки вийшло».

«Коли вдається збити ціль, я кажу своїй «Іглі», що вона молодець, або просто їй дякую за гарно виконану роботу. Бо ракета може летіти і на критичну інфраструктуру або житлові будинки, постраждають люди, які там живуть або працюють. І коли усвідомлюєш, що саме завдяки твоїй роботі вони залишилися живими, розумієш справжню ціну цього результату. Ти врятував життя, зберіг інфраструктуру», – говорить військовик.

За кожним бойовим чергуванням стоїть не лише робота військовослужбовців, а й підтримка людей, які живуть поруч. Одну з таких історій Віталій згадує з особливою теплотою. Коли їхня група перебувала в польових умовах, до позиції якось під’їхала жінка років 50. Вона представилася фермеркою й запропонувала привозити військовикам гарячі обіди та вечері.

«Каже: «Я фермер, можу вам возити їжу». Звісно, ми маємо належне продовольче забезпечення, і з цим проблем немає. Але люди іноді хочуть допомогти ще й від себе, у такий спосіб висловити вдячність за те, що ми є та виконуємо свою роботу. Хтось пропонує продукти, хтось дозволяє зарядити техніку, набрати води. Це не стільки про матеріальну допомогу, скільки про людське ставлення, турботу та підтримку. Особливо відчутно це в польових умовах, далеко від звичного побуту. Такі прості прояви небайдужості додають сил і вкотре нагадують, що люди пам’ятають про нас і цінують нашу роботу», – ділиться військовослужбовець.

Віталій колись будував об’єкти за кордоном, а тепер його робота – захищати те, що ворог намагається зруйнувати тут, удома. І хоча між будівництвом та військовою службою, здавалося б, мало спільного, нині він так само працює на результат. Тільки тепер від його уважності, швидкості реакції та злагодженості з напарником залежить значно більше, ніж виконання чергового завдання.