До Полтави приїхав відомий херсонський волонтер Григорій Янченко («дядя Гриша»)

Біля торгового дому «ЦУМ» в обласному центрі розмовляють двоє: «Добрий день!» – «Добрий!» – «А Ви з Херсона?» – «Так.» – «А я іду й думаю: Ви чи не Ви. Як Ви тут опинилися?» – «А я просто їхав із Запоріжжя на Дніпро, з Дніпра на Кременчук, із Кременчука на Полтаву, і от я тут». Тут, у Полтаві, упродовж тижня збиратиме пожертви на ЗСУ знаменитий волонтер із Херсона Григорій Янченко.

У своєму рідному місті та в зоні бойових дій він відомий допомогою Збройним силам України ще з 2014-го. 29 березня, каже, буде 10 років, як займається цією діяльністю. Але ще більшу, на всю країну, популярність йому принесли події після початку повномасштабної війни, коли він, навіть уже живучи в окупації, їздив на візочку середмістям Херсона з колонкою, із якої лунали український гімн та пісні. У соціальних мережах тоді волонтера навіть почали називати легендарним. Хоча сам він себе таким не вважає.

«Розумієте, легенда – це дуже гучно сказано. Просто під час окупації я виїжджав о 9-й годині ранку й до 3-ї години дня… У нас просто вулиця одна, Миру, була, як кажуть, торговим рядом. Із одного боку та з другого люди торгували речами, овочами тощо. Я проїздив (вона десь метрів 800), включаючи музику, по одній стороні, потім по другій. А люди, чуючи українську музику, патріотичні пісні, мене зустрічали й донатили гроші, підспівували, танцювали, раділи з того, що хтось їх все-таки підтримує. Тяжко було, бо кожного ранку, коли виїжджаєш на маршрут, не розумієш, зможеш повернутися назад чи ні. Чому? Тому що могли кожного дня забрати, на підвал, а там… Ці всі катування перенести я не зміг би, можливо, у свій вік, це було б дуже складно. Та це все вже історія. Окупацію ми пережили, нас звільнили. Але все-таки Херсон сильно обстрілюють, і зараз йому дуже тяжко. Тому потрібно ще більше працювати для нашої перемоги», – вважає Григорій Миколайович.

Заради цього нині 76-річний волонтер їздить містами України – збирає пожертви на допомогу армії.

«Живучи в Запоріжжі (куди чоловіка у вересні 2022-го евакуювали з окупованого Херсона – прим. автора), я бачив, що в людей стає все менше можливостей для заробітку, меншає зарплата, тобто грошовий ресурс зменшується. Тому мені доводиться, як то кажуть, курсувати, робити маршрути по різних куточках України, щоб збирати кошти», – розповідає Григорій Янченко.

За ці пожертви чоловік закуповує для ЗСУ дрони, старлінки, човни, автомобілі, оптику та ін. Найголовніше, каже, що на сьогодні потребують військові, – це дрони. Тільки за 2023 рік волонтер віддав на різні підрозділи штук 20 цих «пташок». А вартують вони чимало.

«У минулу поїздку в мене дрони обійшлися приблизно в 190 тис. грн. Ці кошти потрібно десь зібрати. Я як волонтер-одинак маю тільки такий спосіб. Дякую всім людям, усім містам, у яких я побував: Херсон, Запоріжжя, Дніпро, Кременчук, Черкаси, Тернопіль. І я не міг не заїхати до Полтави. Із нею в мене пов’язані спогади про нагородження. Тут я отримав звання «Народний Герой України» (цей орден волонтерові вручили 10 лютого 2016 року на урочистій церемонії в обласному театрі ім. М. В. Гоголя – прим. автора). І з Полтавщиною маю зв’язки. Я закінчував керамічний технікум у Миргороді. Полтава мене якось притягувала. Тому, будучи в Кременчуці, не заїхати сюди я не міг. Планую бути до наступного понеділка, тобто тиждень, тут, на цій локації (біля ТД «ЦУМ» – прим. автора), а потім їхати на Черкаси. Далі буду збирати все, закупляти й відвозити на Схід», – зазначає херсонець.

У зоні бойових дій він зазвичай буває хоча б раз на місяць. У лютому, наприклад, планує поїздку на 20-ті числа.

«Мені хочеться зібрати якомога більше грошей, щоб я міг зі спокійною душею їхати на «передок» і везти бійцям те, що їм потрібно. А їм потрібно дуже багато. Зараз чимало замовлень на дрони, старлінки. На Херсонський напрямок я відвіз два великі човни для наших бійців, які переправляються на них на лівий берег із правого. І на Донецький напрямок, і на Харківський напрямок… Під моєю опікою перебуває декілька підрозділів, тому доводиться дуже багато працювати. Усе, чим я займаюся, лежить на моїх плечах, тобто збір коштів, замовлення, отримання та доставка. Раніше в мене був транспорт, але на даний час немає, орки забрали. Тож, коли збираю все, дзвоню військовим, вони приїжджають, ми завантажуємо й відвозимо», – каже чоловік.

До початку повномасштабної війни доставляти допомогу бійцям Григорієві Янченку допомагали земляки.

«У мене були волонтери як водії, я ж сам не їжджу на машині. Це і Микола Литвиненко, і Ігор Кураян, і Сергій Обідець. Усі вони воюють. А я займаюся тим, чим і раніше, тобто допомагаю їм, допомагаю Збройним силам. Сам зараз або автобусом їжджу, або потягом. От приїхав із Запоріжжя до Дніпра на автобусі, із Дніпра до Кременчука – теж на автобусі, до Полтави – на автобусі. Із Запоріжжя на Черкаси я їздив потягом. Я, як сказати, дуже «жадна» людина до грошей: краще поїду тим, що дешевше. Економлю, щоб чим більше коштів було для наших військових», – ділиться Григорій Миколайович.

У цих поїздках, навіть якщо буває десь проїздом, люди досить часто впізнають знаменитого «дядю Гришу». Кажуть: «О, до нас приїхала легенда!», запитують, чи він із Херсона, і дають гроші на допомогу ЗСУ…

Власне, так відбувається й у Полтаві. Уже в перші години перебування волонтера на обраній локації жителі та гості міста доволі часто підходили до нього. Хтось просто кидав гроші до імпровізованої «скриньки». Хтось давав кошти й дякував за його роботу. Хтось, окрім того, просив дозволу сфотографуватися разом, обійняти. А з кимось навіть зав’язувався щирий, сповнений радісних емоцій діалог. Як-от, наприклад, із землячкою Сашею. Дівчина ніяк не очікувала побачити знаменитого херсонця в Полтаві й просто засипала Григорія Янченка питаннями про його подорожі, рідне місто, яке чоловік час від часу відвідує та в яке, як і інші земляки, хоче повернутися.

«Моя мрія – назавжди повернутися до Херсона. Ви розумієте, я херсонець, прожив у цьому місті 56 років, воно стало рідним для мене (народився волонтер на Чернігівщині – прим. автора), і я не можу, у мене серце болить, і я в будь-якому випадку буду повертатися в Херсон. Це, мабуть, найкрасивіше місто в Україні. Там усе є: два моря – Чорне й Азовське, Дніпро, зелені ліси. Є пустеля – Олешківські піски. Це, мабуть, найбільш зелене й тепле місто в країні. Без нього в мене просто душа болить, і я обов’язково повернуся. Я так планую: якщо хоча б кілометрів на 60 окупантів відгонять, щоб уже арта, «Гради» не діставали до міста, повернусь», – із тремтінням у голосі говорить волонтер.

А поки що в знаменитій тільняшці, із синьо-жовтим і червоно-чорним прапорами за спиною та колонкою, з якої лунають українські пісні, «дядя Гриша» працює на перемогу України та планує наступні поїздки.

«У мене по одній поїздці щомісяця. Наступна буде, мабуть, у Кропивницький, Житомир. Можливо, я приїду ще сюди, на Полтавщину. Але я не впевнений у цьому, тому що мене й у Чернігів запрошують, і в Суми. Для того щоб їхати туди, потрібні доба туди, доба назад. Це дуже важко. А ще Львівщина. Мені важко. Але, якщо люди просять, треба!», – переконаний Григорій Янченко.

Для довідки

Григорій Миколайович Янченко (народився 3 липня 1947 року) – український військовий волонтер, переможець конкурсів «Благодійна Херсонщина – 2014» та «Благодійна Україна – 2014» (номінація «Благодійник – фізична особа»), почесний громадянин Херсона, лицар ордену «Народний Герой України» та володар відзнаки президента «Золоте серце».