120 років від дня народження Івана Багряного

Іван Павлович Лозов’яга, відомий у літературі під псевдонімом Іван Багряний, народився 2 жовтня 1906 року на історичній Полтавщині (село Куземин, нині Охтирського району Сумської області). Майбутній письменник рано виявив інтерес до літератури та образотворчого мистецтва. Навчався у Краснопільській художньо-керамічній школі, а в 1926–1928 роках — у Київському художньому інституті. Однак завершити навчання не зміг.

Паралельно формувався його світогляд. У 1920-х роках Багряний належав до літературного середовища, яке прагнуло розвитку української культури поза жорсткими рамками офіційної радянської доктрини. Він входив до літературної організації «Плуг», а згодом — до МАРС («Майстерня революційного слова»), де гуртувалися українські письменники.

Перші твори Івана Багряного з’явилися друком у 1920-х роках. 1925 року в Охтирці він власноруч художньо оформив і видав збірку новел «Чорні силуети» під псевдонімом І. Полярний. 1926 року в журналі «Глобус» було надруковано його вірш «В місто». У наступні роки з’явилися поетичні та прозові твори, серед яких збірка «До меж заказаних» та історичний роман у віршах «Скелька».

Вже рання творчість Багряного демонструвала прагнення говорити про українське життя самостійно, без нав’язаних ідеологічних схем. Особливо виразно це проявилося в поемі «Ave Maria», яку 1929 року цензура конфіскувала. Того ж періоду належить відома формула письменника: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору — і ти пізнаєш світ». Згодом ці слова сприйматимуться не лише як літературний афоризм, а й як своєрідний ключ до всієї його біографії.

штували органи радянської державної безпеки. 11 місяців письменник провів у камері одиночного ув’язнення, потім його відправили на спецпоселення на Далекий Схід. Звідти він утікав, його ловили, повертали назад. Після повернення з заслання Багряного знову арештували. Знову була Харківська в’язниця УДБ-НКВС на Холодній горі, багатогодинні допити, тортури. Цього разу його звинуватили в участі у націоналістичній контрреволюційній організації. Утім, своєї вини письменник не визнав, тому його змушені були відпустити.

Під час німецької окупації Багряний перебував в Охтирці. Працював художником, співпрацював із місцевою пресою, зокрема був редактором газети «Голос Охтирщини». Водночас його ставлення до нацистського режиму не було прийняттям окупації.

1944 р. написав пригодницький роман “Звіролови” (згодом відомий як “Тигролови”; написав у Моршині де переховувався від німців). 1945 р. письменник емігрував до Німеччини.

Через рік було опубліковано його відомий лист-памфлет “Чому я не хочу вертатись до СССР?” На чужині активно займався політичною діяльністю. Організував Українську революційно-демократичну партію (УРДП), в якій згуртував відданих українській справі земляків. У період 1952-1963 рр. був головою Української Національної Ради та віце-президентом УНР в екзилі.”

Останні роки життя Багряного минули в Німеччині. Попри тяжкий стан здоров’я, він продовжував літературну, журналістську та громадсько-політичну діяльність. Іван

16 квітня 1932 року Івана Багряного заареБагряний помер 25 серпня 1963 року в Новому Ульмі, де й похований. У 1962 році його кандидатуру висували на Нобелівську премію з літератури. Це свідчить про міжнародну увагу до його творчості, хоча премії він не отримав. В Україні визнання його літературного доробку офіційно було засвідчено вже після смерті: 1992 року Івану Багряному посмертно присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».