Патрони вулиць Полтави: про організатора походу на Москву, гетьмана Сагайдачного
Патрони вулиць Полтави: про організатора походу на Москву, гетьмана Сагайдачного
Ще 2016 року декомунізаційне розпорядження очільника Полтавської обласної державної адміністрації назавжди викреслило з мапи Полтави Дмітрія Фурманова – російського більшовицького пропагандиста-письменника, героя радянських анекдотів, творця брехливо-міфологізованого образу Чапаєва в літературі. Тож уже дев’ять років, як названа на честь нього вулиця й транспортна зупинка в обласному центрі перейменована на «Гетьмана Сагайдачного» на згадку про Петра Конашевича-Сагайдачного. Цього тижня помісна Українська Православна Церква вшановувала пам’ять благовірного гетьмана.
Ця постать здебільшого відома полтавцям з історії, Петра Конашевича-Сагайдачного добре знають, зокрема, як організатора успішних походів Війська Запорізького проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. Тож перше, що зробили російські окупанти в Криму, – це демонтували пам’ятник гетьманові Сагайдачному. Їхня обурлива витівка засвідчує, наскільки важливий у час гібридної війни з російським імперіалізмом символьний простір для формування єдиної української нації й плекання патріотичних почуттів. І тим, хто дотепер вважає це чимось другорядним, варто задуматися. Ким же був і чим славний цей гетьман, за що його так люто ненавидить російська окупаційна влада?
Полководець, гетьман Війська Запорозького, основоположник українських військово-морських сил
Сагайдачний оспіваний у численних народних думах і піснях, серед яких найвідоміша – «Ой на горі женці жнуть!».
Український полководець і політичний діяч, гетьман Війська Запорозького народився в родині дрібного шляхтича із Самбора на Львівщині. Початкову освіту здобув у 1589-1592 роках у м. Самбір. У 1592-1598 роках навчався в славетній Острозькій школі. Після здобуття освіти став запорозьким козаком. У складі козацького війська брав участь у морських походах. Вважається основоположником українських військово-морських сил. У 1616-1622 роках чотири рази бв обраний гетьманом Війська Запорозького. Без сумніву, це говорить про неабиякий авторитет серед козаків. Сагайдачний провів військові реформи на Січі: поділив військо на сотні та полки, поновив навчання, впровадив сувору дисципліну, заборонив пити горілку під час морських походів, а за провини страчував. Очолюване ним козацьке військо захопило турецьку фортецю Кафа, звільнивши утримуваних там полонених. 1618 року на чолі козацького війська брав участь у поході на Москву.
«Гетьман Сагайдачний (а це прізвище Петро Конашевич отримав, коли приєднався до запорізьких козаків, адже був вправним лучником, озброєним сагайдаком – луком із шкіряним футляром для стріл) у 1618 році з 20-тисячним військом козаків дійшов аж до Москви, взявши її в облогу та успішно здолавши опір супротивника. Власне, за те, що Петро Сагайдачний «ледь не спалив Москву», ієрархи та прихильники московського патріархату були противниками канонізації Петра Конашевича-Сагайдачного. Але це зробила Українська Церква, бо заслуга гетьмана перед нашим народом, нашою православною вірою і нашою Церквою є великою», – ідеться на офіційній Фейсбук-сторінці Православної Церкви України (ПЦУ).
Саме гетьманові Сагайдачному присвячували свої твори видатні українські письменники – Адріан Кащенко, Пантелеймон Куліш, Зінаїда Тулуб, Андрій Чайковський, Осип Маковей. 1994 року за мотивами оповідань письменника Спиридона Черкасенка зняли художній фільм «Дорога на Січ».
Детальніше про гетьмана можна подивитися тут.
Святий ПЦУ
«Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний по праву прославляється Православною Церквою України як благовірний за житієм, славний і справедливий правитель, меценат та благодійник, що багато потрудився для Українського Православ’я і приніс багато добрих плодів належного служіння на цій ниві», – ідеться на офіційній Фейсбук-сторінці ПЦУ. – Згадаймо хоча б, що Петро Сагайдачний домігся того, аби уряд Речі Посполитої дав згоду на право для мешканців України вільно обирати віросповідання, а також того, що православна ієрархія (митрополит, єпископи), посвячена Патріархом і визнана урядом, не повинна була терпіти гоніння від королівської влади. Це було важливим і сміливим кроком, адже після рішень Берестейської унії 1596 року Православ’я в Речі Посполитій фактично опинилося «поза законом».
Гетьман Конашевич-Сагайдачний – меценат православних братств та опікун братських шкіл. Так, після заснування Київського (Богоявленського) братства Петро Сагайдачний з усім Військом Запорозьким вступив до нього. Усе своє життя він піклувався про долю Православ’я та України, козаків, школи, братства, церкви й госпіталі. І своє майно він заповів на освітньо-навчальні й релігійно-церковні благодійні цілі, зокрема 1500 золотих подарував Київській і Львівській братським школам.
А ще благовірний гетьман вирішально сприяв відродженню на території Київської Митрополії православної ієрархії, чим допоміг урятувати нашу Православну Церкву від повного руйнування й розпорошення. Так, у березні 1620-го він разом із козаками зустрів та супроводив до Києва Єрусалимського патріарха Феофана III, який висвятив на Київську Митрополію святителя Іова Борецького та ще п’ятьох українських православних єпископів.
Пізніше, 1627 року, Патріарх Єрусалимський Феофан III так писав про участь Петра Сагайдачного в утвердженні Київської Церкви: «Справа була б неможливою без підтримки пана й гетьмана Петра Сагайдачного, дії якого в даній справі справедливо можна назвати подвигом, рівним апостольському. Ця людина є щирий сповідник православної віри, за яку віддав своє життя й після заспокоєння свого шанується на Русі як благовірний». Така поважна оцінка Єрусалимського першоієрарха свідчить не лише про високе визнання благовірного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, але й про повагу до нього його сучасників», – зазначили в ПЦУ.
Представництво Українського інституту національної пам’яті в Полтаві
