“Працюємо на перемогу, ми всі повинні до цього йти”, – Дмитро Романов
Яким був Рік Незламності для Полтавського району? Як формувалася система його оборони в перші дні повномасштабного вторгнення? Чи готові дати відсіч у разі можливого повторного наступу? Чи впливає політична криза в Полтаві на життя району загалом? Які плани на 2023 рік?
Про це в інтерв’ю для ОКІА “Новини Полтавщини” розповів голова Полтавської районної військової адміністрації Дмитро Романов.
Ви очолюєте найбільший район області, до якого входить і обласний центр. Як ви ставитесь до подій, які відбуваються у місті, в Полтавській міській раді й можливість введення військової адміністрації?
– Звісно, щодо законності діяльності очільника Полтавської ТГ, оцінку нехай дають правоохоронні органи. Я можу коментувати питання у фокусі співпраці в умовах військового стану й констатувати, що тут все ж було чимало нюансів. Так, на початку повномасштабного вторгнення і окремі представники міської влади, і чимало інших персон поводилися дуже «обережно». На фоні інформаційних «вкидів» про зміну влади за 72 години багато хто, на перший погляд, негласно, але все ж таки обрав зручну позицію — вичікування.
Фактично організацію оборони в перші дні довелося взяти на себе адміністраціям району та області. Міська влада впродовж першого півріччя минулого року долучалася до процесу повільно. Взагалі-то, якщо місто обороняється, то в першу чергу саме міська влада має бути зацікавлена у тому, щоб воно вистояло. Можливо, це так і було, але цього точно не було видно.
Ми всі дуже добре пам’ятаємо, як розвивалися події далі: шалений опір ворогу, максимальна підтримка наших захисників і захисниць, перші деокуповані території, перші успіхи, бажання громадян відчути чіткішу позицію на місці стосовно усіх подій, перші невдоволення стосовно неготовності чи боязні називати речі своїми іменами, – це спонукало міську владу все ж долучитися до організації оборонних заходів.
На жаль, було втрачено дуже багато часу на вдосконалення протиповітряної оборони міста, закупівлю необхідних радіолокаційних комплексів на вимогу військових. А це не тільки прохання захисників, які в умовах війни повинні забезпечуватися в найкоротший термін. Це й безпека громадян, плюс підтримка вітчизняного виробника, позаяк деякі прилади були саме вітчизняного виробництва. Запевняли, що все зроблять, кивали головою, але слова розходилися з ділом. Так було влітку.
А восени ми всі відчули, яка вона, “вразлива негода” (ред., – 1 листопада Олександр Мамай назвав нічну атаку російських окупантів “вразливою негодою”), в дії. Я думаю, можна було ефективно попередити ці події, якби всі питання військового характеру приймалися оптимально швидко й без затримок. І це тільки один із прикладів. Країна воює. Країна бореться. А отже, всі питання в період воєнного часу мають вирішуватися тут і зараз.
Говорять про кризу… А криза у чому й через що? У депутатів повинна бути злагода, єдність, спільна позиція з курсом держави, із вимогами сьогодення. Особливо, повторюся, у період війни. Якщо ми працюємо на перемогу, то ми всі повинні до цього йти. І не повільно. У нас повинні були статися “вразлива негода”, блекаут, – тільки тоді заворушилися й почали створювати ті ж самі пункти незламності у місті. І це вже в осінь, на старті опалювального сезону. А ми розуміємо, які ризики могли виникати у цей період саме в Полтаві. Зауважу, в Полтавському районі є ще 23 громади, крім Полтавської міської, то вони більш свідомо й активно долучились до облаштування пунктів незламності. Хоча їм це, скажімо відверто, не так боліло як Полтаві, де зосереджена основна маса багатоповерхівок та переселенців.
– До речі, свою позицію щодо облаштування пунктів незламності Ви висловили на загал і на одній із сесій міської ради …
– Так. У Полтавській ТГ ситуація на той час була критична. 84 пункти запропоновано до облаштування – тільки у 22-х є генератори. Я особисто перевіряв їхню роботу, тому отримав неоднозначне враження від всієї організації. Напевно, десь давалися взнаки залишкові явища із протоколів обміну листами-відписками. Хоча після 24 лютого ми були повинні усі змінитися, бо це війна. Наприклад, ситуація: привезли генератор у пункт незламності, а у нього потужність 3 кВт, її недостатньо, щоб запустити насос. Везуть цей генератор в інше місце, а з іншого – сюди буржуйку, бо вона там не підходить і т.п. Тому й було запропоновано депутатам забути про політичні розбіжності й об’єднатися навколо спільної справи. Більшість із них – люди зі значним управлінським досвідом, які б могли взяти організаційне шефство над 1-2 пунктами й налагодити там роботу.
Тому до ситуації, яка склалася в місті, ставлюся винятково з позиції здорового глузду. Зараз ми бачимо, що мер відійшов від посади на певний час, чи назавжди… Тепер усе залежатиме, як будуть працювати депутати. Якщо вони доведуть свою спроможність працювати як команда на перемогу, на зміцнення оборони громади, швидко приймати ефективні рішення, то це буде тільки великий плюс і велика користь для всіх без винятку. У разі, якщо цього не відбудеться, наявний стан речей не повинен лишитися без відповідного реагування держави. Тоді вже на державному рівні мають бути застосовані інші механізми впливу.
Містом потрібно серйозно займатися, працювати над його стратегією розвитку, подальшого захисту. Адже воно за останні роки дуже «спасувало», знизило «планку». І навіть не війна тому причина. Руйнівні механізми запущені ще до неї. Полтава має всі передумови для розвитку й досягнення того рівня, на який однозначно заслуговує.
– Очевидно, що оборона Полтавського району та Полтави стала пріоритетним завданням із перших днів повномасштабного вторгнення. Розкажіть детальніше, як організовували цей процес?
– Якщо говорити про територіальну оборону, то ми цим питанням займалися ще з 2021 року, коли відбулось об’єднання району, пройшла адмінреформа. Ми достатньо детально вивчали ключові наративи закону України “Про основи національного спротиву”. Реалізація його положень була розрахована на 2,5 роки. А вимоги часу нас змусили це все зробити за 2 місяці. Завжди дякую нашим громадянам за неймовірну підтримку у цьому! Наші люди неймовірні!
Перше, на чому зосередили увагу після призначення мене керівником оборони Полтавського району, – це створення плану оборони району, Штабу району територіальної оборони, визначення рубежів оборони у разі потреби, створення блокпостів, а також встановили відповідальність військових частин за оборону населених пунктів.
Друге. На базі Полтавської РВА запрацював ситуаційний (кризовий) центр з організації постійної взаємодії та моніторингу стану поточної воєнної ситуації, з цілодобовим чергуванням, до якого залучені представники РВА, підрозділи ЦОВВ, військової частини Полтавського гарнізону тощо.
Третє. За бойовим розпорядженням головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного під нашим керівництвом створили систему постів візуального спостереження за повітряним простором в Полтавській області. Вони працюють цілодобово. За нашим зверненням, оператори мобільних мереж надали безкоштовний доступ до мобільного зв’язку пристроям системи спостереження за повітряним простором.
Адміністрація виконала свою роль. Ми скоординували роботу всіх ланок у нашому районі. Це державна влада, державні установи, Збройні Сили України, територіальна оборона, військово-цивільна складова, добровольчі формування, а також цивільне населення, громадські організації, бізнес, волонтери. Їхнє завзяття було наскільки сильне, що нам фактично лишалося тільки направити цю синергію у правильне русло із незначним корегуванням. Дуже велика вдячність силовим структурам, поліції і СБУ. Ці формування показали себе в нашому районі найкращим чином. «Пачками» пакували колаборантів. Система оборони Полтавського району відбулася саме завдяки нашим людям. Завжди наголошую на цьому. Оборона міста Полтави починається з кордонів нашого району і області. Усе, що могли зробити у тих умовах, зробили на 100%. Щільність прийняття рішень на одиницю часу була шалена. Не можу розповісти деталей, але в системі оборони все було продумано так, щоб до Полтави докотилося тільки колесо від БТР нашого супротивника, яке горить.
– До слова, цього тижня ми шанували українських добровольців. Із Ваших слів очевидно, що їхня роль у формуванні системи оборони району була колосальна.
– Тільки так! І не інакше! У нашому батальйоні Полтавської територіальної оборони не було людей, яких долучили з примусу, всі прийшли самі. Він був наповнений 100% добровольцями.
У соцмережі з нагоди свята я написав, що в перші години повномасштабного вторгнення я бачив очі добровольців, які приймали присягу на вірність Україні. Це чоловіки, вік яких інколи сягав понад 60 років, а вони брали міцно до рук гвинтівку й читали текст військової присяги. Це пробирало до мурах. Такими були відчуття тоді. І зараз вони точно такі ж. І взагалі мені здається, що доленосний час усі, незалежно від віку, професії, роду занять, уподобань стали добровольцями своїх фронтів. Щиро вдячний за це!
– Закономірно, що система захисту й оборони Полтавського району потребує систематичного підсилення. Чи не “гальмують” ці процеси на міському рівні?
– Звісно, оборона потребує і оновлення, і підсилення. Гальмування «перманентно» відчувається. Приміром, днями узяв участь у позачерговій 24-й сесії міської ради. Обговорили зміни до місцевої цільової програми «Полтавський спротив». Зокрема, депутатів бентежить момент засекречених видатків на оборону. Тобто, є там корупційна складова, чи немає. Яким бачу вихід із ситуації я? Надав пропозицію щодо можливості проведення відповідної процедури із надання депутатам доступу до ДСК-документів. Це дасть їм змогу безпосередньо напряму ознайомлюватися з усіма закупівельними програмами. Якщо місто буде «в темі» оборони, буде своєчасне прийняття рішень щодо облаштування оборонних позицій і допомоги ЗСУ.
– Яким видався минулий рік – Рік Незламності для Полтавського району в цивільному плані?
– Мені здається, що вся Полтавщина стала одним із найбільших гуманітарних хабів у нашій країні. Окрім того, у перші місяці війни схід і північ транзитом їхали через нашу область. Ми ночами зустрічали евакуаційні ешелони, рейси, які постійно курсували. Долучали і міський комунальний транспорт, і з громад, розселяли людей у громадах, Полтаві. Тобто, тривав постійний супровід наших ВПО. Також на обласному, районному та міському рівнях усі долучились до видачі продовольчих наборів. Підтримували наших людей, щоб вони не залишились без харчів і без даху над головою. Так, минулого року 23 громади Полтавського району стали прихистком для майже 60 тисяч переселенців, плюс Полтава – для майже 50 тисяч. Загалом внутрішньо переміщені особи в Полтавському районі за минулий рік отримали 62 тисячі проднаборів. Належно спрацювали органи соціального захисту населення, зроблено дуже багато.
І в військовому, і в цивільному планах показовим було те, що війна з багатьох зірвала маски, люди повною мірою проявили свою сутність. На перший погляд, «вагомі постаті» поставали дрібними і сховались від відповідальності. І навпаки. Ця історія показала, хто є хто. Я дуже вдячний громадянам, які проявили себе гідно й патріотично.
– Чи готовий Полтавський район до ймовірного повторного наступу з боку окупантів?
– Однозначно ми готові більше, аніж рік тому. Що все гладко, я не скажу. Є проблеми, які ми зараз вирішуємо. Наприклад, з добровольчими формуваннями. У нас була одна з найбільших систем добровольчих формувань в Україні. У Полтавському районі діяли 32 ДФТГ. Вони були ефективними. Це дуже вмотивовані люди, яким видали більше тисячі одиниць зброї. Ця мережа була потужною. Вийшов наказ залишити тільки 4 добровольчих формування в нашій області. Це було несподівано, але я розумію причини. Ми потрапили під одну гребінку з тими добровольчими формуваннями, які взялися виконувати не властиві їм функції, займалися не тими справами, що потрібно. Це робота для правоохоронних органів. Але у нас в районі всі ДФТГ займались саме своїм призначенням. Це я точно можу сказати. Зараз іде процес активних дискусій щодо можливого відновлення добровольчих формувань. Звісно, Полтавський район готовий до відсічі. Ми в процесі нарощення, і відновлення сил.
– І коротко про плани на 2023 рік?
– Перемога. Головне – це перемога нашої країни. Далі дуже б хотілось, щоб сформувався й відбувся процес ефективного управління містом. Щоб він був спрямований тільки на розвиток, зміцнення оборони й забезпечення потреб як жителів громади, так і людей, які в результаті бойових дій знайшли собі прихисток в нашому районі. Дуже потрібно інтегрувати внутрішньо переміщених осіб у наше суспільство. Не лише поселити людей, а ще й надати їм роботу, долучити до життєдіяльності міста. Дуже багато з них уже знайшли собі робочі місця в комунальних установах. Є представники бізнесу, які переїхали до Полтави. Я думаю, що потрібно над цим працювати. Вчитися на помилках і розвиватись, враховуючи кращі практики.
Віримо в ЗСУ! Віримо в наших людей! Переможемо!
