Незалежність журналіста та конфлікт інтересів у воєнний час
Незалежність журналіста та конфлікт інтересів у воєнний час
На початку війни багато українських журналістів зробили свідомий вибір: вони стали частиною інформаційного фронту. І це природно. Ворог атакував не лише ракетами, а й інформаційними хвилями: розгойдування суспільства, вкиди про “зраду”, підрив довіри до влади, дискредитація Збройних Сил. Тому медіа, як і армія, взяли на себе частину оборони. Проте з плином часу постає складне питання: де межа між медійною підтримкою та втратою журналістської незалежності?
Конфлікт інтересів — це не лише фінансове або політичне протистояння. У воєнний час конфлікт інтересів може бути внутрішнім — коли патріотизм змушує журналіста мовчати про очевидні проблеми. Наприклад, коли репортер знає про корупцію в тилу, недбалість певних структур, погане забезпечення окремих частин, але боїться “вдарити по іміджу”. З одного боку — мовчання з міркувань безпеки та єдності, з іншого — суспільство, яке має право знати правду. У демократичному суспільстві журналіст — не частина державної машини. Він не служить чиновникам, не працює на Міноборони, не є “рупором влади”. Його завдання — бути голосом суспільства, навіть якщо цей голос часом незручний. Проте в умовах війни ситуація ускладнюється: за надто критичну позицію можна потрапити під шквал обвинувачень у “зраді”, “роботі на ворога”, “панікерстві”. І журналіст сам починає цензурувати себе. Незалежність журналіста — це не байдужість. Це відповідальність перед правдою, навіть якщо правда болюча. Це здатність витримати тиск, зберегти професійну гідність і не втратити віру в місію — бути совістю суспільства, а не його рекламною вивіскою.
Ярослав Пустовгар,
студент 4 курсу Київського університету культури
