125 років тому на історичній Полтавщині народився актор Микола Яковченко
125 років тому на історичній Полтавщині народився актор Микола Яковченко
3 травня 125 років тому народився Микола Яковченко (1990-1974) – один із найяскравіших акторів українського театру й кіно 30-70-х років ХХ століття. Український Чарлі Чаплін – так називав його Сергій Параджанов і порівнював із французькими акторами Фернанделем та Жаном Габеном.
Джерело: Полтавська обласна військова адміністрація
Микола Яковченко народився 3 травня 1900 року на історичній Полтавщині – у м. Прилуки Полтавської губернії (тепер Чернігівська область) у міщанській родині. Батько його торгував рибою, мати була домогосподаркою, виховувала дітей – у сім’ї, окрім Миколи, було ще четверо.
Найтепліші спогади дитинства – про бабуню Теклю Корніївну, яку майбутній актор дуже любив. Їй вдавалося одночасно молитися, цибулю смажити, горщики мити, часник товкти й онука бавити. Саме від неї він перебрав улюблене слівце – гицало, яким старенька винагородила малого шибеника.
Через свою неуважність і галабурництво Микола мав лише задовільні оцінки з предметів, тому не вступив до Першої чоловічої класичної гімназії. Закінчення курсу вищого початкового училища відповідало чотирикласній гімназійній освіті. Тому Микола Федорович завжди жартував щодо своєї освіти: «чотири класи й калідор». І той «калідор» – міська єврейська гімназія – не надихнув до науки. Сюди хлопець вступив 1916 року. «Відмінно» мав лише із Закону Божого та поведінки, хоча мови – латину, німецьку та французьку – вивчав охоче.
Коли Миколі Яковченку виповнилося 18 років, він уперше взяв участь у театральній постановці. Його талант розгледіла Євгенія Базилевська, колишня актриса трупи Миколи Садовського, яка й створила в Прилуках театр аматорів. Із цього аматорського гуртка Микола перейшов до постійної трупи Пилипа Хмари. Бурхливі та лихі 1920-ті повели його звивистими дорогами від рідного міста до Чернігова, Черкас, Сімферополя, Дніпропетровська.
1927 року ці мандри привели Миколу до драматичного театру імені Івана Франка у Києві. Це стало першою ступінню до сходження на олімп слави. Він отримав роль у виставі «Сон літньої ночі», і після цього розпочалася активна кар’єра юного актора. Микола Яковченко пристрасно грав одну роль за другою, поринаючи з головою в улюблену справу.
1931-го у творчому житті легендарного актора відбуваються зміни – він їде до Харкова, де грає на сцені Театру Революції, а згодом на запрошення Леся Курбаса переходить до Харківського театру імені Тараса Шевченка. У цей період відбуваються зміни й у особистому житті: актор одружується з харківською красунею Тетяною Євсеєнко, яка була молодша за нього на 10 років. Подружжя мало двох доньок Ірину та Юнону. На жаль, одразу після війни дружина актора передчасно померла від тяжкої хвороби, залишивши сиротами двох дітей. Сімейний побут родини ліг на плечі старшої доньки Яковченка — 13 річної Ірини. Передчасна втрата дружини стала для актора важким ударом.
З 1968 року голос Миколи Федоровича почав лунати в найпопулярнішій на той час гумористичній передачі «Від суботи до суботи». Його Козак Мамай справді став уособленням народної мудрості, дотепу, винахідливості, символічним втіленням найяскравіших рис українця.
Він зіграв на сцені понад 200 ролей, у кіно – понад 60, і серед них немало серйозних, а всі хотіли бачити тільки смішне. Створені актором образи Миколи в «Наталці Полтавці» І. Котляревського, Пєньонжки в «Мартині Борулі» І. Карпенка-Карого запам’яталися багатьом поколінням театралів. Утім, всенародну славу Миколі Яковченку принесли, по суті, дві епізодичні ролі простаків – спекулянта Довгоносика в спектаклі «В степах України» (1940, кіноверсія 1952 року) та роль Сірка у фільмі «За двома зайцями» (1961).
Помер Микола Яковченко 11 вересня 1974 року в Києві, похований на Байковому кладовищі. Останніми словами корифея українського театру стали слова: «Клоун йде на манеж».
2008 року актора та його улюблену таксу назавжди увічнили у сквері поблизу театру імені Франка, у якому він ще за життя став справжньою живою легендою…
