«(НЕ)помітні історії»: у Полтаві показали речі, які люди брали з собою як найцінніші
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У центрі «Дія.Бізнес» у Полтаві відкрили виставку під назвою «(НЕ)помітні історії».
Ці історії замість людей розповідають їхні речі. Ключі від дому, записка, спиці, нитки та плетені речі, швейна машинка, сумочка, прикраси, хустка, статуетка янгола, книга, стрічка й валер’янка… Усі вони – особливі. Для конкретних людей. Ці речі брали з собою, виїжджаючи з окупованих територій на території, підконтрольні Україні, або під час депортації. Ці речі пройшли зі своїми власниками полон, катування чи інші види насилля… З огляду на це саме в межах Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства», яка співпадає в часі з подібною міжнародною, і був представлений проєкт, ініційований Фондом ООН у галузі народонаселення спільно з центрами допомоги врятованим, що отримав назву «(НЕ)помітні історії».
Від ідеї до реалізації
Навесні 2023 року в Україні почали створювати центри допомоги врятованим, куди можуть звернутися внутрішньо переміщені особи, військові та їхні рідні, люди, які постраждали від насилля, які потребують допомоги з певного питання. Створення таких осередків було спричинене повномасштабною російсько-українською війною, запитом суспільства на різного роду підтримку. У цих центрах надають психологічні консультації, інформують щодо наявних сервісів, сприяють в отриманні гуманітарної допомоги, грошових виплат тощо. На сьогодні, наприклад, лише Центр допомоги врятованим у м. Полтава прийняв понад 1000 осіб – унікальних клієнтів, які вперше звернулися по допомогу й отримали одну послугу (хоча загалом ним було надано понад 1500 послуг, адже люди приходять знову, за другою, третьою).
І вже навесні, одразу після створення, у цих центрах почали збирати речі-історії. Відбирали за бажанням. Це тільки на перший погляд дуже просто передати якусь річ. Насправді багато людей, коли їм озвучували відповідні питання, починали занурюватися в спогади, казали: «Ой, я не хочу, бо це так тяжко, так боляче, я знов це пригадала!». Хоча комусь було трохи легше, і люди погоджувалися дати речі.
«За весь період роботи центрів зібрали найбільш актуальні, найбільш яскраві історії та представили їх на виставці. Це речі осіб, які, розповідаючи про своє життя, акцентували увагу на певних предметах, що супроводжували пережитий травматичний досвід. За згодою людей ми взяли ці речі, щоб здійснити фотозйомку. Вони були направлені поштою до Києва, там професійний фотограф зробив світлини, потім знову поштою речі відправили назад людям, адже вони для них є безцінними й асоціюються з певним періодом життя», – розповіла координаторка проєкту «Міста та громади, вільні від домашнього насильства», що реалізується Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні (UNFPA) Юлія Трунова.
Помітити й підтримати
Предмети на картинах спеціально зроблені ніби в тумані. Вони наче й на поверхні, але розгледіти їх складно. Як і те, що пережила кожна конкретна людина під час війни. Водночас під кожним зображенням є короткі описи, які пояснюють, що це за річ, чому її людина обрала тощо, зауважила психолог центру допомоги врятованим у м. Полтава Катерина Бабінчук.
«Це речі, які мають дуже глибоку історію. Наприклад, швейна машинка розповідає історію жінки, яка розуміла, що залишає свій дім, і єдине, що вона повинна забрати, що може її прогодувати в тому місці, куди переїде, – це швейна машинка. Або ключі від квартири. Територія, де та розташована, нині окупована росіянами. Але власниця сподівається, що повернеться колись у свій дім, зможе відчинити його цими ключами… Виставка покликана показати, що важливо порушувати такі гострі й болючі питання, що за цими речами може бути прихований травматичний досвід. І ми всі разом маємо підтримати цих людей, зробити максимально так, щоб на новому місці вони могли якнайшвидше адаптуватися», – зауважила координаторка Центру допомоги врятованим у м. Полтава Наталія Дерябіна
На цій виставці ви не побачите дуже багато історій, лише дев’ять. Але для реалізації тієї мети, яку ставили перед собою організатори, достатньо просто усвідомити, навіщо до цього привертають увагу.
«Я вважаю, що це абсолютно новий вид діяльності, який стосується внутрішньо переміщених осіб. Ці люди не носять якогось особливого одягу чи знаків, які вирізняють їх у суспільстві. Це свідчить про рівність. Але ми ніколи не знаємо достеменно, яка в цієї людини історія. А історії в усіх українців дуже різні. І не всі вони мають лише позитивний характер. У кожного є те, що болить, є те, із чим це асоціюється. І ці асоціації пов’язані часто не тільки з думками, а й із речами. Тут зображені особливі речі для конкретних людей, речі, які в нас у побуті не викликають якихось особливих емоцій. І тут вже йдеться про чутливість. Коли для нас якась річ, якась фраза не мають нічого особливого, але це тригерить людину, що поруч, це означає, що нам потрібно задуматися, що це може бути не просто так. Що з цим робити? Для людини ця річ на все життя залишиться такою, спогад не піде від неї, не стане позитивним, але… Коли позитивних образів у людини стане більше, ніж негативних, коли середовище буде підтримувати, історія, пов’язана з річчю, стане спогадом хоч і важким, проте не ключовим, людина зможе рухатися далі. Тож працюємо всі над тим, щоб у цих людей з’являлися помітні історії з позитивним контекстом», – зазначила в. о. Полтавського міського голови Катерина Ямщикова.
А ще людина, яка наразі не зверталася до центру допомоги врятованим, але потребує послуг, що той може надати, може себе ідентифікувати з побаченою історією, зрозуміти, що теж має щось важливе й сокровенне, що забрала з собою з полишеної домівки. Вона прочитає, що, виявляється, цій людині цей центр допоміг, і подумає: «Може, і мені допоможе»…
Виставка працюватиме з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 16:30 у Палаці дозвілля «Листопад». Її можуть відвідати як клієнти центру допомоги врятованим, так і просто перехожі, які виявлять бажання завітати сюди. Виставка працюватиме на постійній основі.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
