Весна і літо – час худнути, або Що таке ожиріння та чому так легко набирати й важко втрачати вагу: поради ендокринолога
Весна і літо – час худнути, або Що таке ожиріння та чому так легко набирати й важко втрачати вагу: поради ендокринолога
Ожиріння є найрозповсюдженішим розладом обміну речовин та хворобою ендокринної системи. Ожиріння слід розглядати саме як хворобу, а не як лише надлишкову масу тіла. По-перше, надлишкова маса тіла сама по собі збільшує навантаження на суглоби, серцево-судинну систему та інші органи. А жирова тканина приймає активну участь у обміні речовин. Надлишок жирової тканини призводить до порушення обміну жирів – дисліпідемії, вуглеводів – цукрового діабету, підвищення артеріального тиску та значно підвищує ризик великих серцево-судинних подій – інфаркту міокарда, інсульту та, практично усіх без винятку видів онкопатології (за виключенням хіба що раку легень, де основним фактором розвитку є тютюнопаління).
На сьогодні у більшості розвинених країн світу поширення надлишкової маси тіла та ожиріння становить понад 50% дорослого населення. Не виняток і Україна, де також понад половина населення має надлишкову масу тіла та ожиріння.
Для початку зазначимо, що є нормальною масою тіла, що надлишковою, а коли слід говорити про ожиріння. На сьогодні для оцінки маси тіла та діагностики ожиріння прийнято використовувати індекс маси тіла (ІМТ). Його обраховують шляхом поділу маси тіла в кілограмах на квадрат зросту, виражений в метрах. Або простіше: масу (виражену в кілограмах) треба двічі поділити на зріст (в метрах, скажімо зріст 160 см = 1,6 м).
Нормальним вважають індекс маси тіла 18.5-24.9 кг/м2. Якщо ІМТ в межах 25-29.9 кг/м2 говорять про надлишкову масу тіла. ІМТ понад 30 розцінюють як ожиріння. Протягом тривалого часу виділяли три ступені ожиріння: перший – ІМТ в межах 30-34.9 кг/м2, другий – ІМТ в межах 35-39.9 кг/м2 та третій – ІМТ понад 40 кг/м2. На сьогодні інколи починають вказувати на четвертий та пʼятий ступені ожиріння – з ІМТ в межах 40-49.9 кг/м2 та ІМТ понад 50 кг/м2 відповідно.
Більшість людей цікавлять питання: чому ожиріння є настільки розповсюдженим? Чому набирати масу тіла просто, а втрачати важко?
Значне поширення обумовлено наслідками розвитку людства. Оскільки людство майже весь час жило в умовах дефіциту їжі, еволюція працювала таким чином, щоб забезпечити максимальне накопичення енергії та мінімальну її втрату. Наш організм подібний до складного пристрою з максимально високим коефіцієнтом корисної дії. Наш організм старається не лише максимально ефективно використати енергію, а й зберегти та використати повторно ті продукти, які не вдалося перетворити в енергію початково. В епоху обмеженого доступу до їжі це допомагало нашим предкам вижити, а сьогодні, коли їжа стала доступною – веде до ожиріння.
Окрім того, доступна їжа не була надзвичайно калорійною і навіть для підтримки життєдіяльності та сталої маси тіла треба було постаратися. Тобто, щоб здобуті їжу, яка є джерелом енергії треба було активно попрацювати і енергію витратити. На сьогодні в промисловому та постпромисловому суспільстві така потреба відсутня. Для замовлення їжі достатньо мати гроші і купити її в магазині/ресторані або навіть замовити додому з доставкою. Окрім того, сучасна їжа є дуже калорійною, вона суттєво відрізняється від того, що їли наші предки. Розвиток сільського господарства та тваринництва, постановка їх на промислові рейки та отримання надприбутків призвело до того, що сучасні агрокультури містять значно більше поживних речовин/калорій, ніж це було у їх предків у дикій природі. Аналогічно свинина та яловичина стали більш жирними, більш калорійними. На сьогодні ми не лише зʼїдаємо більший обсяг їжі, ми зʼїдаємо більше висококалорійної їжі. І при цьому ще й не витрачаємо енергію на те, щоб цю їжу отримати.
Слід розуміти, що основною причиною розвитку є ожиріння є переважання надходження енергії в організм над її використанням. Тому варіантами схуднення або запобігання набору маси тіла є зменшення надходження їжі в організм та збільшення рівня фізичної активності. Простіше кажучи треба менше їсти і більше рухатися. Але слід памʼятати, що набрати зайві калорії дуже просто, а кількість їх в їжі може бути дуже великою і в рази перевищувати денні потреби. А от можливості по втраті є обмеженими: важко як різко зменшити кількість калорій в їжі, так і суттєво підвищити їх втрату.
Компонентами їжі є вуглеводи, білки, жири та, у декого, спирти. Білки та аміноскислоти є важливими структурними компонентами і використовуються для побудови нашого тіла. Вони стають джерелом енергії лише за умов коли інші речовини недоступні. Основним джерелом енергії є вуглеводи (глюкоза). Альтернативним джерелом енергії є жири, але організм використовує їх як резерв, коли закінчується глюкоза або потреба в енергії є дуже високою.
Можливості нашого тала по накопиченню глюкози обмежені – до 150 г може містити печінка, приблизно таку ж кількість містять середньо розвинені мʼязи. Тому, коли ми зʼїдаємо більше вуглеводів – вони перетворюються жири і відкладаються у жировій тканині. Обмеження по відкладенню жиру в нашому організмі, на жаль, відсутні. В експерименті вдавалося «розкормити» жирову клітину до обʼєму в один мілілітр. А ми маємо мільйони таких клітин.
Жирова клітина, не на нашому боці, коли ми хочемо схуднути. Кількість жирових клітин в організмі є генетично детермінованою. Коли ми народжуємося в нашому організмі наявна певна кількість жирових клітин і протягом життя їх кількість не зростає. Але якщо при народженні ці клітинки є малесенькими, то протягом життя вони здатні значно збільшуватися в розмірах, в десятки і сотні разів. Проблемою для схуднення є те, що жирова клітина запамʼятовує свій максимальний обʼєм і прагне підтримувати його. Ситуація певною мірою схожа до повітряної кульки, яка після того як її надули уже не повернеться до попереднього розміру.
На жаль, не лише жирові клітини, а й практично усі системи в організмі не на нашому боці, коли ми хочемо схуднути. Зокрема наш шлунок також не підтримає нас у бажанні знизити масу. Уся справа в тому, що є шлункові механізми розвитку відчуття голоду. Шлунок звикає виробляти шлунковий сік у години, коли ми їмо. Окрім того наш шлунок звикає до певного обʼєму їжі. Якщо ми маємо намір пропустити прийом їжі, шлунковий сік усе одно виділятиметься (як у собаки Павлова). Шлунковий сік є доволі агресивним, тому відсутність їжі у шлунку призводить до подразнення його стінок, появи відчуття голоду або навіть болю. При цьому у людини є чітке розуміння, що вживання їжі здатне усунути ці неприємні відчуття. Стимуляцію виділення шлункового соку також стимулює вигляд їжі або навіть думки про неї.
Відчуття насичення залежить від того наскільки заповненим є шлунок, кількість калорій при цьому практично не відіграє ніякої ролі. Помірна кількість висококалорійного продукту не дасть довготривалого відчуття насичення. Для створення відчуття ситості краще зʼїдати більший обʼєм низькокалорійних продуктів. Вони більшою мірою заповнять шлунок і усунуть відчуття голоду.
Не на нашому боці й ендокринна система. Ендокринні залози виробляють гормони, які регулюють обмін речовин. Слід зазначити, що дія нормальних, фізіологічних доз усіх гормонів направлена на збереження і накопичення енергії, тобто допомагає нам набирати вагу. Є гормони, надлишкова продукція яких призводить до посилення процесів розпаду і втрати маси. До них відносяться гормон стресу – адреналін та гормони щитоподібної залози. Підвищення цих гормонів має місце при деяких хворобах, їх ні в якому разі не можна застосовувати з метою схуднення, так як це призведе до серйозних небажаних явищ. Якщо робота щитоподібної залози знижена, це призводить до сповільнення обміну та збільшення маси тіла. Натомість, є гормони надлишок яких призводить до набору маси. До них відносяться інсулін, та гормони надниркових залоз – глюкокортикоїди. Неприємним аспектом для тих, хто прагне схуднути є те, що вироблення інсуліну і глюкокортикоїдів зростає при збільшенні маси тіла, а при зниженні маси їх продукція залишається підвищеною заважаючи худнути.
Статеві гормони також відіграють свою роль у підтримці маси тіла. В молодому, репродуктивному віці статеві гормони мало впливають на масу тіла. А от у жінок «цікавого» віку, в період менопаузи дефіцит гормонів веде до зміни сполучної та жирової тканини і до накопичення в них рідини. У цьому віці фізіологічна прибавка маси за рахунок затримки рідини сягає 250-500 грамів. У жінок з попереднім ожирінням вона може сягати 1-1,5 кг. Аналогічно вікове зниження тестостерону у чоловіків веде до порушень обміну з заміщенням мʼязової тканини жировою та підвищенням затримки рідини.
Вік загалом є фактором, що підвищує схильність до набору маси. Старіння супроводжується зниженням активності обмінних процесів та зменшенням витрат енергії. Запобігти цьому можна ведучи активний, рухомий стиль життя.
Як бачимо, схуднути насправді доволі не просто. Саме тому важливо з дитячого віку та молодості підтримувати нормальну масу тіла. Але попри усі складнощі худнути можливо і корисно. Про практичні рекомендації з того, що можна зробити щоб почати втрачати масу тіла ми поговоримо наступного разу.
Віталій Катеренчук, доцент кафедри ендокринології Полтавського державного медичного університету, лікар-ендокринолог КП “2-а міська клінічна лікарня ПМР”
