“У кожного гвинтокрила є душа”: капітан “Крижик” із 18-ї ОБрАА розповів, як навчитись пілотувати вертоліт і чи заважають вертолітникам дрони
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
На рахунку капітана Володимира “Крижика” Крижановського, який несе службу у 18-й окремій бригаді армійської авіації імені Ігоря Сікорського Сухопутних військ Збройних сил України, – понад 200 бойових вильотів. В армії пілот – із 2016 року – пішов служити одразу після школи. На сьогодні Володимир Крижановський – повний кавалер ордена Богдана Хмельницького, нагороду І ступеня отримав у середині травня 2026 року. Як навчитись пілотувати вертоліт, чим займається армійська авіація на війні, чи заважають гвинтокрилам дрони та яких традицій пілоти дотримуються перед вильотом, про це та інше – у матеріалі.
– Перше запитання, мабуть, уже традиційне для військовиків: як ви опинилися в армії?
– Те, що буду військовослужбовцем, я знав від самого дитинства, бо виріс у родині військових. Тож чудово розумів, що на мене чекає. Після школи підписав контракт на службу в зенітно-ракетних військах, а потім поїхав у зону АТО. За чотири місяці на сході познайомився з багатьма цікавими людьми, чимало з них проходили службу в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (ХНУПС). І після знайомства з ними я вирішив, що хочу бути вертолітником. Повернувся до частини, написав рапорт, поїхав до Харкова, пройшов дуже поглиблений медогляд для вступу на льотний факультет і почав учитись. До речі, навчання в ХНУПС – це ж і забезпечення, і стипендія. До третього курсу курсанти зараз отримують, здається, по 8 тис. грн, а вже на старших курсах – по 20 тис. грн, як військовослужбовці контрактної служби рядового складу. Ще й після закінчення університету маєш роботу, яка достойно оцінюється. Не знаю, чи десь ще є такі умови й перспективи, як у ХНУПС. Якби переді мною ще раз стояв вибір, до якого навчального закладу вступати, я своє рішення не змінив би.
– Пам’ятаєте емоції від першого самостійного польоту?
– Ці враження неможливо описати, але першому польоту передує величезна робота. Близько півтора року зайняла суто теоретична підготовка. Завдяки кваліфікованим викладачам, а в ХНУПС викладає чимало саме льотчиків, отримуєш розуміння пілотування, техніки, як виконується політ взагалі й чим відрізняються різні типи техніки. Лише після цього тебе допускають до практики. Перший мій самостійний виліт був у 2019-му році на вертольоті Мі-2. Причому зазвичай курсанти літають з інструктором – він сидить поруч про всяк випадок. А коли я випускався, то пролетів два кола з інструктором, а далі вже самостійно.
– Не шкодуєте, що пішли вчитись на пілота гвинтокрила, а не, скажімо, винищувача?
– Як на мене, пілотом вертольоту бути складніше. У тебе немає злітної смуги, треба працювати за різної погоди, на різних ландшафтах. Найскладніше – робота на висінні, яку часом треба виконувати над водою, чи, припустимо, снігом. Доводиться координовано руками, ногами, розумом утримувати техніку в нерухомому положенні, враховуючи десятки факторів.
– Бази, яку ви отримали в університеті, вистачило для того, щоб одразу виконувати бойові завдання?
– Звісно, те, чого нас навчили в ХНУПС, дало міцний фундамент. Але вкрай важливим було подальше навчання: повномасштабне вторгнення застало мене молодим лейтенантом після університету, однак поруч були льотчики, які пілотували бойові вертольоти, і завдяки їхньому досвіду виконувати бойові завдання було набагато легше. Загалом учитись треба постійно, бо від твоїх дій залежить не лише твоє життя, але й життя екіпажу, техніків, людей, задля яких ми працюємо.
– Які завдання нині виконує армійська авіація?
– Від ураження наземних цілей противника до знищення повітряних цілей, від евакуації поранених із поля бою до доставки боєприпасів. Завдання армійської авіації на сьогодні дуже різноманітні, і ми відіграємо значну роль у підтримці піхотинців. Я брав участь в обороні Харківщини, мав бойові вильоти на Бахмут, Кліщіївку на Донеччині. Виконував чимало бойових завдань, про які наразі не можу розповідати.
– Чи змінились такі завдання за 12 років війни?
– Мабуть, загалом завдання не змінились, але їх значно побільшало. І вертолітники нині вкрай затребувані. Натомість змінились умови виконання бойових завдань. На сьогодні нам доводиться зважати, до прикладу, на РЕБи. Щоб їхня робота не впливала на нашу ефективність, дуже ретельно плануємо й готуємо вильоти. Є, звісно, і фактор дронів, але з цим теж боремось.
– Можна нині говорити про нову школу авіації?
– Повномасштабне вторгнення показало, наскільки в нас не лише підготовлені, але й самовіддані пілоти. Тож у плані професійності в наших пілотів все добре. Чого нам реально бракує, так це нової техніки. На сьогодні ми працюємо на вертольотах 1980-1990-х років, які, як то кажуть, уже бачили життя. Виконувати на них бойові задачі в умовах сучасної війни допомагають грамотне планування, пілотування і робота техніків, інженерного складу бригади. Ми знаємо, що не можемо відступати, наше завдання – знищити ворога й допомогти своїм за будь-яких умов. А наскільки б зросла ефективність нашої роботи, якби ми мали техніку з новітнім озброєнням, новими навігаційними системами, сучасними методами наведення та ведення цілі? Думаю, наш досвід роботи й так буде вкрай затребуваним із боку міжнародних партнерів. І якщо ми на неоновленій техніці робимо часом неможливі речі, то уявіть, на що будемо здатні з новою.
Однак є важливий нюанс: скільки років не було б гвинтокрилу, ми впевнені, що в кожного з них є душа. Тому ніколи не ображаємо техніку, завжди ставимось до неї лагідно, навіть ніжно. Кажемо: “Збережи нас, а ми збережемо тебе”. Бо ж техніка відчуває і енергетику та злагодженість екіпажу, і напругу під час виконання бойового завдання.
– А є в пілотів вертольотів свої особливі традиції перед вильотом?
– У кожного вони свої. Хтось читає молитву, хтось пише дружині, що кохає її. Хтось просто мовчить, хтось бере на борт якийсь талісман. Але майже ніхто не фотографується перед вильотом, усі фото – вже після повернення.
Довідково
18-та окрема бригада армійської авіації імені Ігоря Сікорського – військова частина армійської авіації Сухопутних військ України. Вона була сформована вже після початку російської агресії, на початку 2015 року.
На сьогодні бригада виконує бойові завдання вздовж усієї лінії фронту – від Сумщини до Донеччини, здійснюючи вогневу підтримку піхоти, доставку вантажів, евакуацію поранених та відіграє критичну роль у протиповітряній обороні України.
Чимало військовослужбовців ОБрАА мають нагороди:
- четверо офіцерів бригади мають звання Герой України з врученням ордена “Золота Зірка”,
- 1 військовослужбовець нагороджений нагородою “Хрест бойових заслуг”,
- 28 військовослужбовців є повними кавалерами ордена Богдана Хмельницького,
- 41 військовослужбовець нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеню,
- 100 військовослужбовців нагороджені орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню,
- 4 військовослужбовців нагороджені орденом “За мужність” І ступеню,
- 11 військовослужбовців нагороджені орденом “За мужність” ІІ ступеню,
- 68 військовослужбовців нагороджені орденом “За мужність” ІІІ ступеню,
- 17 військовослужбовців нагороджені орденом Данила Галицького.
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
