Ви тут:
Культура Огляди та Блоги Суспільство 

Гнат Стеллецький: науковець з авантюрним серцем, що заснував Лубенський музей

Гнат Стеллецький: науковець з авантюрним серцем, що заснував Лубенський музей

Гнат Якович Стеллецький – археолог, перший  український дослідник природних та рукотворних печер, пам’яткоохоронець, фундатор Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького та низки інших музеїв. Народився в селі Григорівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині с. Григорівка  Запорізької області). Виходець із сім’ї священника. Вищу освіту здобув у Київській духовній академії.

Гнат Стеллецький був людиною непересічного, сильного характеру; він був гордим, яскравим, наполегливим та невтомним дослідником; він був людиною із гарячим, авантюрним серцем. Сьогодні, в 146-ту річницю від дня його народження, прийшов час розповісти його три історії.

Сонце Палестини

Свою довгу подорож Гнат Стеллецький, молодий кандидат богослов’я,  почав 1905 року. Разом із майбутньою дружиною Ганною Супруненко він вирушив з Одеси до Палестини, до міста Назарет, в якості викладача історії та географії у православній семінарії.

Два роки викладання співіснували зі сміливими, авантюрними подорожами крізь гірські розколини та пустельні місцевості до руїн давніх цивілізації Сходу. Необхідність спонукає його до вивчення місцевих традицій та місцевої мови, мови його арабських провідників. Вільний від служби час Гнат Стеллецький проводить за старими мапами та записами дослідників; відвідує місцеві ринки, де скарби східних цивілізацій продавалися усім охочим; він планує та втілює цілий ряд подорожей. Він спустився у печери Хорейтун та пройшов їхніми заплутаними лабіринтами. Він знайшов у Галілейських горах Йотапату – фортецю котру у 67 році нашої ери обороняв Йосиф Флавій від майбутнього римського імператора Веспасіана. За два роки Гнат Стеллецький відвідав Палестину, Єгипет, Сирію, Малоазійський півострів. Саме в цей час він загорівся цікавістю до археології та дослідження печер.

Гори Кавказу

У 1916 році Гнат Стеллецький вирушає добровольцем на Кавказький фронт Першої Світової Війни. Він кидається у кривавий вир війни «з метою археологічних дослідів у вільний від служби час». Так він згодом напише. Там, на Кавказькому фронті, він очолить експедицію, котра буде займатися вивченням пам’яток старовини на територіях Османської імперії, що були зайняті російськими військам. В майбутньому Гнат Стеллецький ще не раз повернеться на Кавказ. У 1923-1924 роках він досліджуватиме заплутані гірські печери, давні дольмени, спускатиметься по руслах річок до Чорного моря і буде йти далі, до руїн кавказьких фортець. У 1931 році буде опублікована його книга «По забытому Кавказу».

Скарби рідної України

У 1918 році ми застаємо Гната Стеллецького у Києві в якості викладача археології. За роки до цього він уже неодноразово працював в рідній Україні, проводячи розкопки у Києві, Чернігові, Лубнах. Тепер, у 1918 році, Гнат Стеллецький працює в Відділі охорони старовини. Він спускається до темних глибин Звіринецьких печер у Києві та обстежує околиці цього давнього міста. Того ж року він знову приїде до Лубен, де заснує «Український народний музей». Із Лубнами його пов’язують археологічні розкопки та великі наміри: розкопки слов’янського городища на Верхньому Валі, віднайдення підземного ходу роду Вишневецьких на Замковій горі та ряд інших досліджень, котрі мали б увінчатися створення першого у світі підземного музею (цього так і не сталося через брак коштів).

У наступні роки Гнат Стеллецький проводитиме активну і систематичну пам’яткоохоронну та просвітницьку діяльність на Лубенщині, Чигиринщині, Переяславщині, Кременчуччині.  Він рятуватиме старожитності на згарищах маєтків колишніх дворян. Він проводитиме десятки публічних лекцій, засновуватиме гуртки, товариства та навіть музеї. Гнат Стеллецький обійде береги вікопомного Дніпра та його приток шукаючи сліди давніх людей та кістки мамонтів. Він береться до «остаточного розв’язання і з’ясування історичної таїни Богдана» розкопуючи поховання в Суботові. Він шукатиме підземні скарби Яреми Вишневецького, та срібні копальні гетьмана Мазепи. Він хитрістю намагатиметься використати радянську владу, щоб отримати змогу проводити свої дослідження «які доведуть здивованому світові, що Україна варта Палестини, на рівні з якою вона уявляла в віках битий шлях народів, склавши історію людства».

Незадовго до смерті Гнат Стеллецький писав: «Поховати мене заповідаю без кремації, на рідній Україні, на Лисій горі, під містом Лубни, в розритій скіфській могилі та возведіть там кам’яну бабу з написом: «Спелеолог Стеллецький. 1878-194…рр.»». Його заповіт донині не виконаний, але ми пам’ятаємо.

Денис Шейко, молодший науковий співробітник відділу археології Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

Перейти до вмісту