Ви тут:
Культура Полтавщина Суспільство 

Віктор Брикулець: епоха мистецтва довжиною в століття

Віктор Брикулець: епоха мистецтва довжиною в століття

Виставка «МАЙСТЕР»  –  це ювілейний проєкт Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, підготовлений у співпраці з приватними колекціонерами, меценатами мистецтва, шанувальниками творчості й вірними друзями відомого українського живописця і графіка Віктора Михайловича Брикульця (1924-2022).

Віктор Брикулець – знакова постать для Полтавщини. Член НСХУ з 1999 року, заслужений художник України, лауреат  щорічної міської премії імені Миколи Ярошенка, миргородської літературно-мистецької премії  ім. Антона Шевченка, кавалер орденів «За заслуги» III ступеня та II ступеня,  ордену  «Козацька слава» та ордену Карла Фаберже, Почесний громадянин міста Миргород.

Твори митця знаходяться в багатьох музеяхдержавних закладах і установах,  приватних збірках, в Україні й далеко поза її межами, давно перетнувши кордони й океани.

Створений Віктором Брикульцем портрет засновника Миргородського курорту Івана Андрійовича Зубковського (1848-1933), який знаходиться в бюветі цілющої  мінеральної води, немов зустрічаючи гостей, що прибувають сюди з різних куточків світу, давно став символом знаменитої оздоровниці, А портрет київської меценатки, представниці старовинного українського шляхетського роду Гулевичів  Галшки Гулевичівни (1577-1642), чиє ім’я назавжди пов’язане з Києво-Могилянською академією, був придбаний для офісу Міжнародної ліги жінок за мир і свободу (WILPF) у Нью-Йорку.

23 листопада 2024 року Віктор Брикулець міг би святкувати свій  100-річний ювілей. До цієї дати він не дожив трохи більш як 2 роки. Серце великого патріота України, який пережив Другу світову війну, не витримало звістки про нову ворожу навалу. 12 березня 2022 року, на 98 році життя, Віктор Михайлович Брикулець відійшов у вічність.

Усім нам він залишивив по собі безцінний спадок –   взірець безкомпромісної громадянської позиції, особистої гідності й совісті, чесно прожитого життя та самовідданої праці,  результатом якої стали понад 6 тисяч високохудожніх, технічно досконалих творів.

Митцеві великого таланту було дароване довге творче життя –  більше 70 років. Він працював до своїх останніх днів. Навіть у поважному віці  не розлучався з пензлем і палітрою, чарував довершеними лініями й неповторними барвами. Кожен твір художника  привертає увагу, випромінюючи незгасну енергію любові до життя і мистецтва. Бо в кожен Майстер вкладав свою чутливу душу й  могутній талант.

Віктор Михайлович Брикулець народився  23 листопада 1924 року в с. Марківці Грицівського району (тепер Шепетівський р-н) Хмельницької області в селянській родині. Батько був заможним сільським інтелігентом, співав у церковному хорі, знав кілька мов, зібрав велику бібліотеку. Після того як його визнали куркулем і до смерті закатували, мати залишилась сама з трьома дітьми. Сімя бідувала, ледве вижила під час Голодомору, в період Другої світової війни  потрапила в окупацію. Влітку 1942 р., нацисти  вивезли Віктора Брикульця на примусові роботи до Німеччини. Майже два роки він працював на шахті в місті Герне (Вестфалія). У жовтні 1944 р. рив окопи поблизу міста Юліх. За спробу втечі був відправлений до штрафного виправного табору, де його мало не стратили. У  березні 1945 р.  потрапив на металургійний завод під Лейпцигом, з якого через місяць втік. Зміг врятуватися, бо в квітні 1945 р. до  Саксонії увійшли війська США.

В Україну, до матері, дістався лише в жовтні 1945 року. Здоровя матері виявилося підірваним. Дочекавшись сина, вона дуже скоро пішла в небуття, а Віктор, поховавши 48-річну матір, вирушив до старшого брата в Харків.   

У 1946 році Віктор Брикулець  вступив до Харківського художнього училища, яке закінчив з відзнакою. Учителями з фаху були провідні художники й талановиті педагоги того часу  Микола Степанович Сліпченко (1914-1975), Олена Миколаївна Яковенко (1914-1999), Лев Васильович Фітільов (1913-1975).

У 1951-1967 роках працював у Харкові, в художньо-виробничих майстернях Товариства художників (пізніше –  Харківський художньо-виробничий комбінат Художнього фонду УРСР). У 1968 році переїхав до Миргорода, де обійняв посаду старшого художника курорту «Миргород» і де знайшов свою другу «малу Батьківщину».

Саме в Миргороді були створені Майстром й основні роботи, які принесли йому загальне визнання.  Насамперед це портрети видатних українців – Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Данила Апостола, Богдана Хмельницького, Галшки Гулевичівни,  Опанаса Сластьона, Василя Капніста, Володимира Боровиковського, патріарха Мстислава, кардинала Гузара, Івана Зубковського, Івана Віцька, Раїси Кириченко, Анатолія Дімарова та баг. інш.

З Полтавщиною пов’язаний і внесок Віктора Брикульця у розвиток українського сакрального мистецтва. З особливим душевним трепетом й глибокою жертовністю художник писав образи для трьох іконостасів  у храмах селищ Ромодан, Покровське та місті Решетилівка, створивши загалом 65 ікон. Також виконав розписи Свято-Михайлівської церкви в  Решетилівці, та церкві Дмитра Солунського в Ромодані.

Свою виставкову діяльність Віктор Брикулець розпочав у 1954 році та не полишав її все життя. Він був учасником численних міжнародних та всеукраїнських виставок і конкурсів. Його персональні виставки найчастіше  проходили в Миргороді, Лубнах, Полтаві. Одна із найбільш масштабних серед них, пройшла у 2012 році у великій  виставковій залі Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. На ній було представлено  107 творів митця. Цьогорічний проєкт є більш камерним, в експозиції – 79 робіт. Проте цей факт не знецінює організованої виставки, а робить її ще більш важливою в справі осягнення діапазону творчості Віктора Брикульця.

Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, у фондах якого зберігається 6 творів художника, вдалося залучити до співпраці  ряд полтавців, які особисто знали художника, тісно з ним спілкувались. Сьогодні вони мають  в своїй приватній власності цілу низку творів, поміж яких є мало відомі широкому загалу.  Тобто нинішній проєкт – це відкриття ще однієї,  вагомої частки доробку Віктора Брикульця.

Одним з таких відкриттів, безсумнівно, стане збірка графічних портретів із колекції Олексія Петренка. Надзвичайна цілісна за своїм складом, вона утворює окремий розділ виставки, представляючи серію, яка має підстави до отримання назви –  «Портрет нації».

В  розгорнутій експозиції виставки – портрет, пейзаж, натюрмот, графіка. У всіх цих видах і жанрах образотворчого мистецтва Віктор Брикулець був однаково переконливий. Серед них вже визнані шедеври – портрет патріарха Мстислава і портрет поетеси Наталі Харасайло. Виконані на межі тисячоліть, вони були відібрані й у 2005 році подаровані музею самим автором,  упевненим в тому, що музейні збірки належить поповнювати лише  кращими з кращих творами мистецтва. Обом портретам властивий сильний емоційний струмінь, їх поєднує й колористичне суголосся, з домінантою білих барв, що служать символом духовної самовідданості, акцентованої художником  у створених образах. Зате як різняться композиційні прийоми – вписана в шестикутник діагонально розміщена півфігура Патріарха і погруддя поетеси, що займає весь простір овалу.

Багатством форм, глибокою індивідуальністю, заглибленням в сутність образу вирізняється весь доробок Віктора Брикульця.  «Пишу, коли мене щось по-справжньому схвилює, бо художник лише так може досягти високого рівня. Крізь муки творчості, переживання… Скрізь треба віддавати душу», – говорив митець За цим принципом Віктор Михайлович Брикулець жив і творив, тому його  живопис і графіка завжди  будуть знаходити відгук в серцях глядача, а коло шанувальників його таланту з роками все більше зростати. І цей абсолютно світлий митець з буремно непростою долею ще у свій 90-літній ювілей цитував на пам’ять любовну лірику, а це говорить про його незбориму жагу до життя і щиру любов до людей.

Твори Віктора Брикульця на виставку надали: О.М. Петренко, С.В. Козлов, І.П. Шмуригіна, М.В. Фісун, З.А. Миронова, В.О. Пашкевмч, В.І. Мірошніченко та інші. Два твори – із зібрання Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Світлана Бочарова

Фото – Андрій Хохлов

Перейти до вмісту