На хвилі відповідальності: шлях від радіолюбителя до координації підрозділу
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
На хвилі відповідальності: шлях від радіолюбителя до координації підрозділу
У лютому 2022 року Олександр (“Спамер”) перебував в Ізраїлі, працював за контрактом. Уранці 24-го числа, дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення росії, без зволікань вирушив до Польщі, а звідти в Україну. За кілька днів прибув до своєї частини, у якій колись проходив строкову службу. Не чекаючи повістки, добровільно повернувся до строю.
Джерело: 17-та Полтавська бригада Національної гвардії України
Його перша ротація відбулася на Запорізькому напрямку. Там він служив у складі ротної групи. Відповідав за роботу радіозв’язку, чергував на станціях, координував дії з командуванням і суміжними підрозділами. Улітку 2023 року Олександр виїхав на Донецький напрямок. Цього разу вже в складі батальйонної групи.
“Це була зовсім інша зона відповідальності. Не рота — батальйон. І обсяг задач, і рівень загроз — усе зросло в рази. Тут уже не можна було припуститися навіть секунди затримки чи мовчання в ефірі. Зв’язок — це не просто техніка. Це безпека всього підрозділу”, — згадує боєць.
Ще з дитинства він захоплювався радіоелектронікою. У сім років сам ремонтував приймачі, збирав схеми, спалював деталі, вчився на помилках. Його батько, фізик за освітою, підтримував цей інтерес. У підлітковому віці хлопцю допомагав сусід — відставний полковник-зв’язківець і пристрасний радіолюбитель.
“Пам’ятаю, як розбив свій перший приймач, — пригадує Спамер. — Батько паяльником зібрав його докупи, і той знову запрацював. Тоді мене й затягло. Я зрозумів, що можу оживляти техніку. Це стало не просто хобі”.
На фронті ці навички стали критично важливими. Олександр забезпечував багаторівневу систему зв’язку. Основні канали працювали на одних діапазонах. Резервні — на інших, які залишалися стабільними навіть під активним глушінням із боку ворога або власних засобів радіоелектронної боротьби.
“Ми завжди готуємо щонайменше три паралельні канали, — пояснює воїн. — Один падає — одразу переходимо на інший. У бойових умовах зв’язок — це не розкіш, а основа управління. Якщо командир вчасно не передасть наказ, якщо підрозділ не отримає координати, ми втрачаємо час. А час — це життя”.
Найвідповідальніша частина служби Олександра — чергування і моніторинг повітряної обстановки. Ворожа авіація, зокрема скидання КАБ та розвідка крилатими дронами, становлять пряму загрозу для особового складу. Завдання чергового зв’язківця — зафіксувати появу загрози, оцінити її напрямок і негайно передати інформацію.
“Ми тримали в секторі обзору весь сектор над нашими позиціями, — каже Олександр. — Якщо я бачу крило, передаю всім: “Маскування. Повітряна розвідка.” Сьогодні вопожий дрон просто спостерігає, а завтра літак скине КАБ на моїх побратимів. Якщо я не встигну, це може коштувати життя. Тому чергування — це 24/7. Жодних “відволікся” чи “не почув”.
Зв’язківець на фронті — це очі, вуха й нервова система підрозділу. Його відсутність або помилка критичні. Робота невидима, але незамінна. Без стабільного зв’язку влучно не працює артилерія, не наводяться дрони, не евакуюють поранених.
“Ніхто не бачить, що ти робиш, — знизує плечима військовий. — Але якщо не зробив, це бачать усі. Це тиша в ефірі, відсутність координат, затримка в ухваленні рішень. Тому працюєш не заради подяки. Працюєш, бо інакше — ніяк”.
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
