«Козацька мати» та «Українська Жанна Дарк»: у Новосанжарській громаді відзначили 120-річчя Оксани Мешко
«Козацька мати» та «Українська Жанна Дарк»: у Новосанжарській громаді відзначили 120-річчя Оксани Мешко
Оксана Мешко – уродженка села Старі Санжари на Полтавщині, борець за незалежність України у 20 столітті, учасниця Руху опору шістдесятників, голова Української Гельсінської групи в період масових арештів із боку карально-репресивних органів КДБ СРСР наприкінці 1970-х, політв’язень російсько-комуністичних таборів. 120-річчя від дня народження цієї жінки, яка чинила спротив цілій імперії зла й вийшла в організатори цілеспрямованої боротьби за права людини та права народу, відомої в нашій історії як гельсінський рух, за ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з постановою Верховної Ради цього року відзначається на державному рівні. Одній із найвизначніших діячок українського національно-визвольного руху 1960–1980-х у селі Старі Санжари Новосанжарської громади Полтавського району присвятили низку пропам’ятних заходів. Їх організували виконком Новосанжарської селищної ради та Старосанжарська гімназія імені Оксани Мешко за ініціативи Департаменту культури і туризму Полтавської облвійськадміністрації та Полтавського офісу УІНП.
За ініціативи українських правозахисників Євгена Сверстюка та Василя Овсієнка в Старих Санжарах у вересні 2002 року ім’я Оксани Мешко було присвоєне місцевому навчальному закладу. Тут працює кімната-музей української правозахисниці й встановлена на її пошану меморіальна дошка.
Тож до вшанування своєї землячки долучилися учні та вчителі Старосанжарської гімназії, Новосанжарський селищний голова Геннадій Супрун, очільники відділів культури й освіти Новосанжарської громади, співробітники старостату, жителі села. Також на заходи завітала делегація з обласного центру, зокрема представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар, завідувачка кафедри всесвітньої історії, релігієзнавства та відповідальний секретар Полтавської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професорка Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ірина Петренко.
У гімназії створили виставку книг про землячку, а також дитячих малюнків «Дитинство Оксани Мешко».
«Перчинкою» просвітницького зібрання стало вмикання унікального аудіозапису голосу громадської діячки, яка озвучує спогад про свої життєві поневіряння. Присутні переглянули експозиції місцевого шкільного музею та короткометражне документальне відео, що створене 2014 року за ініціативи Олега Пустовгара та фінансової підтримки Полтавської обласної ради в циклі «Поборники незалежності. Полтавщина».
Ірина Петренко прочитала лекцію та оприлюднила слайдер, присвячені історії Старих Санжар та життєпису Оксани Мешко.
«Нині історія повторюється, росія знову хоче нас загарбати, щоб знищити націю, українську ідентичність, запровадити імперські ідеології «руского міра» та «єдіного народа», у яких українцям місця немає. На сьогодні в протистоянні путінській росії українці демонструють козацьку міць. Звитяжне життя Оксани Мешко, її боротьба проти тоталітарної системи – зразок патріотизму для сучасних українців. Російсько-більшовицьким окупантам совєтської росії/СРСР не вдалося зламати волелюбність, силу характеру та почуття власної гідності, козацький дух (походила з давнього козацького роду) «української Жанни Дарк». Ні ув’язненнями, ні засланнями «до білих ведмедів», ні іншими випробуваннями. А ще доля родини Мешко показує страшний масштаб геноцидних практик комуністичного режиму. Коли Оксані було 15, більшовики розстріляли її батька, діяча УАПЦ, взятого в заручники разом з іншими односельцями за «невиконання продподатку», а хату й майно конфіскували. У цей самий час від кулі прихильника ленінської росії загинув Євген – старший брат Оксани Мешко, активіст «Просвіти», боєць повстанського загону петлюрівського отамана Івана Біленького», – сказав Олег Пустовгар.
Він розповів, що в Полтаві пам’ять про Оксану Мешко в межах декомунізації 2016 року увічнена через перейменування вулиці комуністки Клари Цеткін. А вже під час виконання деколонізаційного закону торік за поданням Інституту національної пам’яті розпорядженням Полтавської обласної військової адміністрації в селищі Нові Санжари та селі Старі Санжари на пошану сестер Мешко названі вулиці.
Також цими днями до 120-річчя «козацької матері» телеканал «Суспільне. Полтава» створив просвітницьке відео.
Читайте також: «Жила однією ідеєю: вільна Україна»: до 120-річчя «козацької матері» Оксани Мешко
Учні Старосанжарської гімназії, аматори сцени громади підготували концерт: звучали пісні про рідне село, яке дало світу й Україні Оксану Мешко, музичні твори Тараса Петриненка та гімн Січових стрільців «Червона Калина».
Завершилися акції з пошанування Оксани Мешко квітопокладанням до меморіальної дошки.
Довідково
Усе життя захищала права, честь і гідність українців. Як доньку «ворога народу» її кілька разів виключали з Інституту Народної Освіти, але вона щоразу відстоювала своє право на навчання, апелюючи до радянських законів. 1935 року сталінське НКВД заарештвало її чоловіка, Федора Сергієнка (це був уже другий арешт, уперше його ув’язнили 1925-го). Оксана дев’ять місяців оббивала пороги, писала навіть до генерального прокурора УРСР – і чоловіка таки звільнили. Пізніше вона так само добивалася звільнення сестри Віри, молодшого сина Олеся (старший Євген загинв 1941 року під час гітлерівського авіанальоту). Але це вдавалося правозахисниці не завжди. 1946 року вона прийняла в себе сестру Віру, хоча знала, що її чоловік допомагав УПА, а син був учасником підпілля ОУН. Їх обох заарештувало НКВД. Згодом, за доносом сусідів, заарештували обох сестер. Їм інкримінували «намір вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова». Через сім місяців допитів і катувань сестрам винесли вирок – по 10 років концтаборів. У Москві шляхи родичок розійшлися: Віру заслали до Кемеровської області, а Оксану – до Ухти в Комі АРСР, на каменоломні. Нелюдська фізична праця підірвала здоров’я жінки, але не зламала дух.
Її комісували й у червні 1956 року вона повернулася до Києва. На хвилі хрущовської «відлиги» активно включилася в рух шістдесятників, організовувала несанкціоновані літературні вечори, поширювала самвидав. У січні 1972-го разом з іншими дисидентами заарештували її сина Олеся (7 років ув’язнення у виправному таборі в Пермській області та 3 роки заслання). Жінка знову включилася в боротьбу за сина: писала протести, підтримувала родини інших політв’язнів.
Восени 1976-го Оксана Мешко стала співзасновницею Української Гельсінської групи, а коли в лютому 1977 року почалися арешти очільників УГГ, взяла на себе координацію її діяльності. Винесла все: постійні обшуки, стеження і «виховні бесіди», ув’язнення на півтора місяці в психіатричній лікарні, новий вирок – 6 місяців ув’язнення та 5 років заслання. Етап до якутського селища Аян на березі Охотського моря в Хабаровському краї тривав 108 днів. Оксані Мешко тоді було 76 років. І не зламалася. Наприкінці 1980-х вона потрапила за кордон, де розповідала правду про радянські табори, виступала в парламенті Австралії, брала участь у роботі Світового конгресу вільних українців (США). Повернувшись в Україну, стала ініціатором та одним із керівників Української Гельсінської спілки, створеної на основі УГГ, членом її Координаційної ради. Стараннями Оксани Мешко в червні 1990-го було поновлено діяльність української правозахисної організації «Гельсінкі-90». Її невеличка фігурка з рівною й гордою поставою виділялася на площі Жовтневої революції серед учасників студентського голодування за незалежність у жовтні 1990 року.
Детальніше про життєвий подвиг «козацької мами» Оксани Мешко розповідає рубрика УІНП «Історичний календар».
Полтавський офіс УІНП
Фото – виконкому Новосанжарської селищної ради, обласної спілки краєзнавців
