Поезія, народжена війною: у полтавському ЗВО презентували збірку «Сенси» Олександра Сопіженка

У бібліотеці імені Михайла Жовтобрюха Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка відбулася творча зустріч із поетом-воїном Олександром Сопіженком, випускником цього навчального закладу. Саме тут, у просторі науки, мистецтва й культури, студенти та викладачі долучилися до творчості автора, який має фізико-математичну освіту, але знайшов себе і в поезії.

Ліричний герой збірки «Сенси» Олександра Сопіженка прагне знайти суть у собі, пізнати сенс і водночас змінити власне життя та погляди на нього. Значна частина текстів побудована на символах, які читачеві доводиться розшифровувати.

Історію автора і його поезію учасники зустрічі розглядали не лише як набір власне текстів. Вірші з-під його пера постають своєрідним кодом, у якому закладені символи й сенси, що потребують осмисленого читання.

Модераторкою заходу була доцентка кафедри української літератури Віра Мелешко. Вона вела діалог з поетом про його творчість загалом та книжку «Сенси» зосібна; про те, як в автора виникає потреба / бажання писати.

Одна з особливостей збірки – відсутність епічних (сюжетних) віршів. Автор не пише за якимось заздалегідь визначеним планом. За його словами, поезія приходить сама – із внутрішньої потреби.

Одним із прикладів такого підходу став вірш «Вишиванка», що складається лише з чотирьох рядків:

Так хочеться добігти до весни!
З надією – дожити до світанку…
І стерти з пам’яті усі жахливі сни.
Змінити піксель на домашню вишиванку.

На перший погляд, це звичайний ліричний невеликий за обсягом текст. Водночас через нього автор передає думки, мрії та настрої багатьох людей, котрі прагнуть повернення до мирного життя. Образ «змінити піксель на домашню вишиванку» у цьому контексті набуває символічного значення – як бажання переможного завершення війни та повернення додому.

Символи, які читачеві потрібно розгадати

Одним із питань Віри Мелешко стало використання у збірці англійського амперсанду (& – and). Вона звернула увагу на те, що цей символ часто повторюється у виданні, та припустила, що він може мати окреме значення.

Автор пояснив, що символ пов’язаний із його особистим баченням взаємозв’язку між минулим і майбутнім – того, звідки людина йде і до чого приходить.

Модераторка також запитала митця, хто або що підштовхнуло його до активнішої творчості. Для студентів, за її словами, це одне з найцікавіших питань: чому людина починає писати.

Олександр відповів, що не може назвати конкретну людину чи подію, яка змусила його творити. За його словами, поезія просто прийшла в його життя.

«Ця творчість прийшла, вона народилася. Вона народилася в мені, в моментах, які я навіть не очікував. Вона десь там собі сплавлялася в ті слова. І потім мені потрібно було це написати», – розповів він.

Найбільше натхнення, за словами автора, припало на період повномасштабної війни. Його поезія стала своєрідною відповіддю на загрози та виклики сьогодення.

Віршовані рядки могли приходити в найнесподіваніші моменти. Іноді це траплялося вночі, коли не було можливості відразу записати думки. Частину з них автор устигав наговорити на телефон або запам’ятати, частина ж згодом втрачалася.

«Багато що з цього пропало, тому що воно приходило спонтанно, і я просто не встигав занотувати. Але зрештою добре, що частину мав можливість записати. Добре, що це знайшло свого читача зараз», – сказав Олександр Сопіженко.

«Найголовніше зараз у житті – перемога»

Окремо під час зустрічі говорили про значення слова «сенс», яке винесене в назву збірки. Віра Мелешко поставила авторові запитання: що є найістотнішим і найголовнішим у його житті та яка мета його поетичного письма. Відповідь Олександра була пов’язана передусім із війною.

«Найголовніше зараз у житті – це перемога. Далі – найголовніше знайти сили в собі, дійти, дочекатися, зробити все для того, щоб це закінчилося», – зазначив поет.

Він говорив про цивільних людей, які страждають через війну, та військових, які гинуть. Водночас наголосив на необхідності щодня знаходити в собі сили, стимул і бажання, щоб продовжувати жити, діяти, працювати. За його словами, важливу роль у цьому відіграють рідні люди – ті, хто думає, чекає і підтримує.

Форма і зміст

Ще однією темою розмови стала форма поезії. Модераторка заходу звернула увагу на те, що в збірці важливу роль відіграє саме формальний аспект. У текстах є слова, написані великими літерами, окремі літери та слова розтягнуті, деякі рядки складаються лише з одного слова. Такі елементи змінюють спосіб сприйняття вірша, додаючи йому глибинних смислів.

Проте зміст поезій залишається виразним і дозволяє читачеві відчути те, що складно передати буденними словами. Тож пролунало питання до автора, що для нього важливіше – зміст поезії, форма (художні засоби).

Зрештою, він називає себе аматором. Для Олександра головним є не дотримання певних літературних правил, а те, як його текст впливає на читача.

«Для мене важливо, щоб кожна людина, яка читала, – хай у її серці відгукнеться хоча б одне слово чи один рядок, десь чимось допоможе цій людині, або підтримає, або дасть якийсь відгук. І це буде для мене найкраща нагорода», – сказав поет.

Як формувалася збірка «Сенси»

Наприкінці розмови Віра Мелешко запитала поета про його улюблений вірш, а також про те, за яким принципом він добирав тексти до збірки.

Автор розповів, що вірші для «Сенсів» не підбиралися спеціально. Ба, більше, за його словами, коли збірка вже була надрукована, він сам не знав про це, тому її поява стала для нього несподіванкою. На створення окремих текстів впливали розмови з волонтерами, які допомагають військовим, а також спілкування з людьми, котрі підтримують захисників та їхні родини.

Поет згадував матерів, які чекають своїх синів, жінок, дітей, друзів, батьків – усіх тих, хто продовжує підтримувати військових. Саме з таких зустрічей та розмов народжувалися окремі образи його поезії. Серед них – «Метелик на вікні», «Моя історія».

«Слово – це нація, бо слово – це зброя»

До учасників і учасниць творчої зустрічі з вітальними словами зверталися гості дійства. Говорила й декан факультету української філології та журналістики Оксана Кирильчук.

Вона наголосила, що їй приємно бачити презентацію ліричних творів саме в стінах університету, де навчаються представники різних спеціальностей. Також Оксана Борисівна акцентувала роль слова у збереженні національної пам’яті та формуванні майбутнього.

«Ті, хто любить, шанує і закоханий у слово, теж стоять на сторожі нашої нації і формуванні майбутнього. Бо слово – це нація, бо слово – це зброя», – сказала декан.

Також вона подякувала модераторці заходу, доцентці кафедри української літератури Вірі Мелешко, працівникам бібліотеки та студентам, які долучилися до зустрічі з поетом.

Творча зустріч – то не лише можливість почути вірші Олександра Сопіженка, а й поговорити про те, як народжується поезія під час війни, звідки беруться її образи та символи, а також як особистий досвід автора перетворюється на тексти, що знаходять свого читача.

Текст: Михайло МИХАЙЛЮК
Фото: Олександр РОЗУМ

матеріал підготував/ла: Олександра Клиша