Як змінювався музей історії Полтавської битви: від імперських наративів до україноцентричної історії
Як змінювався музей історії Полтавської битви: від імперських наративів до україноцентричної історії
Проблеми, пов’язані з деколонізацією, для музеїв є непростими. Як правильно пройти шлях позбавлення від колоніального минулого? Чи виправданою є повна відмова від творів мистецтва, які колись служили колоніальним наративам? Чи все ж таки саме через них маємо критично дивитися на наше минуле?
Музей історії Полтавської битви, котрий тривалий час поширював імперські наративи, а згодом виконував роль пропагандиста комуністичної ідеології під пильним оком КДБ, сьогодні розвінчує ідеологічні міфи, що їх і нині транслює російська пропаганда. Торік музею виповнилося 115 років. Солідний вік для музею зі складною історією. Тож напередодні розмови про деколонізацію музеїв згадуємо його історію.
Іван Павловський, який в історію Полтавщини увійшов, перш за все, як засновник архіву і автор фундаментальних бібліографічних праць, працював над створенням музею 14 років. Він комунікував із музеями, архівними установами, бібліотеками, російськими і шведськими військовими істориками, українськими вченими Миколою Біляшівським, Орестом Левицьким, Іваном Павлуцьким, використовував усі можливості для зібрання експонатів як член Полтавського церковного історико-археологічного комітету, долучав до цієї справи своїх знайомих, колег, талановитих кадетів. Зберігся Каталог музею 1910 року, який налічував 339 експонатів. Світлини експозиції, виконані Йосипом Хмелевським у 1909 році, дають уявлення, як вона була скомпонована.
Музей був імперським за своєю суттю, бо створювався до помпезних урочистостей 200-річчя перемоги Петра І у Полтавській битві. Проте як ретельний дослідник, Павловський прагнув представити в експозиції не тільки російську, але й шведську та українську складову. Шведські дослідники надали зображення воєначальників армії Карла ХІІ. Павловський шукав портрети гетьмана Мазепи, у каталозі налічувалося 9 зображень гетьмана. Ймовірно, саме ці зображення були знищені під час ідеологічних чисток музейних експозицій наприкінці 40-х років минулого століття, коли колекція перебувала у фондах краєзнавчого музею.
Нам відомо, що після кількох пограбувань протягом 1917-1918 рр. Павловський згорнув діяльність закладу, а згодом передав збірку до фондів Центрального Пролетарського музею Полтавщини (нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). Завдяки небагатьом збереженим архівним документам ми знаємо, що у жовтні 1920 року сам Іван Павловський займав посаду ученого архівіста Історичного архіву цього ж музею. На жаль, недовго. До останніх днів переймався долею культурних цінностей, як міг, намагався відстояти їх. Таємною запискою, що до цього часу зберігається в архіві, повідомив священника Зеленського про наміри більшовиків вилучити цінні церковні речі. Дізнавшись про це, більшовики прибули до оселі Павловських з ордером на арешт, але виявилося, що 71-літній учений кілька днів як помер і похований на міському цвинтарі.
Тамара Кондратенко, головний зберігач фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, зазначає, що акти передачі музейних предметів не збереглися, але саме з колекції Павловського у Центральному пролетарському музеї була сформована окрема тематична експозиція «Полтавська баталія». Директор закладу в 1920-1923 рр. Валентин Ніколаєв, відомий учений-ботанік, згадував, що у «новий музей було вирішено прийняти, але, правда, не без спротиву деяких співробітників експонати музею Полтавської битви (на Шведській Могилі)».
З нарису журналіста-мистецтвознавця Павла Бєзрукіх «На Полтавщині», написаного до 35-річчя краєзнавчого музею (1926 рік), дізнаємося, що експозиція «Полтавська баталія» знаходилася «поряд із великою залою бельетажу з розписами…Кричевського, Самокиша, Васильківського… у сусідній невеликій кімнатці». П.Бєзрукіх називає цю експозицію «найневдалішою частиною музею як бідністю своїх експонатів, так і випадковістю їх добору». Про подальшу долю експозиції «Полтавська баталія» він написав: «Цю частину музею, як окремішню, вже вирішено ліквідувати і передати до новоствореного соціально-політичного відділу, тому що в теперішньому вигляді вона зовсім не відбиває соціальних стосунків того часу й історично не характеризує доби». Тобто автор оцінює колекцію як таку, що неправильно трактує хід історичних подій того часу.
Але в наступному 1927році колекція експонується, про що свідчить стаття директора музею Я.Риженка у збірнику «Полтавщина: «В Полтавському краєзнавчому музеї окремо стоїть збірка «Полтавська баталія». Сюди входять: манекени російського війська в типових убраннях, зброя, знамена, гравюри окремих моментів баталії, моделі пам’ятників тощо».
Отже, у період українізації висловлювалася думка ліквідувати цю частину музею, оскільки, на думку Бєзрукіх, «для України цей момент особливо трагічний, бо з того часу царська Москва міцно підібгала під себе Україну і позбавила споконвічної автономності вільнолюбивий український народ». Проте невдовзі політична доктрина правлячої партії використовує історичну подію у власних інтересах.
У 30-х роках виходить низка постанов ЦК КП, спрямованих на формування «правильних» політичних поглядів і комуністичної ідейності у населення. Події 1709 року набувають особливої актуальності. На початку 1939 року вийшли загальносоюзна та республіканська постанови КП(б), КП(б)У щодо 230-х роковин Полтавського бою.
Полтава готувалася до низки тематичних заходів, у тому числі й наукової сесії інституту історії АН УРСР, працівники краєзнавчого музею читали лекції на промислових підприємствах та колгоспах. Були організовані екскурсії по місцям Полтавської битви. Так, газета «Більшовик Полтавщини» у першому півріччі 1939 року друкує серію тематичних матеріалів, наприклад, про те, що 1200 передовиків-колгоспників і орденоносців Опішнянського району приїхали на 50 автомашинах, були поділені на 5 екскурсійних груп (по 240 осіб!), щоб ознайомитися з місцями, пов’язаними із Полтавською битвою. Дізнаємося, що була значно розширена музейна виставка «Полтавська баталія» в Полтавському державному історичному музеї.
Під час Другої світової війни у вересні 1941 року частину колекції І.Павловського евакуювали до Уфи, решта предметів залишилася в Полтаві і постраждала від пожежі в роки нацистської окупації. А вже в липні 1944 року в краєзнавчому музеї полтавці могли ознайомитися з виставкою «Героїчне минуле нашого народу», у якій був розділ «Полтавська битва».
Рішення про створення воєнно-історичного заповідника і музею Полтавської битви було прийнято в Полтаві наприкінці травня 1945 року і підтримане вищими органами влади. Музей відкрили у вересні 1950.
Слід зазначити, що у повоєнний час з 1946 по 1951 роки в СРСР було прийнято 12 постанов з ідеологічних питань, спрямованих проти усіх груп інтелігенції. За партійними рішеннями в усіх музеях проходила ідеологічна ревізія експозицій, тематико-експозиційні плани затверджувалися спеціальними комісіями, обов’язковим було висвітлення історико-революційної тематики, ролі партії, експозиції наповнювалися цитатами класиків марксизму-ленінізму. В цих умовах і створювався музей. Сюди й повернулися вцілілі предмети зі збірки І. Павловського.
У повоєнний час на замовлення Й.Сталіна вийшли друком монографії провідних радянських істориків Б.Тельпуховського, Є.Порфир’єва, В.Шутого, Є.Тарле, присвячені темі «захисту» Росії від Карла ХІІ. У радянському міфі про події Північної війни в Україні посилюються наративи кінця 30-х років. Щодо оцінки Полтавської битви, то основні російські імперські міфи (велика перемога Петра І, мала війна, героїчна оборона фортеці Полтава) радянські ідеологи почали активно доповнювати новими:
– про братерське героїчне минуле російського, українського та білоруського народів, їх єдність у спільній боротьбі проти інтервентів;
– про класову боротьбу проти експлуататорів-мазепинців;
– про народну війну, широкомасштабну партизанську війну українського і білоруського народів проти шведських інтервентів (розпалювання лютої ненависті до шведів).
У 1950 році на полі Полтавської битви поновили музей, присвячений цій події. Тривалий час він був активним пропагандистом комуністичної ідеології.
Експонати, які надходили із провідних музейних закладів СРСР (Москви, Ленінграда, Києва, Львова, Полтави, Чернігова), відображали ті чи інші події Великої Північної війни, «неочікувану вікторію», за словами царя Петра І, тобто Полтавську битву й «геніальність» його самого. В експозиції не було жодного портрета гетьмана України Івана Мазепи, на відміну від колекції музею Полтавської битви на Шведській Могилі, відкритого 1909 року, де було 9 портретних зображень гетьмана. Українська складова була вкрай обмеженою: козацька зброя, картини, акварелі радянських художників, які засвідчували «кріпосницьку» політику козацької старшини, «клятвенные обещания» жителів містечок Полтавщини у вірності московському цареві тощо. Зрозуміло, що не могло й бути мови про причини зміни політичного курсу Івана Мазепи, українсько-шведський союз, приєднання запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком до союзного шведсько-українського війська, їх роль у подіях до і після Полтавської битви, першу українську політичну еміграцію.
Ситуація почала змінюватися з кінця 80-х років. Тоді розпочалася реекспозиція музею. Бригада фахівців на чолі із заслуженим художником України Анатолієм Щербаком створила нову, живу експозицію, зберігши хронологічний виклад подій. Тоді ж з’явився й перший портрет гетьмана Мазепи роботи відомого полтавця Євгена Путрі.
На початку 1992 року в музеї було проведене спільне засідання очільників управління культури області, міста, полтавської творчої інтелігенції, науковців, музейників. Вирішувалося питання про закриття музею на заклик радикально налаштованих політиків. Музей не закрили, він зберіг свою назву, оскільки висвітлює подію європейської історії, знаходиться на полі битви (в Україні два меморіалізованих поля битви – крім Полтавського, ще й поле Берестецької битви). На цьому засіданні було вирішено в хронологічній послідовності висвітлювати події в Україні XVII-XVIII століть у контексті європейської історії. Розпочалася копітка робота науковців закладу над створенням тематико-експозиційного плану. Тривав пошук експонатів для нової експозиційної зали «Козацька держава» (період від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи). Її відкрили у 1994 році, це була одна з перших такого плану музейних експозицій в Україні. На замовлення музею заслужений художник України Микола Підгорний 1992 року написав портрет Івана Мазепи. Сьогодні він слугує зображенням гетьмана у багатьох авторитетних виданнях.
1993 року полтавський скульптор Володимир Білоус створив горельєфи Івана Мазепи і шведського короля Карла ХІІ для виставки «Полтава з божою допомогою» шведського фотохудожника Марка Плюса, яку відкрив у нашому музеї тодішній Надзвичайний і Повноважний посол Швеції в Україні п. Мартін Халлквіст.
З початку 90-х років з експозиції вилучили чималу кількість портретів, гравюр із зображенням Петра І. Натомість було створено розділ у І-й залі «Києво-Могилянська академія» з портретами викладачів і вихованців, у тому числі Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Самійла Величка. Крок за кроком зали наповнювалися як українською складовою, так і шведською за сприяння SMB (Товариства військової історії Швеції). У результаті переосмислення історичних подій змінювалася екскурсія по музею, тривало поступове звільнення від російських наративів. З науково-просвітницькою метою проведено десятки радіо- і телепередач; у ЗМІ опубліковано статті, які розкривали замовчувані або сфальсифіковані російською історіографією події в Україні під час Великої Північної війни. За сприяння посольства Швеції в Україні у 1999 і 2002 роках у музеї проведено міжнародні конференції з актуальних питань Полтавської битви.
Вже україноцентричний музей відвідав улітку 2005 року під час перебування у Полтаві тодішній Президент України Віктор Ющенко.
Очільник держави за порадою Ігоря Юхновського поїхав не на садибу Івана Котляревського, а в музей історії Полтавської битви, де висвітлюють непрості, але повчальні сторінки вітчизняної історії.
Ми беремо приклад зі Швеції, яка не відмовляється від свого минулого, а вивчає його на підставі архівних документів. Чималий їх масив зберігається у Національному архіві Швеції (розділ «Cosacica») і стосується історії України Козацької доби, діяльності гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, шведсько-українських союзів XVII-XVIII століть.
Після візиту до музею Віктора Ющенка була виділена державна субвенція на капітальний ремонт будівлі музею історії Полтавської битви (будинок побудували у 1908 році як шпиталь для військових інвалідів та сестринець для дітей сиріт). Упродовж грудня 2005р.-березня 2006 р. проводився ремонт у закладі, експозиція була розібрана. Поновлювали залу за залою з новим наповненням. До 2009 року відновили експозицію зали «Козацька держава до подій Великої Північної війни (1648-1700)», доповнивши її портретами союзників Богдана Хмельницького (художник Олександр Гречановський), копією прапора гетьмана Мазепи, гербами полкових міст історичної Полтавщини, портретами полтавських полковників (художник Олександр Гречановський), діорамами «Фортеця Полтава», «Запорозька Січ» (художники Олександр і Ігор Гречановські), портретами кошового отамана Івана Сірка, козацького літописця Самійла Величка (художник Микола Підгорний). У наступні роки зала поповнилася археологічними артефактами, подарованим народним художником України Василем Лопатою портретом Івана Мазепи, манекеном козака-сердюка (реконструктори Святослав Сичевський, Сергій Шаменков), планшетом, у якому зібрані всі договори Козацької держави за час її функціонування.
Упродовж двох польових сезонів 2007-2008 років на історичному полі працювала Міжнародна археологічна експедиція «Проєкт поле Полтавської битви» у складі фахівців із Швеції, США, України (Львів), які спеціалізуються виключно на досліджені полів битв. До речі, з ініціативою археологічної розвідки, як і в 1911 році, виступила Швеція. Роботи проводилися безпосередньо на полі битви, околицях Полтави, на територіях колишніх фортець Старі Санжари, Веприк. Віднайдені археологами артефакти поповнили фонди музею. Дослідження вчених (Бо Кнарстрьом, Кенет Старк, Адріян Мандзій) спростували російські міфи щодо фортифікаційних споруд на полі й перебігу самої битви.
Великий резонанс мала Міжнародна науково-практична конференція з нагоди 300-річчя Полтавської битви «Полтавська битва 1709 року в історичній долі України, Росії, Швеції та інших держав» з виданням збірника наукових статей учасників цього форуму.
Традиційно, починаючи з 2011 року, заповідник проводить щорічні круглі столи, присвячені пам’яті історика, архівіста, музейника Івана Павловського. Видано два збірники матеріалів (2015, 2020 рр.); публікації охоплюють широке коло питань щодо подій Великої Північної війни в Україні, зокрема на Полтавщині, перебігу Полтавської битви, краєзнавчі студії з історії нашого краю.
2019 року видано новий путівник «Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви».
2020 року спільно з ГО «ВелоПолтава» видано інформаційний буклет «Шляхами союзної армії». Науковці музею на підставі джерел розробили туристичні маршрути Полтавщиною, де відбувалися бойові дії союзної шведсько-української армії проти московитів у 1708-1709 роках й де були штабквартири гетьмана України Івана Мазепи та шведського короля Карла ХІІ: Гадяч – Лютенька – Веприк – Плішивець – Зіньків – Опішне – Котельва – Велика Рублівка – Великі Будища – Диканька – Жуки – Полтава – Старі і Нові Санжари – Білики – Кобеляки – Сокілка – Кишенька – Переволочна (Світлогірське).
2022 року коштом Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка видано книгу Людмили Шендрик «Гетьман України Пилип Орлик».
2024 року вийшла книга «Монастирська гора, Яківці, Шведська Могила та поле Полтавської битви» (два останні розділи укладені науковцем музею Сергієм Макаренком).
Велика скрупульозна робота була проведена над розробленням концепції й тексту екскурсії експозиції зали №9 «На терезах часу» (автори Наталія Білан і Людмила Шендрик; художник Ігор Гречановський). Презентація відбулася у вересні 2020 року. Йдеться про оцінку Полтавської битви трьома основними учасниками: Росією (аналізується імперський міф про Полтавську битву), Швецією (вивчення історичних подій на основі архівних джерел, збережених у Швеції, археологічні дослідження, співпраця з Товариством військової історії Швеції), Україною (по Полтавській битві зародження і діяльність першої української політичної еміграції, дослідження діяльності Івана Мазепи українськими вченими діаспори, ім’я Мазепи на карті світу, сучасні наукові дослідження про гетьмана, картина «Апофеоз Івана Мазепи» (художник Ігор Гречановський).
Науковцями закладу проводяться тематичні екскурсії в музеї: «Велика Північна війна: історії великого кохання», «Володар» (2021р.), присвячена гетьману України Іванові Мазепі.
Популярні серед полтавців пішохідні екскурсії містом: «Пам’ятники Полтавської битви: від міфу до правди», «Шляхом Далекарлійського полку», «Карл ХІІ на полі Полтавської битви», «Таємниця старої карти», «Облога фортеці Полтава 1709 року. Міфи і факти».
Розроблена просвітницька лекція «Інформаційна війна московського царя Петра І проти гетьмана України Івана Мазепи: мовою документів та експонатів музею історії Полтавської битви».
Спільно з Українським інститутом національної пам’яті створено інформаційно-виставковий проєкт «Мазепа. Карл ХІІ. Пьотр І: топ-10 міфів ru.пропаганди» (автори тексту – співробітники музею Наталія Білан, Людмила Шендрик, Сергій Макаренко), записана УІНП відеоекскурсія по 10 міфам (Людмила Шендрик) 2021 р.
За фінансової підтримки посольства Швеції в Україні створено інформаційно-виставковий проєкт «Мазепинці – поборники незалежності України» (2022 р.) Відзнято тематичні відеоролики про життя і діяльність найвідоміших мазепинців (2023р.). Відеоролики демонструються на екрані у 8 залі музею.
У червні 2023 року відкрито новий розділ у залі №6 «Коли минуле нагадує про себе» – представлені археологічні знахідки з місця перебування шведської кінноти та козаків напередодні Полтавської битви на території сучасного мікрорайону Лазурний; подано картографічні джерела.
Науковим співробітником музею Сергієм Макаренком на підставі історичних і картографічних джерел локалізовано: місце масового поховання шведських воїнів полеглих під час битви; місце табору Карла ХІІ та Івана Мазепи після битви; місце табору шведських воїнів та запорожців під час облоги фортеці Полтава.
27 червня 2024 року у 7 залі музею презентовано інформаційно-виставковий проєкт «Полтавська битва: історія без міфів», який розвінчує невідповідність історичній правді сюжетів творів образотворчого мистецтва, створених за наративами радянських істориків. 26 вересня цього року оновлено і презентовано розділ експозиції «Прутський похід 1711 року» (зала №8) на основі віднайдених нещодавно документів із шведських архівів (спільний проєкт з дослідницею Мариною Траттнер).
У рамках проєкту «Зберігаємо минуле, захищаємо сьогодення: музей та армія у важливому союзі» науковці закладу проводять екскурсії та лекції для воїнів ЗСУ, курсантів військового коледжу сержантського складу ВІТІ імені Героїв Крут.
Отже, справді, музей історії Полтавської битви пройшов складний шлях від імперського до україноцентричного. Сьогодні експозиція закладу та екскурсія висвітлюють драматичні події Великої Північної війни, зокрема в Україні і на Полтавщині у 1708-1709 рр., і ми продовжуємо на підставі історичних джерел розкривати непрості сторінки вітчизняної історії. Ми не уникаємо складних питань, комунікуємо з відвідувачами, щоб вони змогли зробити висновки з подій трьохсотлітньої давнини, встановити зв’язок із минулим і теперішнім.
Особливої ваги для музейників у сучасних умовах набуває проблема деколонізації музеїв. Ці питання були обговорені учасниками конференції «Заповнення сліпих плям 2.0: нові наративи та роль музеїв у відбудові України», що відбулася 4-5 листопада минулого року у Варшаві за участю понад 130 представників українських музеїв. Поважний форум організував фонд OBMIN під патронатом Голови Верховної Ради України, Маршалка Сенату Польщі та Президента Бундесрату Німеччини. У сформульованих «10 думках» українських музеїв чітко прозвучало, що «музеї мають унікальну можливість допомогти суспільству зрозуміти і переосмислити важке минуле».
Наталія Білан, Людмила Шендрик
Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви»
