Ви тут:
Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

На полтавській школі №11 встановили меморіальну дошку Русланові Носову

На полтавській школі №11 встановили меморіальну дошку Русланові Носову

Сьогодні, 19 листопада, на тисячний день повномасштабної російсько-української війни, у закладі загальної середньої освіти №11 в Полтаві відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки навіднику-кулеметникові 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького Руслану Носову.

Народився захисник України 28 червня 1979 року в Полтаві. Із 1986-го по 1992 роки здобував середню освіту в школі №11 і згодом із особливим теплом згадував час навчання в цьому закладі. Саме тут від першої вчительки Ніни Опанасенко Руслан Носов узяв багато доброти й любові: до рідних, до старших, до своєї батьківщини.

За словами матері полеглого воїна Галини, її син дуже любив свою землю, тому для нього навіть питання не стояло, чи йти захищати Україну. Хоча він був провідним спеціалістом на своєму підприємстві (мав фах електрогазозварника, який здобув у Полтавському професійному ліцеї транспорту) й отримав бронь від мобілізації, сказав: «Якщо я не піду, хтось піде за мене. А це моя дорога, я повинен її пройти». У перший же день повномасштабної війни полтавець був разом зі своїм взводом, із яким служив із 2014 року, біля стін ТЦК та СП. «Мамо, мене така гордість брала, коли я дійшов до кінця тієї черги, що там була. Там стільки чоловіків, справжніх чоловіків…», – ділився він враженнями від тих відвідин.

«Руслан завжди був усміхненим, щирим, вмотивованим, людиною з прекрасною душею. Він був люблячим батьком, коханим чоловіком, відданим сином, вірним другом, який не ховався ні за кого, завжди був попереду й вів за собою. Із 2014 року він пішов служити, був у 116-му територіальному батальйоні Полтави. Разом із побратимами пройшов Сватове, був під Щастям, у Балаклії, звідки возили боєприпаси на передову. Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Із перших днів повномасштабного вторгнення він пішов у ТЦК та СП, але його не взяли. А в червні вручили повістку. Він служив у третій роті при військкоматі, у роті охорони, а 30 грудня 2022 року його відправили в Миколаївську область. Потім вони були в Херсонській, Запорізькій областях. 29 січня 2023 року син написав мені останнє смс: «Мамо, переїжджаємо на Донбас». 2 лютого він був на передових позиціях, а 4-го вранці (внаслідок ворожого обстрілу позицій українських бійців біля населеного пункту Залізнянське Бахмутського району Донецької області) його не стало. Мій син віддав своє життя за нас із вами, за те, щоб над Україною було мирне небо, за те, щоб ми з вами були вільними. Він любив життя, дуже хотів жити, дуже любив свою сім’ю. У нього залишилися дружина та донька, якій за тиждень виповниться 18. Він пішов молодим. Але прожив відведені йому роки достойно. Був патріотом України й гідно виконав свій обов’язок. І мій низький материнський уклін усім моїм співвітчизникам і найперше моєму синові», – сказала Галина Носова.

Добрий та щирий, Руслан завжди був вірним товаришем, поділилися на заході військовики, які служили поряд із полтавцем.

«Я познайомився з ним, коли ми разом проходили службу. Знав його небагато часу, але цього вистачило, щоб зрозуміти, наскільки він був хорошою людиною та надійним другом. Він завжди міг підтримати й допомогти в усьому. Руслан був справжнім патріотом і справжнім героєм. Завжди був сміливим, ішов уперед», – зазначив побратим Микола.

За словами ветеранів і вчителів школи, така людина, як Руслан Носов, яка, не вагаючись вийшла на боротьбу за незалежність нашої держави, гідна бути прикладом для наслідування для молодого покоління українців.

«Велика шана й дяка батькам і вчителям, які виховують справжніх воїнів, котрі, як Руслан Носов, без вагань стають на захист рідної землі», – сказав директор Ветеранського центру Полтавської громади Артем Ліфрідов.

«Сьогодні виповнюється рівно 1000 днів від повномасштабного вторгнення російської федерації на територію нашої країни. І дуже символічно, що саме в цей день ми вшановуємо пам’ять нашого учня Руслана Носова відкриттям меморіальної дошки на його честь. Він служив у лавах Збройних сил тривалий час, а з початком повномасштабної війни пішов на фронт захищати рідну землю та, на жаль, назавжди залишився на полі бою. Його самовідданість, героїзм і відвага не мають меж. Ми завжди пам’ятатимемо його приклад справжнього патріотизму, мужності й справедливості. Нехай відкриття цієї меморіальної дошки буде символом великої пошани герою, вічним свідченням його величі й відданості українській землі», – сказала директорка комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11» Анна Берегова.

«Низький уклін тобі, Руслане, низький уклін вам, батьки, що виховали гідного сина України. Із меморіальних дошок наші герої будуть щодня зустрічати вас, мої учні, зустрічати нас, учителів, зустрічати й проводжати, нагадуючи про те, за що вони віддали свої життя – за нас, за нашу квітучу Україну. Я не знаю, скільки ще страхів відкриє нам кожне звільнене місто чи село, я не знаю, скільки ще найкращих синів і доньок віддадуть свої життя, щоб знищити ворога. Але я знаю точно, що в день перемоги ми будемо плакати й мовчати, дякувати тим, хто повернувся живим, і пам’ятати тих, хто став янголами. Попереду – важка зима. Але прийде наша весна. І вона буде переможна!», – звернулася до присутніх на заході вчителька української мови та літератури Людмила Швидка.

Перейти до вмісту