Ви тут:
Культура Суспільство 

Одна з Капністів: горда Марія

22 березня 1914 року в Петербурзі у графа Ростислава Капніста та праправнучки Сірка Анастасії Байдак народилася донька Маріетта Ростиславівна Капніст-Сірко, стовбова шляхтянка, графиня. 

Її виховували відповідно: музика, історія, мови. У домі Капністів часто бували імениті гості. Кажуть, сам Феді Шаляпін давав Марії перші уроки вокалу та сценічної майстерності.

Але красивим був тільки початок. У 1917 Капністи, гнані вітрами історії, перебираються з Петербурга до Судака – в маєток на сімдесят кімнат. Гувернантки, няньки, бонни… Проте жити стає важче. Хмари революції згущуються. 

Пізніше Капніст згадувала: “Коли з’явилася “надзвичайка”, було вивішено оголошення: всім дворянам, титулованим особам прийти в ГПУ, інакше – розстріл. Коли хтось запитав батька – “Ти підеш?” – він відповів: “Я не боягуз”. Пізно ввечері тато повернувся, але наступного дня його забрали. Потім його розстріляли … А тітку вбили на моїх очах. Мені було близько шести років, але я пам’ятаю тих людей. Один сказав іншому: “Дивись, якими очима вона на нас дивиться. Пристрель її”. Я закричала: «Ви не можете! У вас немає наказу!” Це було взимку 1921.

Капніста розстріляли, як і майже всіх кримських дворян. Маєток зруйнували.

Спочатку замучив голод: їли геть усе – мололи виноградні кісточки, міняли на золото жир дельфіна. Потім довелося тікати від влади. Кримські татари матері з Марією надали притулок, дали національний одяг. Червоний терор тероризував родину: старша сестра Марії померла від розриву серця; один брат утопився, другий потрапив у табори. Врятувався тільки брат Андрій, який поміняв прізвище Капніст на Копніст (цей вчинок Марія не зрозуміла і не простила).

Та хіба могла ховатися від комуністів горда, непокірна Марія? Якось у школі на завдання вчительки знайти риму до слова “комуніст” вона відповіла: “Комуністами ніколи не будуть Капністи”. Її вигнали зі школи.

У 16 років Марія знову потрапила у Ленінград, там вступила до театрального інституту. Проте її невдовзі виключили за дворянське походження і заборонили жити в місті. Капніст почала мандрувати: працювала бухгалтером у Київі, потім у Батумі.

Якось на демонстрації молоду, струнку красуню помітив Лаврентій Берія – і забажав. А оскільки дівчина рішуче йому відмовила, то у 1941 р. Марію Ростиславівну репресували “за антирадянську пропаганду й агітацію” дали 8 років таборів.

Термін вона відбувала у виправно-трудових таборах Тайшет, Джезказган, Караганда. Щоб зламати графиню, їй не давали їжі, кожної ночі влаштовували допити: засліпляли яскравою лампою, кидали у крижану ванну, стригли волосся, били об стіл обличчям, змушували до сексуального рабства. Якось Марія вдарила по обличчю начальника табору. Щоб помститися, її кинули у чоловічий барак до карних злочинців. 

Красуня Марія різко змінилася: беззуба, з обскубленим волоссям, а у шкіру в’їлася вугільна пилюка.

У таборі жінка познайомилася з польським шляхтичем Яном Волконським. Згодом народила від нього доньку Раду. Дівчинка ходила в дитячий садок. Капніст уже рахувала дні до звільнення, але побачила, як вихователька б’є Раду і накинулася на неї. За це Марії дали ще 10 років, а Раду відправили в дитячий будинок. 

Звільнена Марія Ростиславівна була лише в 1956 р., в 1958 р. повністю реабілітована. Справа Марії Ростиславівни Капніст була припинена “за відсутністю складу злочину”.

Марія нарешті отримала омріяну свободу. 

Її давній шанувальник, Георгій Холодовський, з величезним букетом квітів чекав на пероні свою Маріетту. Зустрічав, та не впізнав. Їй 44 роки, а вона скидалася на дуже літню бабцю. Сцена, сповнена трагізму. Він метушився спорожнілим пероном, шукав і не міг знайти. Вона стояла осторонь. Врешті-решт, коли їхні погляди зустрілися, його аж до спини пройняв жах. Це була не вона. Вона не могла стати такою. Без зубів, сива, у глибоченних зморшках. Простягнувши букет Марії, сказав: “Вас не зустріли, і я не зустрів ту, на яку чекав”. Розвернувся та й пішов геть. Марія Ростиславівна покликала його. Він не повернувся. Це був удар у самісіньке серце. Це потім вона дізнається, що він і справді не впізнав її, а букет подарував від розпачу. І хоч вони лишаться друзями, та не більше того.

З 1956 р. до останнього дня жила в Київі. Тяжким було вороття Марії на волю. Грошей не було, на роботу не брали — “зеківка”, майже жебракувала, спала на вокзалах, у телефонних будках, бомжувала без роботи та прописки. Працювала двірником, прибирала у пельменній. Про сцену аристократка й не мріяла. 

Раз вона стояла у фуфайці біля кас кінотеатру, до неї підійшов молодий режисер Юрій Лисенко і запитав: “Ви у якому фільмі знімаєтеся?” – і повів на знімальний майданчик картини “Таврія”. Марія Капніст знялася у 120 фільмах. Графині, відьми, монашки. Знялася вона і в Голлівуді – грала черницю у фільмі “Темні води” (1994 р.). Була вона й актрисою Київського театру російської драми.

Марія Капніст відродила славу свого прадіда поета Василя Капніста; не раз була у селі Капулівка (поблизу Нікополя), де похований її пращур Іван Сірко.

У віці 79 років Марія Капніст потрапила під колеса автомобіля, переходячи проспект Перемоги біля кіностудії імені Довженка. Під час лікування вона ще й застудилася. 

Померла 25 жовтня 1993 року. Похована на родинному кладовищі в селі Велика Обухівка (Миргородського району. – ред.) Полтавської області, поряд зі знаменитим пращуром – відомим українським поетом, драматургом і громмадським діячем Василем Капністом.

 

 

 

Наталія Клюс 

Фото – з інтернету

Перейти до вмісту