Ви тут:
Головна сторінка > Суспільство > 21 листопада – День Гідності та Свободи
Суспільство ТОП-новина 

21 листопада – День Гідності та Свободи

День Гідності та Свободи відзначається 21 листопада згідно з указом президента України №872/2014 від 13.11.2014 року. Цей день установлено «з метою збереження та донесення до сучасного та майбутнього поколінь інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, утвердження ідеалів свободи й демократії, а також віддання шани патріотизму та мужності громадян, які восени 2004-го й у листопаді 2013-го – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав та свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору».

10 років тому, 21 листопада 2013 року, на майдан Незалежності у Києві вийшли кілька сотень людей, щоб висловити свій протест проти рішення влади, яке загрожувало Україні втратою незалежності та перекреслювало її європейське майбутнє. Того листопадового вечора ніхто не здогадувався, що в історії не тільки України, а й усього світу починається новий етап і що події, які відбуватимуться наступні 94 дні – перший крок на шляху до драматичних геополітичних змін. Їх тригером стало продовження боротьби українського народу, що велася не за матеріальні блага чи владу, а духовні цінності – Гідність і Свободу. Цінності, про які у Європі не говорили, бо вважали їх очевидними, про які в росії мовчали, бо вважали їх небезпечними.

Запровадження Дня Гідності та Свободи на державному рівні є свідченням визнання важливості цих цінностей як наріжних для українського суспільства.

Гасло до Дня Гідності та Свободи-2023:

ЗАРЯДЖЕНІ ГІДНІСТЮ ТА ЖАГОЮ СВОБОДИ

Самоорганізація суспільства й ініціативи Революції Гідності

 (історичний контекст, початок тут і тут)

Потужна самоорганізація українських громадян стала феноменом Революції Гідності. Перші ініціативи почали формуватися з 30 листопада 2013 року після жорстокого нічного розгону силовиками мітингувальників на майдані Незалежності. Серед майданівських ініціатив є зокрема такі:

  • «Євромайдан-SOS» – виникла після побиття протестувальників у ніч на 30 листопада з метою надання правової допомоги потерпілим. До складу ініціативи ввійшли правники, громадські активісти та журналісти, які збирали інформацію про потерпілих під час протестів і забезпечували юридичні послуги та захист у судах для учасників Євромайдану;
  • Самооборона Майдану – почала формуватися надвечір 30 листопада 2013 року з метою досягнення безпеки учасників протестів і підтримки громадського порядку в середмісті столиці. 1 грудня для координації сотень як основних структурних одиниць Самооборони було утворено Штаб Самооборони Майдану. Наприкінці грудня 2013 року нараховувалося 17 сотень Самооборони Майдану, а наприкінці лютого – понад 40. 11 лютого 2014 року Самооборона стала всеукраїнським понадпартійним рухом, серед завдань якого було зберегти суверенітет та єдність України, відстояти європейський вибір держави, захистити права та свободи громадян, протидіяти намаганням установити в Україні повноцінну диктатуру, захистити громадянські права українців, протидіяти імперським впливам Кремля;
  • Автомайдан – організовував рейди до помешкань високопосадовців, відповідальних за ескалацію насильства щодо мітингарів, а також забезпечення активістів Майдану продуктами й теплим одягом. У дні загострення конфліктів учасники Автомайдану перевозили поранених до лікарень;
  • Громадський сектор Євромайдану – відповідав за забезпечення протестувальників помешканням, їжею, одягом, за мобілізацію активістів та надання допомоги потерпілим під час сутичок;
  • Медична служба Майдану – створена з метою надання медичної допомоги учасникам протестів, у тому числі під час загострення протистоянь. Також забезпечувала надання психологічної підтримки протестувальникам;
  • Варта в лікарні – забезпечувала захист поранених активістів Майдану в лікарнях;
  • Народний госпіталь – один із головних координаційних центрів зі збору ліків і медобладнання та доставки їх до лікарень;
  • Польова кухня Майдану та Мальтійська польова кухня – опікувалися харчуванням майданівців;
  • Бібліотека Майдану – громадська ініціатива, що діяла в стінах «Українського дому» як своєрідне «місце духу», де люди могли духовно відновлюватися, читати, дискутувати;
  • Польова пошта Майдану – організовувала листування між мешканцями наметового містечка. Конверти, марки та листівки приносили на Майдан небайдужі люди, які підтримували діяльність ініціативи, а тому самі засоби листування мали символічну ціну – «одна добра справа»;
  • Мистецька сотня – створена з метою згуртувати митців для проведення мистецьких акцій, флешмобів і перформансів, що привертали б увагу до подій в Україні;
  • «Мистецький Барбакан» – культурний осередок митців-активістів, що під час загострення конфліктів перетворився на своєрідну «хімічну майстерню», в якій наповнювали пляшки «коктейлем Молотова»;
  • Відкритий університет Майдану – виник як реалізація ідеї кількох ініціативних груп працівників, випускників та викладачів київських бізнес шкіл і громадських активістів організувати навчання на Майдані для учасників мирного протесту. У грудні 2013 року функціонував коло Лядських воріт, а із січня 2014-го – у фоє «Українського дому»;
  • Музей Майдану – ініціатива виникла у січні 2014 року у результаті взаємодії музейників та активістів Майдану, які, розуміючи історичний масштаб і суспільне значення подій в Україні, закликали до збереження артефактів і свідчень Революції Гідності, документували події, збирали предмети та усні історії, влаштовували виставки та освітні проєкти, розробили концепцію Музею Майдану/Музею Свободи, вивчали міжнародний досвід музеїв складної історії. Результатом зусиль активістів стало створення музейної інституції: 18 листопада 2015 року було видано розпорядження Кабінету Міністрів України про утворення Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності.
Марка «Пошти Майдану». Художниця Юлія Овчаренко. Із фондів НМРГ

Символи Революції Гідності

Організація символічного простору та використання символів були невід’ємними складниками Революції Гідності. Майдан часто асоціювався із Запорозькою Січчю та став символом волелюбності й нескореного духу українців. Символічного значення набули предмети, завдяки яким активісти та їхні прихильники позначали себе як групу, що має спільні цінності.

Серед основних символів Майдану – стрічки з кольорами прапорів України та Європейського Союзу, каски та щити членів Самооборони Майдану, що не могли захистити від куль, а радше сприймалися як суто символічні засоби захисту чи як обереги. Невипадково значну кількість щитів і касок було розписано або вкрито написами.

Символом Майдану стала конструкція новорічної ялинки, встановлена на головній площі столиці. Майданівці називали її «йолкою». Ставши формальною причиною побиття людей у ніч на 30 листопада 2013 року, згодом вона перетворилася на один із головних символів протесту. Мітингарі прикрасили її прапорами, плакатами, банерами тощо.

Майданівська каска активіста Євромайдану та учасника російсько-української війни Романа Ратушного. Із фондів НМРГ

До загострення ситуації у січні 2014 року символом Майдану як місця, де збиралися культурні й освічені люди, європейці за духом, було піаніно Майдану. Його встановлювали перед силовиками, а відчайдушні музиканти виконували на ньому різні музичні композиції.

Стрічка із символікою Євросоюзу та кольорами прапора України. Із фондів НМРГ

Під час сутичок із силовиками – спочатку на вулиці Михайла Грушевського, а потім і на самому майдані Незалежності – символами активних протестів стали пляшки з «коктейлем Молотова», бруківка та шини, підпалюючи які протестувальники створювали вогняний кордон і димову завісу, що закривала їх від бійців МВС.

Важливим складником Майдану був намет. Іще від часів Революції на граніті 1990 року встановлення намету на головній площі столиці символізувало початок протестів.

Серед інших символів Майдану можна назвати також бочки з вогнем, навколо яких грілися протестувальники, зображення Тараса Шевченка й цитати з його творів на щитах, касках, плакатах, жовті хустки членів Самооборони Майдану та ін.

 

Результати Революції Гідності

  1. Демонтування режиму В. Януковича.
  2. Відновлення чинності Конституції 2004 року, згідно з якою Україна є парламентсько-президентською республікою.
  3. Громадянське суспільство оформилося у потужну силу; відбувся розвиток волонтерського руху.
  4. Демократизація суспільства, забезпечення вільної діяльності опозиційних сил.
  5. Утвердження незворотності європейського вектору розвитку України: підписання 21 березня та 27 червня 2014 року політичної та економічної частин Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; від 11 червня 2017 року запровадження з боку Євросоюзу безвізового режиму для українців; ухвалення 23 червня 2022 року Європейською Радою історичного рішення надати Україні статус кандидата на членство в ЄС.
  6. Скасування позаблокового статусу України та започаткування реформ збройних сил із метою протистояти російській збройній агресії.
  7. Засвідчено цивілізаційний розрив між Україною та рф.
  8. Формування якісно нових суспільних запитів щодо вдосконалення політичної системи в Україні, розбудови державних інституцій та утвердження верховенства права: вимоги реформування системи судочинства та правоохоронних органів, оновлення політичної еліти, боротьба з корупцією, забезпечення процесу євроінтеграції, деолігархізація, декомунізація.
  9. Як відповідь на виклики Майдану в умовах військової агресії розпочато масштабні реформи в усіх сферах, спрямовані на модернізацію країни та поступову інтеграцію до європейського політичного, правового, економічного простору.
  10. Досвід України під час Революції Гідності та у постмайданний період став прикладом успішності та стійкості демократичних трансформацій для низки країн, які прагнуть демократичного шляху розвитку.

Правові оцінки Майдану та чинник росії

24 січня 2019 року Оболонський районний суд Києва засудив експрезидента України Віктора Януковича до 13 років позбавлення волі за державну зраду й пособництво у веденні агресивної війни проти України з боку російської федерації.

Заява В. Януковича від 1 березня 2013 року з проханням до в. путіна ввести в Україну російську армію. Із сайту: https://lb.ua/news/2019/01/24/417971_yanukovicha_zaochno_prigovorili_13.html

17 січня 2023 року за участі прокурорів Офісу Генерального прокурора Печерський районний суд м. Києва обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою колишньому Президенту України Януковичу. Розслідуванням встановлено, що 18-20 лютого 2014 року колишній Президент України спільно з Головою Служби безпеки, Міністром внутрішніх справ, Міністром оборони та іншими високопосадовцями правоохоронних органів без законних підстав організували застосування спеціальних засобів, військової техніки, вогнепальної зброї для силової протидії та розгону демонстрантів.

18 жовтня 2023 року у Святошинському райсуді Києва оголошено вирок у справі про розстріл учасників протестів на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року. Згідно із рішенням суду, колишній заступник командира київського полку «Беркут» Олег Янішевський засуджений до довічного ув’язнення; колишніх беркутівців Павла Аброськіна та Сергія Зінченка засудили до 15 років за ґратами. Всі троє сьогодні перебувають у росії.

Колишній міліціонер Олександр Маринченко засуджений до п’яти років ув’язнення та звільнений у залі суду через відбування строку у СІЗО; інший спецпризначенець Сергій Тамтура виправданий за всіма статтями як такий, що перебував на іншій локації.

Судовий розгляд цієї справи тривав із травня 2016-го до листопада 2022-го. Ще майже рік судді та присяжні перебували у нарадчій кімнаті.

Обсяг вироку – 1714 аркушів. Однак він не є остаточним. Обидві сторони – захисту та звинувачення – мають намір звертатися до Апеляційного суду.

Окремими питаннями судового розгляду була кваліфікація подій 20 лютого 2014 року та роль росії у них.

Суд змінив визначення дій силовиків як терористичний акт, на чому наполягала прокуратура, та кваліфікувала їх як масовий розстріл.

Витяг із вироку: За правилами ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» останнє є цілеспрямоване застосування жорстоких форм насильства з метою досягнення злочинних цілей. Відтак, саме по собі протиправне застосування насильства, яким би жорстоким воно не було, скажімо вбивство двох і більше осіб, якщо воно не було інструментом досягнення іншої спеціальної (терористичної) злочинної мети (порушення громадської безпеки, залякування населення, провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, вплив на прийняття рішень та вчинення дій певними особами, привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів терориста), не містило і не могло містити ознак терору[1].

Щодо втручання рф у події Майдану, суд визнав надання спецслужбами рф консультацій та постачання спецзасобів українській стороні.

Витяг із вироку: Під час подій «Майдану» територію України та місто Київ, зокрема, активно відвідували з відома влади України співробітники фсб рф та представники влади рф, що узгоджується з тезою про надання владі України під час цих подій різного роду допомоги, проведення з цього приводу консультацій та спільних заходів.

Суд також спростував поширюване російськими та проросійськими політиками та пропагандистами визначення Революції Гідності як державного перевороту, яке слугує одним із виправдань путіним збройної агресії росії проти України, і підтвердив право народу на повстання з метою захисту своїх прав і свобод.

Витяг із вироку: Всі потерпілі – учасники «Майдану» не мали наміру змінювати владу насильницьким шляхом, бажали життя змінити на краще і того, щоб влада дослухалася до думок своїх громадян.

Вказані структуровані дані, які по суті є зрізом мотиваційної складової дій активістів «Майдану» як рушійної сили, враховуючи їх кореляцію із показаннями допитаних свідків – активістів «Майдану», є переконливим спростуванням наративу про… політичний «переворот» в Україні в 2014 році.

Право на повстання є природним правом людини, яке реалізується не з метою повалення чи насильницької зміни конституційного ладу, а задля його збереження.

…суд присяжних констатує, що деспотична форма правління, узурпація влади, які породжують тиранію та супроводжуються гнобленням народу, є протиправним явищем, що суперечить фундаментальним принципам міжнародного права та Конституції України, яка проголосила несумісні з цим найвищі соціальні цінності та головний обов’язок держави – утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Під час судового розгляду встановлено, що в період з листопада 2013 року по лютий 2014 року посадові особи органів влади та їх структур, в тому числі правоохоронних органів, використовуючи наявні повноваження та залучивши до своєї протиправної діяльності підлеглих та недержавних агентів, спільними діями реалізовували цілеспрямовану стратегію припинення (придушення) акцій протесту на «Майдані», які спочатку мали виключно мирний характер. Ігноруючи у такий спосіб законні мирні акції протидії, влада позбавила народ ефективних і доступних правових засобів для відстоювання своїх конституційних прав, вдалася до переслідування та репресій найбільш активних його представників. Право на революцію за таких умов було обумовлене вичерпанням ненасильницьких засобів, таких як мирних протестів, зборів, мітингів та демонстрацій, пасивного опору тощо. При цьому важливо, що такі альтернативні засоби були справді масовими, тривалими та ефективними, а не формальними.

Майдани, збройна агресія рф проти України та громадянський спротив

Як приклад вдалого спротиву авторитарній владі Майдани стали загрозою стабільності кремлівському режимові. З іншого боку, учасники Майданів засвідчили невизнання активною частиною українського суспільства диктату рф.

Війна рф проти України є наслідком стійкого бажання росії утримати Україну у сфері свого впливу. 

20 лютого 2014 року у день розстрілів мітингувальників у середмісті Києва, рф почала військову операцію у Криму.

[1] Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18.10.2023 року. Електронний ресурс: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114304164

Медаль міністерства оборони росії «За повернення Криму. 20.02.14 – 18.03.14»

Проте відлуння Майдану виявилося потужним: намірам росіян окупувати Кримський півострів намагалися завадити кримськотатарські та українські активісти. 26 лютого на ініціативу Меджлісу в Сімферополі перед будівлею Верховної Ради АР Крим відбувся мітинг, до якого приєдналися проукраїнські активісти. Їм удалося заблокувати будівлю та завадити проросійським депутатам зібрати кворум і легалізувати російську окупацію. Однак у ніч на 27 лютого будівлю кримського парламенту захопили російські військовики без розпізнавальних знаків. Почався процес «легалізації» російської окупації, який закінчився псевдореферендумом 18 березня 2014 року та анексією Криму.

Низка акцій «За єдину Україну» відбулася в Донецький і Луганській областях у березні та квітні 2014 року після окупації їхньої частини контрольованими спецслужбами рф озброєними бандитськими формуваннями. Під час мітингу 14 березня у Донецьку група озброєних проросійських бойовиків напала на активістів. Одного з них, Дмитра Чернявського, вбили. Активіста долучили до списку Небесної Сотні. Останній мітинг у Донецьку 28 квітня завершився кривавим побоїщем – на учасників двотисячного маршу напали люди в камуфляжі з кийками, ланцюгами, ножами та травматичною зброєю. А вже 11 травня 2014 року проросійські сили провели так званий референдум, після якого проголосили про створення окремої «Донецької народної республіки». За схожим сценарієм відбувалися події на Луганщині. Там 27 квітня група осіб захопила будівлю СБУ в Луганській області, а 11 травня після псевдореферендуму проголосила «Луганську народну республіку» – квазідержавний терористичний утвір.

І тепер, коли окупант намагається знищити нашу країну, утворити чергові «народні республіки» на півдні та сході України, досвід Майдану став у пригоді.  Йдеться, зокрема, про готовність суспільства до спротиву. І це не лише збройний опір військових, а й ненасильницький опір цивільного населення. Українці виходять на мітинги, як це було у березні 2022 року в окупованому Бердянську, 21 березня, 3 і 27 квітня у Херсоні, 29 травня у Мелітополі, та навіть без зброї готові протистояти танкам російського агресора. Вони виходять на площі в інших країнах світу, щоб привернути увагу світової спільноти до трагічних подій на своїй батьківщині.

Не менш важливими є навички самоорганізації, які були отримані на Майданах та проявилися у формуванні батальйонів тероборони, в організації волонтерської діяльності в населених пунктах, які опинилися у зоні бойових дій, і навіть в самоорганізації громадян, які влаштовували свій побут в укриттях. Так само чимало ініціатив періоду Революції Гідності активно функціонували з перших днів збройної агресії 2014 року, а багато майданівців стали на захист українських територій навесні 2014 року і від лютого 2022 року.

Більше про Революцію Гідності можна дізнатися з документальних фільмів, літератури та вебресурсів (Додаток 2).

ДОДАТОК 2

Рекомендовані фільми про Революцію Гідності

  1. «День жалоби» (2014), драма, режисер Максим Тетерук.
  2. «Еволюція Гідності» (2014), документальний фільм, режисери Ольга Читайла та Артем Лагутенко.
  3. «Жіночі обличчя революції» (2014), документальний фільм, режисер Наталія П’ятигіна.
  4. «Зима у вогні» (2015), документальний фільм, режисер Євген Афінєєвський.
  5. «Зима, що нас змінила» (2013–2014), документальний фільм, режисер Володимир Тихий.
  6. «Майдан» (2014), документальний фільм, режисер Сергій Лозниця.
  7. «Майдан. Мистецтво спротиву» (2014), документальний фільм, режисер Антін Мухарський (Орест Лютий).
  8. «Молитва за Україну» (2014), документальний фільм, режисер Євген Афінєєвський.
  9. «Правда Майдану» (2014), документальний фільм, режисери Андрій Солоневич, Дмитро Ломачук.
  10. «Переломний момент: Війна за демократію в Україні» (2017), документальний фільм, режисери Олесь Санін, Марк Гарріс.
  11. «Сильніше, ніж зброя» (2014), документальний фільм, режисери Володимир Тихий, Юлія Гонтарук, Роман Любий.
  12. «Скрізь Майдан» (2015), документальний фільм, режисер Катерина Горностай.
  13. «Чорний зошит Майдану» (2014), документальний фільм, авторський колектив.
  14. «Революція під прицілом» (2021), документальний фільм, режисер Олена Солодовнікова.
  15. «Як домовлявся Майдан» (2021), документальний фільм, продюсер проєкту “Історична правда” Ольга Мовчан.
  16. «Майдан. Шість літер нашої свободи» (2021), документальний фільм, режисери Олена Зашко та Анна Єресько.
  17. «Життя на межі» (2022), документальний фільм, режисер Павло Пелешок, продюсер Юрко Іванишин.

Відеоматеріали на тему Майдану та щодо діяльності Національного музею Революції Гідності можна знайти на музейному ютуб-каналі:

https://www.youtube.com/channel/UCtbhvvtL8TUazkrqvrs_eRw/featured.

Рекомендована література про Революцію Гідності[1]

  1. 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. Київ: Ніка Центр, 2016.
  2. 94 дні. Євромайдан очима ТСН. Київ: Основи, 2014.
  3. Брати Капранови. Майдан. Таємні факти. Київ: Нора-Друк, 2021.
  4. 4. Бура Д., Красовицький О. Хроніка війни. 2014 – 2020. Т. 1: Від Майдану до Іловайська. Харків: Фоліо, 2020.
  5. 5. Винницький Михайло. Український Майдан, російська війна. Львів: Видавництво Старого Лева, 2021.
  6. Гібридна війна росії проти України після Революції гідності. Київ: Ніка-центр, 2018.
  7. 7. Історія з Майдану. Епізод І. Графічна новела. Київ: НМРГ, 2019.
  8. 8. Кошкіна Соня. Нерозказана історія. Київ: Брайт Букс, 2015.
  9. 9. Курков Андрей. Дневник Майдана. Харьков: Фолио, 2018.
  10. 10. Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву. Київ: Комора, 2014.
  11. 11. Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності. Київ: К.І.С., 2015.
  12. 12. Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах. Вип. 2. Київ: К.І.С., 2016.
  13. 13. Майдан від першої особи. Регіональний вимір. Вип. 3 у 2 ч, ч. 1: Автономна Республіка Крим – Луганська область. Київ: К.І.С., 2017.
  14. 14. Майдан від першої особи. Регіональний вимір. Вип. 3 у 2 ч., ч. 2: Львівська – Чернігівська області. Київ: К.І.С., 2018.
  15. 15. Майдан. Пряма мова. Книги 1–2. Київ: НМРГ, 2019.
  16. 16. Майдан. Свідчення. Київ, 2013–2014 роки. Київ: Дух і Літера, 2016. 14. Небесна Сотня: антологія майданівських віршів. Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2014.
  17. 17. Революція Гідності: на шляху до історії. Київ: НМРГ, 2020.
  18. 18. Революція Гідності: на шляху до історії: Збірник наукових праць. Кн. 2. Революції доби постмодерну: Майдан у контексті світових протестних рухів кінця ХХ – початку ХХІ століття. Київ: НМРГ,
  19. Революція Гідності: на шляху до історії: Збірник наукових праць. Кн. 3. Сучасні медії й революції нового типу в Україні та світі. Київ: НМРГ, 2023.
  20. 20. Стецик В. Розворот 21 листопада 2013 – 1 березня 2014. Хроніки Майдану. Київ: Смолоскип, 2018.
  21. 21. Стражний О. Майдан. Події – свідчення – менталітет. Київ: Дух і Літера, 2016.
  22. 22. Терейковська С. Небесна Сотня. Життєписи. Т. 1–3. Київ: НМРГ, 2018, 2019, 2020.
  23. 23. Трайдакало О. Майдан. Погляд зсередини. Київ: BookExpress, 2018.
  24. 24. Українська Революція Гідності, агресія рф і міжнародне право. Київ: К.І.С., 2014.
  25. 25. У поступі до свободи. Київ: НМРГ, 2022.
  26. Якубова Л. Рашизм: Звір з безодні / НАН УКраїни. Інститут історії України. Київ: Академперіодика, 2023.
  27. 27. #EUROMAIDAN – History in the Making. Київ: Основи, 2014.
  28. 28. Fантомная боль. #maidan. Київ: о4і.today, 2014.

 

Музичні та пісенні твори, популярні у період Революції Гідності та присвячені подіям Євромайдану

  1. Гурт «Океан Ельзи» – «Вставай!».
  2. Гурт «Кozak System» – «Брат за брата».
  3. Народна пісня – «Горіла шина, палала».
  4. Народна пісня «Горіла бочка, диміла».
  5. Гурт «Taraka» – «Podaj rękę Ukrainie» («Подай руку Україні»).
  6. Гурт «Ляпис Трубецкой» – «Воины света».
  7. 7. Гурт «Піккардійська Терція» – «Гей, пливе кача».
  8. 8. Злата Огневич «Pray For Ukraine».
  9. 9. Майкл Щур – «Гітарний перебор».
  10. 10. Хор музичного театру Клайпеди (музика Віргіса Пупшиса, слова Анастасії Дмитрук) – «Никогда мы не будем братьями» (рос. м.).
  11. Гурт «Гайдамаки» – «Дерев’яні щити».
  12. Гурт «Вперше чую» – «Не треба».
  13. Гурт «Тартак» – «Люта зима».
  14. Гурт «Антитіла» – «Незалежний».
  15. Олексій Мочанов – «Зима 2014» (рос. м.).
  16. Сергій Кузін, Андрій Антоненко (Riffmaster) – «Заручники зими» (рос. м.).
  17. Гурт «Скрябін» – «Революція в огні».

Вебресурси щодо Революції Гідності

  1. Національний музей Революції Гідності. Революція Гідності: День Героїв Небесної Сотні: інформаційно-методичні матеріали | Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (maidanmuseum.org).
  2. Український інститут національної пам’яті та Музей історії міста Києва: https://old.uinp.gov.ua/maidan-museum-tour/main.html; http://tsn.ua/special projects/maidanunknown.
  3. Небесна Сотня: https://www.maidanmuseum.org/uk/storinka/nebesna-sotnya-0
  4. «Українська правда»: http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/11/20/148731.
  5. Спецпроєкт ТСН: http://euromaidan.tsn.ua.
  6. Проєкт Центру дослідження визвольного руху: https://www.youtube.com/watch?v=J_-9MZWWAz8.
  7. Проєкт Центру дослідження визвольного руху: https://www.youtube.com/watch?v=tBukajst_mk.

[1] Ширший перелік книжок на сторінці НМРГ: Бібліотека Музею Майдану | Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (maidanmuseum.org).

Джерело: Український Інститут Національної Пам’яті

Перейти до вмісту