Єлізар Пащенко: Полтавський диригент про мистецтво керувати двома оркестрами та «сіль» професії
Прочитаєте за: 4 хв.
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Єлізар Пащенко: Полтавський диригент про мистецтво керувати двома оркестрами та «сіль» професії
Єлізаре Анатолійовичу, музика, зрозуміло, але чому диригент? В чому сіль і смак цієї професії?
Диригування — це мистецтво творити музику не інструментом, а людьми. Це величезна відповідальність і водночас привілей — об’єднувати десятки різних характерів, темпераментів, майстерності в єдине звучання. У цьому й сіль: ти наче архітектор живого звуку, який щомиті змінюється, реагує, дихає. І саме від тебе залежить, як “заговорить” партитура, яку хтось написав сотні років тому або щойно завершив.
Ви диригуєте по суті одночасно двома колективами — симфонічним оркестром коледжу мистецтв та Полтавським академічним симфонічним оркестром, в чому родзинка кожного? Репертуар? Енергетика?
Це два абсолютно різні світи. Коледж — це молодість, пошук, шалений інтерес і бажання. Тут дуже емоційна енергетика, навіть злегка нестримана — але саме в цьому сила. Полтавський симфонічний — це вже стабільна якість, досвід, глибина інтерпретації. З ними можна занурюватися в складні партитури, вивіряти нюанси. Але найбільше ціную те, що обидва колективи — живі, відкриті до експериментів, і мають внутрішній мотор.
Творчі колективи завжди емоційно складні, чим відновлюєтеся? Рятуєтесь від вигорання?
Найкраще відновлення — тиша і природа. Якщо випадає нагода — втікаю з міста, слухаю не музику, а світ навколо. А ще — просте людське спілкування, не пов’язане з професією. Ну, і звісно, музика сама теж рятує. Коли працюєш з дійсно сильним твором, він наче підіймає тебе вище буденності.
Як добираєте репертуар? Що має бути у творі, аби Ви взяли його в роботу?
Передусім — емоційний відгук. Якщо після першого прочитання партитури виникає відчуття «це треба зіграти», — це вже сигнал. Маю відчувати у творі сенс, драматургію, виклик. Репертуар — це завжди діалог з публікою, тож я також думаю про те, чи буде цей твір цікавим слухачу, чи зможе його «зачепити».
Що дорожче – овації публіки, чи схвалення й прийняття колег?
Це різні речі. Овації — це енергія тут і зараз, це емоційне визнання. Схвалення колег — це глибше, воно про фаховість, про повагу до твоєї праці. Але чесно — без живої реакції залу теж важко. Тому найкраще — коли є і те, і те.
Молодий, драйвовий, професійний, харизматичний… Продовжіть, будь ласка, ряд характеристик, необхідних сучасному диригенту?
…гнучкий, відкритий до змін психолог, мудрий дипломат, технічно озброєний. Людина, яка вчиться щодня і не боїться помилятися. І, мабуть, ще — сміливий. Бо в цій професії боягузи не витримують.
Для своєї дитини бажаєте музичного майбутнього?
Я хочу, щоб дитина була щаслива у своєму виборі. Якщо це буде музика — я підтримаю. Але нав’язувати не буду. Музика — це велика любов, а не тягар.
Зараз доволі великий сегмент музичного простору виборює ШІ. Як ставитеся до цієї тенденції?
Як до інструменту — позитивно. ШІ може допомагати: в аналізі партитур, у створенні нових форм звучання, навіть у рутині. Але емоція, живе дихання оркестру, мить, яка трапляється тільки тут і зараз — цього ШІ ніколи не замінить. Бо музика — це передусім людина.
Ну, і побажання маестро колегам музикантам та диригентам?
Не втрачайте відчуття дива. Кожен вихід до пульта — це шанс створити щось унікальне. І пам’ятайте: ми працюємо не лише зі звуками, а з серцями — своїми та слухачів.
«Впевнений, що наступні слова не тільки мої, а й всього колективу нашого Оркестру. Єлізар Пащенко – диригент з яким легко працювати та реалізовувати нові проєкти. Він на одній хвилі з музикантами, бо сам довгий час грає у колективі та, як ніхто, розуміє усі тонкощі в роботі», — підсумував розмову директор Полтавського академічного симфонічного оркестру Михайло Малько.
Спілкувалася Марія Бойко
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
