Ви тут:
Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

На згадку про «Ісуса»: у Полтаві встановили меморіальну дошку Андрієві Коваленку

На згадку про «Ісуса»: у Полтаві встановили меморіальну дошку Андрієві Коваленку

13 вересня на території Полтавської загальноосвітньої школи I-III ступенів №29 відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки молодшому лейтенантові Збройних сил України, командиру стрілецького взводу 116-ї окремої бригади Сил територіальної оборони, відзначеному почесним нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест», Андрієві Коваленку.

Він мав позивний «Ісус» і був відданим патріотом України та відважним борцем за волю свого народу. На захист рідної землі від окупантів чоловік став іще 2015 року, боронив незалежність держави в складі 3-ї роти охорони 1-го батальйону охорони 101-ї окремої бригади. За рік служби в зоні антитерористичної операції за ініціативність і сумлінне виконання завдань неодноразово отримував нагороди від командування.

У лютому 2024 року, у перший же день повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, полтавець долучився до 144-го батальйону 116-ї окремої бригади ТрО. Починав із захисту рідного міста, пізніше в складі підрозділу захищав північний кордон нашої держави, а на початку 2023-го воював уже на східному напрямку.

Побратими та посестри, як і інші, хто знав його, згадують про Андрія Коваленка як про дуже відповідальну людину.

«Ми були в одному взводі. Він ніколи не відмовляв. Був завжди на підхваті, постійно виконував завдання. Він ніколи не робив того, що вважав непотрібним. Насправді був відповідальним», – розповіла посестра бійця Світлана Левенець. А мати Марія Коваленко додала, що її син був людиною залізної сили волі: «Йому нічого не давалося легко, але він вперто йшов до своєї мети: як сказав, так і буде. Занадто справедливий. Я думала, що я вчила його жити, але ні – це він навчив мене жити. У мене був Син. Будь-яке питання, якась проблема – я казала: «Сину, а подивись-но мені…», і він до всіх питань ставився так, що я могла довіряти його слову. Усе беріг мене, не розповідав нічого. «Сину, що там?». – «Та все норм. Друга лінія, третя…». Яка там друга-третя?! Нуль, нуль, нуль…».

Андрій Коваленко брав участь у важких боях під Соледаром та Мар’їнкою. На полі бою проявляв ініціативність, вивчав нові технології ведення війни, вправно керував розвідувальними дронами й охоче ділився досвідом із іншими бійцями.

«Він ІТ-інженер. Закінчив полтавський інститут зв’язку. Був усебічно розвинутою людиною. Багато читав. До війни він читав класику, багато книг по психології, філософії, на військову тематику. У нього книги були з собою. Він казав: «Після війни я ж повинен бути в тонусі, знати все». Під час війни син примудрявся закінчувати якісь курси онлайн. Він стрибав із парашутом, займався підводним плаванням. Я не знаю, чого б він не знав або не пробував (у хорошому значенні)», – поділилася Марія Іванівна.

За проявлені мужність та кмітливість вже під час повномасштабної війни Андрій Коваленко отримав звання молодшого лейтенанта й був призначений на посаду командира стрілецького взводу. 4 грудня 2023-го головнокомандувач ЗСУ підписав наказ про нагородження 34-річного воїна «Срібним хрестом». Але одержати цю відзнаку за життя військовослужбовець не встиг – за три дні, 7 грудня, у районі Новомихайлівки Донецької області, відбиваючи атаку окупантів, «Ісус» загинув…

«Андрій був не лише побратимом, а й близьким другом для нашої сім’ї. Він був вірним усім нам, вірним Україні. Він постійно був веселим, завжди шукав позитив. Усі, хто його знають, це скажуть. Я хочу від імені нашої частини, всіх побратимів подякувати Марії Іванівні за такого сина. Дякую, що ви виростили Людину. Він дійсно справжній чоловік, він дійсно був патріотом. 11 грудня Андрій мав їхати у відпустку. То був його крайній вихід. І останній. На жаль… Це стало дуже болючою втратою для нас усіх. Ніяка меморіальна дошка, ніяка відзнака не зможе замінити життя, Андрія. Але вона стане нагадуванням, що є люди-патріоти, і вони вмирають, на жаль», – зауважила під час заходу Світлана Левенець.

«Найціннішим для нього було життя – життя людей, тварин. Він і на позиції ходив із кормом, бо раптом прибіжать якісь песик, котик. Удома залишилася його собака – Емма, яку син узяв із притулку маленькою, виховав, виносив на руках. Вона до цих пір його чекає… У свій останній бій він прикрив побратимів – четверо людей урятував, а сам загинув. Перед цим із іншим бійцем витяг важкого пораненого з поля бою. Про це писав Віталій Запека », – зазначила Марія Коваленко.

Дізнавшись про те, що Андрія не стало, його однокласники звернулися до матері військовослужбовця.

«Практично одразу, як син загинув, мені зателефонували й попросили дозволу на встановлення цієї меморіальної дошки. Звісно, я його дала. Уся організація лягла на плечі однокласників, вони все зробили самі: заяви та все інше. Школа була не проти», – розповіла Марія Іванівна.

І от 18 років по тому, як закінчив заклад середньої освіти, Андрій Коваленко знову повернувся до нього…

«Він не пошкодував свого життя, щоб у нас було сьогодні, завтра, післязавтра… Завжди скромний, стриманий, вихований, цілеспрямований. Саме таким я пам’ятаю його зі шкільних років. І таким він залишиться назавжди в моїй пам’яті й моєму серці. Людина живе доти, доки її пам’ятають. Тож Андрій – серед нас, він із нами (просто спостерігає тепер із хмаринок за нашими діями, вчинками і навіть думками), бо ми його пам’ятаємо», – сказала класний керівник Андрія Коваленка Олена Борблик.

Меморіальна дошка воїнові щодня нагадуватиме школярам, їхнім батькам, педагогам про той величезний, неоціненний внесок, який роблять нині українці, відвойовуючи у ворога своє право на мирне та вільне майбутнє.

«Коли ми з однокласниками ініціювали встановлення меморіальної дошки, першочергово хотіли, щоб наступні покоління пам’ятали, якою дорогою ціною ми виборюємо власну свободу, щоб знали про Андрія й пишалися тим, що він теж навчався в цьому закладі», – зауважила однокласниця полеглого військовослужбовця Надія Касьян.

«Ми повинні зберегти пам’ять про Андрія Коваленка. Повинні щомиті пам’ятати, яку ціну платимо за кожен новий день. Завдяки Андрієві, його побратимам ми маємо змогу жити, навчатися, мріяти, сміятися. Усе це – завдяки ЗСУ», – наголосив директор школи №29 Андрій Орловський.

«Ми повинні бути вдячні батькам і вчителям, що виховують справжніх синів України», – сказав очільник Ветеранського центру в Полтаві Артем Ліфрідов.

 

 

 


Перейти до вмісту