Ви тут:
Культура Суспільство 

Микола Гоголь: сльози після сміху

1 квітня 1809 року народився геніальний Микола Гоголь. Говорять, щоб зрозуміти письменника, треба побувати на його батьківщині. Миргород, Диканька, Сорочинці – завдяки літературному генію Миколи Гоголя ці назви відомі кожному зі шкільних років. Двадцятидвохрічний романтик зумів передати істинну магію української дійсності у «Вечорах на хуторі біля Диканьки». Книга розпочиналась повістю «Сорочинський ярмарок», так Гоголь обезсмертив ім’я краю, де народився.

Вже за кілька тижнів після народження мати повезла маленького Миколу до родового маєтку – Василівки. Саме це місце стало колискою генія. Тут прислухався він до українських пісень, народної мови, відчув уперше романтику переказів і легенд. Час невблаганнийМинули понад два століття. Та дбайливо відроджена, садиба його батьків і нині зустрічає шанувальників гоголівського таланту. По мемуарах сучасників Гоголя, прижиттєвих записах і спогадах його рідних і друзів родини, по замальовках вдалось достовірно відновити в заповіднику-музеї батьківський будинок і флігель, альтанку, грот, ставки і могилу батьків письменника. 

Немає Гоголя на цій землі. Але, як і раніше, тут живуть його думки, образи, любов до людей і батьківщини. Мільйони людей по всьому світу бережуть у серцях світлу пам’ять про нього. В заповіднику-музеї завжди багато відвідувачів, сюди поспішають із прагненням доторкнутись до чогось живого й непересічного, із мрією проникнути у всесвіт Гоголівських таємниць. Співробітники музею встановили зв’язки з гоголезнавцями, літературними музеями країни, науковими бібліотеками, нащадками Гоголя. Постійно поповнюються фонди. Гоголь і нині сучасний і його творчість має світове значення.

«Вся наша робота підпорядкована темі «Гоголь і Україна». Завданням для колективу є те, що ми повинні підготувати – і наукові роботи, і реставраційні, і видавничу роботу проводити на такому рівні, щоб гості, які приїдуть з усіх куточків світу вклонитися пам’яті генія, відчули ту любов, якою проймаються українці до нашого класика, до Миколи Гоголя. Це класик світової літератури, це геній, а геній належить світові», – говорить директор музею Лідія Єнко.

Дитинство і юність Гоголя проходила в творчому, можна сказати елітарному середовищі, справжньому осередку вільнодумства. Василь Опанасович Гоголь Яновський – батько письменника і сам письменник, автор комедій, був натхненним постановником спектаклів. Головні ролі нерідко доводилось грати самому Василю Опанасовичу та його дружині Марії Іванівні. Урочисто сиділи в перших рядах вельможні старці, а поруч із ними старосвітська публіка сприймала дійство з непідробною простодушністю. На все життя запам’ятає юний Микола Гоголь піднесення, відчуте під час тих вистав. 

Життя й творчість Гоголя завжди були оповиті містикою. Трапилась історія, яку в заповіднику переповідають вже, як легенду. Місце, де стояла колись церква, точно не міг вказати ніхто із сучасників. Тривали архівні дослідження, минав час. І раптом, люта зимова буря зломила в парку поблизу могили батьків Гоголя чималу гілку. Руйнування було значне, його сфотографували, а потім прибрали. Згодом з’ясувалось, що гілка вказувала точно на те місце, де й знаходився фундамент старовинного храму. На сьогодні у заповіднику вже відбудовано родинну церкву й облаштовано набережну. А парк музею є однією з перлин музейного фонду України.

«Містика спостерігається в усіх творах письменника. Якщо взяти жінку в творах Гоголя, то вона проявляється в двох образах – це або неземна краса, що кращої і не може бути, або нечиста сила, відьма чи русалка», – розповідає науковий співробітник музею Ярослав Єнко.

Микола Гоголь ще в юності, під час навчання в Ніжині, опанував гру на скрипці й малярство. Вже згодом він із задоволенням власноруч утілював свої ідеї в інтер’єрах Василівки. Це й вітражі на вікнах в готичному стилі, і розпис у головних кімнатах маєтку. Сестри згадували, що по приїзді він поринав у господарські турботи. Удягнувши білий фартух, ставав на високий стілець і малював бордюри, букети й арабески великими пензлями.

Гоголь все життя був допитливим і непосидючим. Об’їхав замало не всю Європу. Що він там робив? Жив, спілкувався, набирався вражень… Та вже за короткий час поспішав додому творити, писати, вигадувати нових неординарних героїв та їх пригоди. Для своєї матері, Марії Іванівни, Микола був особливою дитиною, жаданою, вимоленою, обожнюваним сином, гордістю всього її існування. Зовсім юною дівчинкою стала вона дружиною дорослого чоловіка, і довгі роки молилася про радість материнства.  Попри свій аскетичний стиль життя, Гоголь дуже тонко розумів жіночу душу і переймався авангардними на той час ідеями покращення жіночої освіти. Можливо, спонукало його до цих роздумів домашнє товариство – сестри й матір.

«Мама Гоголя заміняла дві особи, і батька, і матір. Микола втратив батька в досить молодому віці і все господарство лягло на плечі мами Гоголя. Вже згодом Микола допомагав мамі порадами, а ще пізніше коштами. Стосовно мами Миколи Гоголя, то він її дуже любив, поважав. Це спостерігається в листах, які він писав своїм рідним. Та й про сестер він завжди відзивався дуже тепло», – говорить Ярослав Єнко.

Творив Гоголь здебільшого у флігелі, тут був його власний простір. Усамітнений, він писав за високою конторкою. А зі стіни за ним невідривно слідкувало “Всевидюче око”. Нині відвідувачі сахаються. Як взагалі можна знаходитись поряд із цією моторошною картиною? А незбагненному Гоголю “око” успішно замінювало солодкоголосих муз.

Для Миколи Гоголя, коли він приїздив сюди не останнє місце займала пасіка. Вона належала батькам Гоголя, розміщувалася вона в лісі Яворівщина. По спогадах його молодшої сестри Ольги Василівни, Микола часто відвідував свою пасіку і зустрічався зі своїм пасічником. Це, мабуть, і надихнуло, що одну зі своїх збірок Гоголь надрукував під псевдонімом пасічника Рудого Панька. Науковці музею схиляються до тієї думки, що це був справжній чоловік, який займався опікою пасіки і можливо його звали Пантелеймон чи Панас, і в народі його називали Рудим.

Загалом Гоголівські персонажі – це окрема розмова й тема. Їх так багато, колоритних, яскравих, неординарних. Щоправда, у земляків-прототипів і через півстоліття після смерті автора “Ревізора” портретна майстерність письменника особливого захоплення не викликала. Журналіст, який побував на батьківщині Гоголя пише, що деякі нащадки героїв “Мертвих душ” якось неохоче згадують про великого письменника. Так було в минулому, і так повторюється в сьогоденні. Але ж є величний Сорочинський ярмарок – де персонажі творів Миколи Гоголя і нині сваряться й миряться, п’ють оковиту і коли кого люблять, то всім серцем. 

Сьогодні заповідник-музей Гоголя – потужний науково-культурний центр, який проводить активну дослідницьку роботу, де дбайливо зберігають національні надбання нашого народу. Працівники зберігають і приумножують народні традиції, свята й обряди.

Мало хто з письменників умів так любити людину у всіх її виявах, як Микола Гоголь. Він милується не тільки лицарями, в нього знаходиться зворушливе співчуття й до “маленької людини” – саме з нього починалася ця глобальна тема російської літератури. У знаменитій “Шинелі,” у “Записках божевільного”, у “Старосвітських поміщиках” Гоголь застосовує головну зброю свого мистецького впливу –  “сміху крізь сльози”, або, точніше, “сліз після сміху”. Спочатку він дивиться на своїх героїв –  очима світу, очима “звичайних людей”. Ці персонажі кумедні, ніби нікчемні, нецікаві для значних персон, якими вважає себе решта. Але потім він веде нас до їх сердець і душ. Хоча й не пише про це прямо. І читач, який не втратив можливості співпереживання, переживає повінь гарячих сліз від зворушення й співчуття.

В Україні ще чимало потрібно зробити для відзначення земляка. Не заради Гоголя. Сам він все, що міг – для нас уже зробив. Він насміхався, дивувався і захоплювався хитросплетіннями людських учинків і характерів. Гоголь намагався зробити цей світ кращим. А вже від нас залежить, чи почуємо ми його голос із двохсотлітньої відстані, чи його послання так і залишиться для нас споконвічною містичною таємницею.

 

Марія Бойко

Перейти до вмісту