Бронзове шильце, кремінець та вохра: унікальні артефакти
Молода, успішна, самодостатня – зараз би наша шаманка цілком могла бути зіркою якоїсь спільноти, лідеркою думок і бажаною гостею тематичних подкастів. Утім, і в свої часи їй жилося досить непогано. Надто зважаючи на безліч унікальних вмінь: пошепотітися з духами, полікувати карієс, зробити татуювання… Саме так, адже за нанесення сакральних зображень на тіло у багатьох давніх та не дуже спільнотах були відповідальні саме шамани.
Про те, що наша загадкова панночка могла таке практикувати, говорять бронзове шильце, а також опосередковано – кремінець та вохра у її похованні.
Мініатюрне бронзове шильце лежало на дні тарелі. Загострене з обох боків, довжиною заледве 2,3 cм, у перетині – 0,2 см. Схожі вироби, однак більших розмірів, досить поширені у похованнях культур епохи енеоліту-бронзи на території України. Таке маленьке шильце могло бути багатофункціональним. Після випалу, або, як ми б сказали сьогодні, стерилізації його могли застосовувати у стоматологічній практиці, для проколювання шкіри при зшиванні ран та ін.
А кремінець – то ніби своєрідний “скальпель”. Це кінцебічне знаряддя з кременю на пластинчатому сколі, яке мало сліди ретушування, тобто «загострення». Маючи гострі краї, міг слугувати ножем чи скребком для різних задач.
Утім, як показали наші тривалі розшуки, подібні предмети використовувалися шаманами-майстрами тату по всьому світові. І до сих пір використовуються! Так, у племенах Океанії служитель культу, нанісши зображення на тіло одноплемінника (у нашому випадку малювати могли вохрою), за допомогою молоточка та палички, з вбитим у неї маленьким бронзовим шильцем, потім «набивав» татуювання поверх малюнку. Подібні практики зафіксовані документалістами на широких земних просторах.
Інше питання ― чи носила тату сама шаманка? Дуже вірогідно, що так. Тоді прикрашати своє тіло було справою звичною, надто для воїнів, служителів культу та інших помітних особистостей. Тож навряд чи індоарійські бабусі шепотілися їй услід, а керманичі возів оберталися, силкуючись розгледіти рясні візерунки на шаманській шкірі і нехтуючи первісні ПДР. Таке собі: «Моє тіло-моє діло» на стародавній манер. Є, чому повчитися у наших дуже далеких предків.