“Українська армія зараз стала справді народною”: у Полтаві відбулася зустріч із Павлом Казаріним
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У Центрі ветеранського розвитку Національного університету “Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка”, мешканці та гості обласного центру мали можливість поспілкуватися з журналістом, військовослужбовцем, який захищає Україну від перших днів повномасштабної війни, Павлом Казаріним. Він презентував книгу “Дикий захід східної Європи: як війна змінює нас”.
“Узагалі з цією книгою сталося якось дуже дивно. Вона була написана наприкінці 2021 року. У мене були власні плани на 2022-й. Я пам’ятаю, що в них було трохи менше працювати й трохи більше подорожувати. Насправді все так і сталося. Треба просто точніше формулювати свої бажання”, – зауважив публіцист із іронією, згадавши численні місця свого перебування впродовж минулих майже 20 місяців: Київщина, Донеччина, Миколаївщина, Харківщина тощо, адже з 25 лютого 2022-го Павло Казарін був у Збройних силах України…
Єдиним містом, у якому він устиг провести презентацію до 24 лютого, став Маріуполь. Подія відбулася на початку лютого 2022 року.
“Після того за два тижні почалася повномасштабна війна, і я зрозумів, що взагалі про цю книгу не буде змоги згадувати. І я взагалі про неї не згадував. Видавництво було в Харкові. Ми всі пам’ятаємо, що було в Харкові. Я навіть не знав, яка доля спіткає наклад. Єдине, що пам’ятаю: Лиманський напрямок, листопад 2022 року, мені видавництво написало, що воно вже втретє додруковує наклад. Для мене це було дуже дивним, тому що я вважав, що 24 лютого за своїми масштабами подій – це буде та історія, яка поховає багато речей, які відбувалися в нашому житті до повномасштабного вторгнення. Я і не думав, що ця книга зможе пережити 24 лютого. Видавництво мені тоді писало: “А чого ти дивуєшся? Ти ж писав про зміни, які відбуваються в країні, яка опиняється всередині війни. І те, що відбувається зараз, після 24 лютого, – це теж про зміни, які відбуваються з усіма нами після того, як ми опинилися всередині цього процесу”. Напевно, це і є відповідь, чому видавництво додруковує наклад, чому в мене є змога приїхати поспілкуватися про книгу”, – сказав Павло Казарін.
Продовжити презентації своєї творчості читачам автор зміг лише цього року, зокрема в Житомирі та Полтаві – під час ротації.
“Я дуже радію, що ця змога – дістатися вашого чудового міста – у мене є. Я насправді дуже люблю Полтаву. У мене тут багато друзів. Один зі своїх нещодавніх днів народження я якраз святкував саме тут. Люблю затишні міста. Полтава – це якраз про затишок, комфорт, відчуття безпеки, а в наш час це дуже важливо”, – поділився військовослужбовець.
Про що книга
У представленому полтавцям видання Павло Казарін спробував осмислити зміни, які сталися з ним та українським суспільством у період новітньої історії, серед іншого – зміни в українській ідентичності.
“Ідентичність людини – це взагалі дуже цікава історія. Я переконаний, що ідентичність визначається сумою подій, які трапилися в нашому житті та які не трапилися. Дуже легко бути українцем, коли мама зі Львова, тато з Вінниці, ти завжди живеш в україномовному оточенні, українокультурному середовищі, і ти ніколи не запитуєш себе, де твоє місце в цій країні. Але наша держава мала багато регіонів, які були суто російськокультурними, російськомовними. Коли в тебе батько з Саратова, мама з Донецька, ти з дитинства намагаєшся відшукати, а що тебе поєднує, де точки спільного, – пояснив автор. – Багато людей намагалося знайти ці відповіді аж до 2014 року. А потім сталася, зокрема, анексія Кримського півострова… Вона змусила багатьох його жителів визначатися з приводу того, яку батьківщину вони готові приймати, який прапор вони вважають своїм, під звуки якого гімну вони готові вставати зі своїх стільців. І ті люди, які опинилися всередині процесу окупації Кримськго півострова, знаходили для себе, зокрема, відповіді на всі ці питання, навіть якщо до того вони вважали себе дуже аполітичними людьми або казали, що не цікавляться якимись великими геополітичними викликами. Анексія Криму не звільнила геть усіх, тому що можна було жити далі в нашій країні та не помічати процеси, які відбувалися на території півострова. Чому? Тому що це було, по-перше, далеко, тому що анексія Криму відбувалася без вуличних боїв, а потім було вторгнення на Донбас, захоплення Слов’янська, Донецька, Луганська, і безліч людей приєдналося до лав ЗСУ, пішли захищати країну на Схід. Вони почали волонтерити, у багатьох з’явилися знайомі солдати… Ті події, у які люди занурювалися, змінювали їх. Але так само можна було жити в нашій країні й не помічати всього, що відбувалося на Сході. Чому? Та дуже просто. Тому що війна локалізована в межах двох областей. Ти з нею не стикаєшся в повсякденному житті. І когось вторгнення на Донбас змінило, а хтось намагався все це не помічати. А потім було 24 лютого… І це теж одна з історій, одна з докорінних змін, яка зачіпає процеси трансформацій у суспільстві. І, можливо, ті самі люди, які не цікавилися питаннями ідентичності, які ніколи не ставили собі питання: “Ким я себе вважаю? Що для мене є принциповим?”, не відчували необхідності занурюватися в простір української культури, літератури, вони почали відкривати для себе всі ці речі. І я розумію, про що йдеться, тому що я – один із тих людей, які 2014 року проходили через цей процес трансформації. Й інколи я в соцмережах помічаю тих людей, які нещодавно знайшли для себе ідентичність. Вони такі, як будь-які неофіти. Дуже завзяті… Когось це дратує, мене – навпаки. Тому що, по-перше, я такий був колись, і я розумію, що кожна така людина – це плюс один у нашу спільноту, не у ворожу. Це дуже важлива трансформація, і дуже добре, що вона відбувається”.
За процесом змін, які відбуваються з людьми, з українським суспільством, журналістові, як він зізнався, дуже цікаво спостерігати. В особливу категорію він, зокрема, виокремлює зміни, що відбувалися з українськими Збройними силами. До них прийшло дуже багато цивільних, і їхній прихід змінив ЗСУ.
“Я пам’ятаю, як люди, яким ніхто не встиг пояснити, що в армії так ніхто не робить, раптом почали робити речі з категорії “А що, так можна було?!”. Це був Куп’янський напрямок, серпень 2022 року… У батальйоні опинилося два промислових альпіністи, три весільних фотографи та кілька ІТівців. Що вони зробили? Тоді фронт був більш-менш нерухомим тривалий час. І промальпи просто облазили всі високі споруди, повісили там камери з величезним зумом… Вони спостерігали за лінією ворожих окопів, за ділянками, які були під окупацією”, – розповідає Павло Казарін.
Окрім того, за його словами, в армії можна зустріти будь-кого. Так, журналістові пощастило побачити на півночі Харківщини людину з топ-100 українського Forbes. Це був Всеволод Кожемяко, командир батальйону “Хартія”, 88-й номер у рейтингу. Людина мала великий агробізнес, 2020 року її особисті статки нараховували приблизно 100 млн доларів. І цей чоловік пішов до Збройних сил, як інші, воював у лавах батальйону “Хартія”.
“Пам’ятаю, один із найкращих головних сержантів року, яких я зустрічав за останні 19,5 місяців, – це львівський ІТівець. Він навчав нас виживати в Бахмуті, – пригадав боєць. – Армія зараз перетворилася на справді народну, де є представники геть усіх професій, регіонів, де є люди, які могли б сказати, що вони досягли чогось у своєму житті”.
Чимало спостережень, вражень від тих змін, що відбувалися й відбуваються в українському суспільстві, Павло Казарін озвучив під час спілкування у форматі “питання – відповідь”. Говорили про різне: образ перемоги та майбутнє України, мобілізацію та демобілізацію, Другу світову та війну ізраїльтян із ХАМАС тощо. По завершенню презентації автор залюбки підписав присутнім придбані книги. На сьогодні купити “Дикий захід східної Європи: як війна змінює нас”, що вийшла вже чотирма накладами, можна тільки в друкованому варіанті (аудіо та електронних версій немає), але видавництво співпрацює з усіма великими мережами книгарень, тож знайти книгу нескладно.
Довідково. Павло Казарін – український журналіст, публіцист, теле- та радіоведучий. Народився в Сімферополі. 2006 року закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського за спеціальністю «російська мова та література», здобув кваліфікацію магістра філології. Від 2004-го працює в медіа (ICTV, UA: Перший, 24 канал, українське бюро «Радіо «Свобода», «Українська правда» та ін.). Переїхав у Київ у жовтні 2014 року. Із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну вступив до лав ЗСУ, у серпні 2022 року був нагороджений нагрудним знаком «Щит сил ТрО».
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
