«Побачити дітей. Почути тишу. Просто жити. Це і є перемога», — боєць 17-ї бригади НГУ
«Побачити дітей. Почути тишу. Просто жити. Це і є перемога», — боєць 17-ї бригади НГУ
В’ячеслав (позивний «Хорік») прийшов до армії навесні 2022 року. Пройшов підготовку, служив у резервній роті — охороняв міст, згодом був переведений на охорону стратегічного об’єкта. До весни 2023-го виконував завдання в тилу, після чого був направлений до бойових рубежів.
Джерело: 17 Полтавська бригада Національної гвардії України
«Спочатку все здавалося організовано: пост, графік, зміни, — говорить В’ячеслав. — Але ми всі розуміли: справжнє почнеться далі».
У травні 2023 року «Хорік» прибув на бойові позиції на Харківському напрямку. Три місяці перебував у лісових і польових умовах. Позиції обстрілювались ворогом майже щодня: працювали міномети, дрони, скидали гранати. Уночі противник намагався наблизитися — двічі відкривав вогонь на ураження з відстані до 50 метрів.
«Вночі видно було, як один повзе, — згадує боєць. — Іншого разу побачив у тепловізор, стояв між дерев. Не думав — стріляв одразу. Зранку знайшли уламки, сліди. Таке не забувається, а сонливість вночі знімає миттєво адреналін».
FPV-дрони неодноразово атакували позиції підрозділу. Один удар залишив вирву в кількох метрах від бліндажа. Другий квадрокоптер завис у гілках — його знищили гранатами.
«Якби той упав на метр ближче, нас би не було, — каже В’ячеслав. — Другий підірвали самі. Чекати на саперів — означало ризикувати. Та й одного дрона я сам зняв із дерева, відкусив заряд та віддав потім нашим спеціалістам».
Удома на воїна чекають дружина та двоє дітей. Додому він приїздить рідко, родина не навідується — з міркувань безпеки. У рідному місті були удари по інфраструктурі, є загиблі серед цивільних. Після війни нацгвардієць не планує нічого грандіозного.
«Побачити дітей. Почути тишу. Просто жити, — говорить В’ячеслав. — Це і є перемога».
