Ви тут:

«Лис Микита», «Оса» і «Хрін»: гумор ОУН і УПА як пропагандистська зброя

Український національно-визвольний рух 1940-50-х рр. потужно задіював не лише зброю, а й слово, пропаганду, гумор. Навіть у важких екстремальних умовах повстанці не забували жартувати. Зокрема, упівці активно використовували гумор як агітаційний матеріал.

«Під землею виростає, кого треба припікає»

У 1940-1950-х роках друкувалося чимало видань української підпільної сатири. «Оса» – таку назву мало гумористичне видання проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) на західноукраїнських землях. Побачило світ ще у листопаді 1942 року. ОУН цього Подільського краю у 1947-1949 роках видавала сатиричний гумористичний журнал «Хрін», на першій сторінці якого був підзаголовок: «Під землею виростає, кого треба припікає». У 1949 році ця ж таки організація ОУН випустила й поширила два числа збірки гуморесок «Двигнем», а у 1948 році побачив світ квартальний сатирично-гумористичний журнал «Журнал» та гумористичний журнал «Жорна». На Закерзонні за редакцією полтавця з Переяславщини Петра Власовича Василенка-«Волоша» та його соратників у 1945-1946 рр. для загонів Української повстанської Армії (УПА) у Закерзонні видавався сатирично-гумористичний журнал «Лісовик». У журналі куреня УПА «Журби», що мав назву «Повстанське кропило» (грудень,1944 – січень,1945), крім дотепних карикатур та сатиричних малюнків, публікувалися також дописи й вірші. Українська інформаційна служба видавала журнал «Щоденні вісті», що був теж добре ілюстрований карикатурами.

Часопис політичної сатири «Лис Микита»

Цю героїчно-творчу естафету кращих підпільних українських публіцистів та сатириків з-під стягу ОУН та УПА продовжили у повоєнні роки видавці, працівники, редактори, карикатуристи у знаменитому часописі політичної сатири «Лис Микита». Він продовжив славну традицію політичної сатири часів Другої світової війни в Україні й була згодом принесена провідними діячами організованого українського визвольного руху з-під стягу ОУН, УПА та Української Головної Визвольної Ради (УГВР) разом із закордонними місіями та рейдами цих угрупувань на Захід. Під час Другої світової війни та перше повоєнне десятиліття ОУН, УПА та УГВР видавали усі разом близько 91 періодичних й неперіодичних видань, із них дев’ять можна віднести до профілю політичної сатири.

«Лис Микита», як український журнал політичної сатири вже на еміграції, мав порівняно велике число передплатників, а рівень його мистецького оформлення та якості пропонованих матеріалів був навіть такий, що його б сміливо зачисляли не лише читачі, але й фахівці до найкращих світових видань такого типу (!). Крім того, окремі статті, памфлети, шаржі, анекдоти та карикатури з цього часопису передруковували не тільки українські еміграційні видання, але й поважні іноземні журнали та газети з Великої Британії, Франції, Нідерландів, Польщі, Німеччини, Італії.

До карикатур були додані також статті про Україну, її героїчну боротьбу й національну культуру. Журнал зумів нав’язати живі зв’язки з демократичною іноземною пресою й у такий спосіб за досить короткий час було зроблено досить багато для пропаганди української визвольної справи за кордоном. Останні числа часопису вийшли з друку вже 1990 року. У Мюнхені ж побачило світ цілих 26 чисел журналу «Лис Микита».

Полтавський офіс УІНП (за матеріалами книг та публікацій Олександра Панченка, доктора права, приват-доцента Українського Вільного Університету (Мюнхен), – адвоката з міста Лохвиці Полтавської області)

Світлини з архіву Олександра Панченка: Лис Микита у світовій пресі. – Мюнхен, 1948 рік

Перейти до вмісту