Військовий 116-ї бригади ТрО з Полтавщини з позивним Шум: від козацького вишколу до підтримки родин захисників
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Військовий 116-ї бригади ТрО з Полтавщини з позивним Шум: від козацького вишколу до підтримки родин захисників
У лавах 116-ї окремої бригади Сил територіальної оборони, що дислокується на Полтавщині, служить військовослужбовець із позивним Шум. Його шлях до війська — це історія глибокого патріотизму, родинних цінностей та активної громадянської позиції, що бере коріння ще з козацьких часів.
Джерело: 116 окрема бригада Сил територіальної оборони
Як розповів сам Сергій, його позивний Шум походить від прізвища і має глибоке історичне значення: “Ще з козацьких часів так було: у козаків були клички, вони ж — прізвиська, які потім стали позивними і в УПА, і тепер у ЗСУ”.
До початку повномасштабного вторгнення, Шум мешкав з родиною під Києвом, займався підприємництвом. Проте його справжнім покликанням було патріотичне виховання молоді. Разом із сином він заснував козацький гурт “Межигірський сокіл”, де організовував табори, вишколи та мандрівки, виховуючи “майбутніх захисників, провідників нації”. Також Сергій заснував пластовий осередок, прагнучи допомогти молоді вирости гідними українцями, які знають свою історію та готові боронити рідну землю.
Усвідомлюючи неминучість повномасштабної війни, Сергій разом із побратимами долучився до підрозділу територіальної оборони ще до 24 лютого 2022 року. “Ми розуміли, що Росія не зупиниться, — каже він. — Що війна буде повномасштабною. Тому тренувалися ще з січня. Уже тоді формували план дій у нашій громаді, залучали сільського голову, готувалися”.
Коли ворог вторгся, Шум та його побратими стали на захист Київщини. Саме тоді він усвідомив справжній сенс прислів’я “Моя хата скраю — першим ворога стрічаю”: “Це не про байдужість. Це значить — першим зустрічаю ворога. Бо ми тут господарі”.
Після деокупації Київщини, Сергій вирішив продовжити службу у Збройних Силах України.
Згодом Шум знайшов ще одне своє покликання — допомагати родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти захисників. У Центрі цивільно-військового співробітництва (ЦВС) він курує цей важливий напрям, а також опікується пораненими. Сергій зізнається: “Я зрозумів, що допомагати людям — це моє. Мені подобається спілкуватися, вирішувати питання, координувати. Мені приємно, коли можу стати корисним”.
Він активно спілкується з родинами з різних куточків України (Лубни, Миргород, Біла Церква, Житомир), допомагає з лікуванням, документами, ліками та організовує дозвілля для дітей захисників. “Для мене важливо, щоб ці родини, діти росли з відчуттям, що про них не забули. Що бригада поруч, тримає зв’язок”, — наголошує військовослужбовець.
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
