15 липня – День Української Державності
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
15 липня – День Української Державності
15 липня Україна відзначає День Української Державності, встановлений Указом Президента України від 24 серпня 2021 року № 423 з метою утвердження понад тисячолітніх традицій українського державотворення. Історія нашого державотворення сягає своїми витоками української середньовічної держави Русь, центром якої був Київ. Прийняття Київським князем Володимиром у 988 році християнства стало для України цивілізаційним вибором. Це сприяло піднесенню культури, освіти, дало поштовх розвитку кириличної писемності. Саме у день вшанування пам’яті видатного державотворця Київського князя Володимира Великого та у День Хрещення Київської Руси–України встановлено День Української Державності.
Джерело: УІНП
День Української Державності нагадує нам про тисячолітню історію державотворення нашої країни. У це свято ми згадуємо всі етапи нашого державотворення – від Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна існувала як незалежна, демократична держава.
Ядром державності є воля до самовизначення, історичний досвід народу, його менталітет і правові традиції. А держава – це спосіб забезпечення і запорука цілісного існування нації.
Держава і державність нероздільні як дерево і коріння. Без історичного коріння держава не може існувати. Історія дає суспільству усвідомлення зв’язку поколінь та конструювання спільного шляху.
Історія українського державотворення сягає своїми витоками середньовічної української держави Русь, центром якої був Київ. Саме Русь заклала фундамент державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.
Тризуб є нашим давнім символом. Сьогодні наше суспільство об’єднує той же знак, що об’єднував і Русь. Ми є спадкоємцями Русі, Тризуба Володимира Великого.
Князь Володимир Великий – уособлення розбудови Русі. Прийняття у 988 році християнства стало для України цивілізаційним вибором. Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу.
Традиції Русі у розбудові загальноєвропейського культурно-релігійного простору продовжили, зокрема, Руське королівство, Українська козацька держава – Військо Запорозьке, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Карпатська Україна та сучасна незалежна Україна.
Впродовж тривалої історії українці не полишали боротьби за свободу та здобуття державності. Першу в ХХ столітті незалежність Україна проголосила 22 січня 1918 року. Актом 24 серпня 1991 року відновила її.
Кілька разів у ХХ столітті Україна здобувала суверенітет і втрачала його через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності.
Знання історії нашого державотворення в усій тяглості є потужною силою проти маніпуляцій історичними фактами в умовах інформаційної війни РФ проти України.
Реальна історія спростовує фейки про “єдиний народ” і “Україна – штучна держава”, тому нинішня війна – це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за її минуле, національну незалежність та ідентичність.
Етапи державотворення
Витоки української державності – у Русі. На початку ІХ столітті на просторах східної Європи довкола Києва почалася консолідація перед- і ранньодержавних слов’янських племінних об’єднань – утворилася середньовічна держава – Русь. У наступні століття Русь стала важливим суб’єктом європейського політичного простору. Підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу від Візантійської імперії до Французького королівства. У період Русі почала формуватися українська мова.
Прийняття князем Володимиром у 988 році християнства, поширення писемності на основі кирилиці, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі “Руській правді” князя Ярослава Мудрого та його спадкоємців – усе це стало фундаментом правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.
Продовжила традиції української державності Руське Королівство. В умовах монгольського загарбання і розпаду державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у ХІІІ–ХІV століттях розвинули інститут державності на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 року Данила Галицького у Дорогичині короною, присланою Папою Римським Інокентієм ІV.
У середині XIV століття українські землі увійшли до складу Польського королівства і Великого Князівства Литовського. Велике Князівство Литовське і Руське – одна з найбільших держав тогочасної Європи – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі, на той час, були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад, станів, система адміністрацій тощо. Державною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери.
Основним джерелом права була “Руська правда”, пізніше – “Литовські статути”, укладені на її основі. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.
У XVI столітті українці витворили новий соціально-політичний феномен – запорозьке козацтво. Козацтво на руських військових і європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію – Запорозьку Січ, засновану на принципах особистої свободи та виборності влади. У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права. У середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї, головні серед яких – право українського народу на власну державу та генетичний зв’язок козацької держави з Руссю.
Ці принципи були втілені у ранньомодерній українській державі Гетьманщині. Вона була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо. Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 року Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом.
Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українські національні державні інститути і зрештою до кінця XVIII століття ліквідував їх.
У ХІХ столітті покоління Руської трійці, Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців заклали підвалини для відновлення української державності. Упродовж ХХ століття попри історичні катаклізми та мільйонні жертви українці неодноразово виборювали самостійність.
У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі створили незалежну національну державу. Центральна Рада намагалася забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки. За часів УНР у 1918 році пісню Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” на музику Михайла Вербицького була неофіційним гімном. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – друге державне утворення часів Української революції, форма якого – гетьманат – походить із козацької епохи. Гетьман усіляко намагався відродити давні козацькі традиції. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалася освіта, наука, державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військової форми. Директорія ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву. Встановлено грошову одиницю – гривню. Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА). 22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.
Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху ХХ століття. При найменшій можливості українці заявляли про право на власну державу.
Від жовтня 1938 року розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України – республіки на чолі з президентом. Державні атрибути вона перейняла від УНР.
В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд. Акт спирався на традиції УНР і ЗУНР. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та центральної України.
У липні 1944 року підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР) – політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Діяльність УГВР засвідчила прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.
За час існування комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор 1932–1933 років, ні масові штучні голоди, ні репресії, Великий терор, економічні та політичні експерименти не змогли викорінити державницькі устремління українців. Наприкінці 80-х років ХХ століття в умовах послаблення командно-адміністративного диктату знову відродився масовий національно-патріотичний рух і постало питання незалежності.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.
24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності. Насправді ж, відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці боролися протягом багатьох століть. Проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі Український народ абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення жити в самостійній державі.
28 червня 1996 року відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив народовладдя.
Наш спадок Русі
Тризуб
Тризуб – наш Герб – також є нашим давнім символом. Він єднає сучасну Україну з давньою Руською державою.
За часів Русі тризуб був особистим княжим знаком Володимира Великого, символом князівської влади. Княжі знаки Володимира Великого та його нащадків можна зустріти на різних предметах і артефактах, датованих Х–ХІІІ століттями. Монети, печатки, посуд, персні, злитки-гривні чи зброя – скрізь є його відбиток чи його видозмінених форм: двозубів або тризубів із додатковими елементами. Від кінця ХІІІ тризуб виходить з ужитку, а самі княжі знаки закріплюються в гербах наших князів – Острозьких, Вишневецьких та інших.
До давнього знака київських князів повернулися вже в ХХ столітті, коли українці здійснили спробу створити незалежну державу. 6 січня 1918-го з’явилася перша надрукована в Українській Народній Республіці банкнота номіналом 100 карбованців, а на ній знак князя Володимира – тризуб. Згодом він став елементом морського прапора УНР. 25 лютого цього ж року Рада Народних Міністрів затвердила «знак Київської Держави часів Володимира Святого» як герб УНР. Тоді ж утверджується й така знайома нам назва – тризуб.
Після втрати державності печатки, штампи, бланки документів уряду УНР в екзилі (еміграції) містили герб УНР. Тризуб став символом подальшої боротьби українців за свободу й незалежність. Наприклад, на емблемі ОУН зображено тризуб, центральний зубець якого у вигляді меча.
У Радянському Союзі тризуб був під забороною. Хіба автори таврувальних карикатур у журналі «Перець» малювали його з відповідною пропагандистською метою. Та попри сім десятиліть заборони, наприкінці 1980-х під час людних українських маніфестацій мітингувальники використовували тризуб разом із іншою національною символікою.
Після відновлення незалежності Тризуб (у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі) було затверджено як малий Державний герб постановою Верховної Ради України від 12 лютого 1992 року. Герб України поступово з’явився на марках, грошах, емблемах установ та організацій, у символіці Збройних сил України. Під знаком Тризуба ми виборюємо свою незалежність, територіальну цілісність та свободу сьогодні.
Синьо-жовті барви
Витоки кольорів нашого Державного Прапора сягають доби Руського королівства, коли синя та жовті барви позначали державу короля Данила у ХІІІ столітті. Одна з перших згадок про поєднання синьої і жовтої барв на «гербових прапорах» українських земель датується початком ХV століття. У Грюнвальдській битві 1410 року воїни з Львівської землі йшли у бій під синім прапором із жовтим левом, який спинається на скелю. У ХV столітті вже у Польському королівстві гербом Руського воєводства (Львівська, Галицька та інші землі) продовжував залишатися лев. Цікаво, що форми цього геральдичного знака могли були різними – лев був і в короні, і без, зі скелею й ні. Проте кольори були однакові: поле щита – синє, а лев і скеля – золоті. Після 1772 року частину західноукраїнських земель було приєднано до Австрійської імперії. Давній знак із левом тимчасово вийшов з ужитку.
1848 рік. У Європі триває Весна народів – підйом демократичних і визвольних рухів. Тоді й відродився історичний символ Руського королівства – лев. Разом із жовтим та синім кольорами він став національним знаком українців Галичини. У ті часи стихійно і масово почали утворюватися місцеві військові загони. Вони потребували прапорів. Однак швидко виготовити їх не могли, тож просили Головну Руську Раду, аби та допомогла «штандар руский зо Львова спровадити». Так замість зображення лева стали поширюватися простіші у виготовленні полотнища «в руських барвах» із двох рівновеликих синьої та жовтої смуг.
На початку ХХ століття, після падіння царату в Російській імперії та на тлі національно-визвольного руху, такий стяг поширився всією Україною. Під синьо-жовтими прапорами проходили багатотисячні мітинги. Під ними вирушали на фронт. Офіційно цей стяг в Українській Народній Республіці затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про флот. Після окупації України більшовиками за синьо-жовтий карали. Попри це, питомо українські кольори лишалися нашим символом. Важливі події українського державотворення, боротьби за свободу, акції протесту та непокори відбувалися під національним стягом.
4 вересня 1991 року, вже після відновлення незалежності України, національний синьо-жовтий прапор піднято над Верховною Радою.
Гривня
Розвиток економіки Русі привів до карбування грошей у цій ранньосередньовічній державі: «златників» і «срібників». Поряд із ними грошовою одиницею стала гривня. Слово «гривня» походить від назви нашийної прикраси гривни (у старослов’янській мові «грива» означає шия або потилиця), яка важила приблизно 150 г та використовувалася при обміні товарів.
З часом гривнею стали називати уніфіковані злитки срібла ромбоподібної форми, які з’явилися в VIII-IX столітті спочатку як міра ваги, але згодом, особливо в XI–XIII століттях, набули поширення як засіб обміну. На території Русі використовували декілька видів таких злитків, зокрема, серед них були київського (ромбоподібні) та чернігівського (сплюснуті з країв) типів. Як вагова, лічильна та грошова одиниця гривня продовжувала побутувати у ХIV–XVIII століттях на українських землях, що входили до Корони Польської.
Повернулася гривня в економіку в часи Української революції 1917–1921 років. 1 березня 1918-го Центральна Рада ухвалила Закон «Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів», яким запровадила нову грошову одиницю – гривню. Вона дорівнювала 1/2 карбованця та містила 100 шагів.
Перші емісії гривневих банкнот вийшли за правління гетьмана Павла Скоропадського. Автором багатьох українських бон став талановитий графік Георгій Нарбут. У 1918–1919-му були надруковані грошові знаки номіналом 2, 5, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень.
Українська державність початку ХХ століття не вистояла у вогнищі воєн. Разом із нею гривня зникла з українських теренів на сімдесят років аж до відновлення Україною незалежності. Перші гривневі банкноти були надруковані у 1992 році. Щоправда, потримати їх у руках пересічні громадяни змогли лише через 4 роки, бо інфляція не давала можливості ввести їх в обіг. Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу» з 2 вересня 1996 року гривня стала офіційною валютою України. На банкнотах найменшого номіналу були зображені князі Русі.
Християнство
Прийняття християнства визначило цивілізаційний вибір Русі і її входження у коло середньовічних держав Європи. Хрещення Русі, здійснене 988 року князем Володимиром, стало важливим чинником розвитку Руської держави і визначило ту основу, на якій великою мірою формуватиметься надалі українська культура.
Після офіційного прийняття християнства Київська держава перестала сприйматися сусідами як далека варварська периферія, повноправно увійшовши до кола найрозвиненіших держав тогочасної Європи. Династичні шлюби Володимира Великого та Ярослава Мудрого лише закріпили цей статус.
Вибір християнства став не лише політичним, але й світоглядним. Християнська етика і гуманізм послугували основою українського світобачення, мистецтва. Водночас православ’я нашарувалося на язичницькі вірування, утворивши унікальний український космос народних звичаїв та обрядів.
Прийняття християнства сприяло розвитку освіти й культури, літописання, храмового будівництва та живопису. Все це відбувалося в спільному контексті загальноєвропейських культурних тенденцій, але українське мистецтво зберегло свої неповторні риси.
Християнство стало духовною опорою для формування українського війська і зародження українського козацтва, діяльності Острозької та Києво-Могилянської академій, появи феномену козацького бароко, філософії Григорія Сковороди і в загальному підсумку – основою для формування модерної української нації.
Київ
Київ завжди був і залишається духовним, культурним символом українських земель по обидва боки Дніпра. У IX київський стіл став найпрестижнішим у політичній, військовій, економічній та культурній ієрархії сусідніх племен.
Після хрещення Русі Київ став духовним центром, ядром митрополії. Першим відомим митрополитом-русичем був Іларіон, автор «Слова про закон і благодать». Київ протягом століть залишався центром паломництва, а його християнські святині відомі далеко за межами українських теренів.
Понад тисячолітня історія міста показала його економічну та політичну стійкість. Сюди після облоги Москви у 1618-му та переможної Хотинської битви 1621-го повертався Петро Сагайдачний. А у 1649-му, після перемоги над військом Речі Посполитої, Богдан Хмельницький тріумфально вʼїхав до Києва через Золоті ворота – головну міську браму у середньовічні часи, чим засвідчив символічне відновлення столиці давньої Русі.
З Києва хвилі Української революції 1917 року розбурхалися на всю Україну. Тут у 1918 році проголошувалася незалежність, а в 1919-му урочисто оголосили Акт Злуки українських земель, що раніше перебували під владою різних імперій. А відзначення дня Соборності у 1990-му в серці тисячолітнього Києва оприявнює тяглість традицій, ідейну спорідненість, єдність українців.
Київ для України – не просто топографічна, адміністративна одиниця чи цятка на мапі. Це душа, джерело натхнення, виразник прагнень українського народу, центр загальнонаціональних перетворень.
2022-й показав геополітичну вагу Києва, його здатність до опору Росії. Одвічному ворогу, який, не маючи власної історії, претендує на тисячолітній спадок нашої столиці.
Корисні Інтернет-посилання на тематичні матеріали Інституту
- Відео “Історія України за 15 хвилин”
https://www.youtube.com/watch?v=ITw2Lk93qrY
- Відео “ІстФакт. “Історія Тризубу”
https://www.youtube.com/watch?v=m3n70kgNIgw
- Виставка «Творці української державності: до 30-річчя заснування УГС»
- Виставка «Символ твоєї свободи. 100 років Державного герба України»
- Виставка «Воїни. Історія українського війська»
https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-voyiny-istoriya-ukrayinskogo-viyska
- Виставка «Кожен із нас – воїн»
https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-kozhen-iz-nas-voyin
- Інфографіка “Тисячолітній спадок Української державності”
- “НАШ ГЕРБ. Українські символи від княжих часів до сьогодення”
- Інфографіка “Чому українці та росіяни історично – не «братні народи»”
- Виставка “Наш спадок”https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/nash-spadok
- Виставка “Рекрутинг: з прадавніх часів до сучасності”
- Виставка “В єдності сила”
https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-v-yednosti-syla
- Відео “Становлення української державності”
https://www.youtube.com/watch?v=JPwTPJQGPYo
- Відео “Кому належить спадщина Київської Русі?”
[wp_show_posts id=”1014712″]
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
