“Хочу Боюся” від прем’єри в Полтаві до зміни сенсів: історія однієї вистави
“Хочу Боюся” від прем’єри в Полтаві до зміни сенсів: історія однієї вистави
Торік у Полтаві відбулася прем’єра вистави “Хочу Боюся”. Відтоді її демонстрували 5 разів. Змінювався склад акторського ансамблю. Під час створення вистави мобілізувався Костя Калюжний, нині він на фронті захищає державу від російського агресора. Але його історія живе у виставі, і розказує її кохана дівчина Кості Анка.
Ця вистава як жива тканина. Вона містить різні історії. Вони – про нас усіх у цій війні, про мрії та побоювання, розповіли в Департаменті культури та туризму Полтавської обласної військової адміністрації. У травні творці вистави планують ще раз змінити склад і додати нових слів, нових сенсів до драматургії.
Режисерка вистави Анастасія Яковенко майстерно упаковує історії в театральні форми, збираючи їх в одну постановку. Коли їй надійшла пропозиція продемонструвати виставу у Відні (Австрія), де вона наразі живе, навчається й працює, колектив скористався пропозицією гранта мобільності. Виграти його та реалізувати допомогла Наталія Баранник. Команда пройшла майстер-класи та тренінги від провідних фахівців віденського театру Dschungel Wien, а також двічі на повну залу продемонструвала виставу “Хочу Боюся”, до якої були створені субтитри німецькою мовою.
Актори щиро вдячні за підтримку глядачам і поділилися ШІ-переказом статті, яка вийшла під назвою “Мир у свободі – “Desires & Fears” у Dschungel Wien” на австрійському культурному порталі The Gapв Австрії після виступу полтавців (оригінал – тут):
“Вистава зосереджується на біографічних історіях п’яти українських жінок, які розповідають про глибокі зміни у своєму житті від початку російського вторгнення. Вони діляться своїми страхами, бажаннями та спогадами, підкреслюючи, що мир без свободи не має сенсу.
Першу частину вистави характеризують мінімалістичні декорації з кількома коробками та музичними інструментами. Перформери говорять і співають переважно українською мовою, а на екрані відображаються німецькі субтитри. Їхні документальні розповіді супроводжуються музичними номерами, відеопроекціями та короткими хореографічними сценами. Вони описують свої страхи щодо можливих ракетних ударів, втрати близьких на фронті та побоювання, що їхні мрії можуть залишитися нереалізованими. Водночас вони висловлюють бажання повернутися до нормального життя, прагнуть справедливості та безтурботності, мріють про кар’єру акторки чи космонавтки, а також про народження дитини в мирний час.
Друга частина вистави передбачає обговорення між глядачами, акторами, режисером та перекладачем, під час якого озвучуються інші українські перспективи. Обговорюються досвід біженців в Австрії та повсякденне життя в різних містах України. Глядачі дякують перформерам за те, що вони публічно поділилися своїм болем. Одна з глядачок розповідає про ксенофобні закиди щодо того, що українці, незважаючи на воєнні умови, живуть занадто добре, але життя під час війни не припиняється.
Стаття підкреслює, що ця постдокументальна вистава є потужним свідченням боротьби за свободу, яку веде весь український народ. Вона наочно демонструє, що особисті мрії не зникають, навіть коли падають бомби та люди стикаються з імперіалістичним насильством. Це вечір, який реалістично розповідає про прагнення, страхи та спогади, виявляючи дивовижну стійкість. Він також відкриває діалог українських постраждалих, яким за межами України занадто рідко надають голос та співчуття. На тлі нинішнього авторитарного повороту, геополітичної невизначеності найближчих років та дискусій про можливе знищення української культури, а також про уявний мир під насильницькою окупацією, такі вистави, як “Хочу Боюся”, є фундаментальним актом опору”.
У виставі грають акторки Вікторія та Ольга Чернявські, Вероніка Завертайлова, Поліна Мороз, Анка Демчіхіна. Драматургиня – Ірина Гарець. Режисерка – Анастасія Яковенко.
Дякуємо вам за роботу і культурну дипломатію
Сама вистава створена в Полтаві в межах проєкту “Подолання викликів воєнного часу арт- терапевтичними методами сучасного театру”. Її виконує Театр сучасного діалогу за підтримки Global Fund for Children (“GFC”), у Полтаві створення вистави підтримала також Полтавська обласна державна адміністрація. Реалізовувала проєкт Полтавська філія Суспільної служби України. Поїздка відбулася завдяки проєкту мобільності, здійсненому за підтримки Culture Moves Europe, що фінансується Європейським Союзом та Goethe-Institut Ukraine.
