У Лубнах іменем героя Крут Божка-Божинського назвали провулок
На сесії Лубенської міської ради у жовтні 2022 року було здійснено перейменування вулиць у самих Лубнах та селах громади. Одному з провулків присвоєно ім’я героя Крут Миколи Божка-Божинського.
Україна. 29 січня 1918 року. 130 км від Києва. Залізнична станція біля села Крути. Учасники події: невеликий загін від Української Народної Республіки – 570 студентів та гімназистів і озброєні «до зубів» бойові частини Червоної армії Радянської Росії, що в 10 раз переважають захисників столиці. Результат бою – під Крутами катували та знищили 27 полонених безвусих юнаків. Серед них – випускник Лубенської чоловічої гімназії, наш земляк із Семенівщини – Микола Божко-Божинський. Студент, дворянин, фізик, політик, інтелігент. Власне, на фото, зробленому в лубенському ательє Ходорковського, зафіксовано період випуску Миколи з Лубенського навчального закладу.
Що ми знаємо про героя Крут? Невелику, але дуже цікаву добірку фактів. Народився Микола Васильович у дворянській родині неподалік сучасного райцентру Семенівка 23 жовтня 1895 року. Сталася ця подія у селі Калкаїв тодішнього Хорольського повіту. Рід Божко-Божинських отримав дворянство в часи походу Наполеона на Москву. Далекий предок Миколи відзначився в одному з боїв, чим і заслужив високе звання. Батьки – Василь Трохимович та Наталія Сергіївна – були з привілейованого соцстану, отож не пошкодували для сина часу та коштів для вступу до найліпшого навчального закладу регіону. На той час Лубенська чоловіча гімназія була відома далеко за межами губернії своєю якісною освітою. Зі стін лубенського освітнього закладу вийшло чимало політиків, митців, науковців.
Навчання Миколи в Лубнах припало на 1907-1914 рр. Ймовірно, на цьому фото (оригінал знаходиться в колекції полтавця Олексія Петренка) юнак має не більше 19 літ. Атестат зрілості нашого гімназиста засвідчує, що Божко-Божинський найкраще опанував у Лубнах основи законодавства, Закон Божий, мови німецьку та французьку, а ще математику. Дане фото стало документом для тодішнього посвідчення особи, про що зазначає напис на сургучевій печатці: «Лубєнскаго уезднаго полицейскаго управленія».
Після гімназії шлях Миколи пролягає в Київ. В роки Першої світової Божко-Божинський вступає на математичне відділення фізико-математичного факультету університету імені св. Володимира.
За тим у його навчання вривається падінням імперії і духом п’янкої свободи вікопомний 1917-й рік. Українська Центральна Рада вимагає автономії. У Києві вирують конгреси та з’їзди. Мов гриби після дощу, виникають різноманітні ради, наради, осередки, товариства.
Микола теж приєднується до загального революційного руху. Того ж 1917-го його обирають заступником голови Тимчасового виконавчого комітету партії об’єднаної народної організації лівих соціалістів України, яких в народі іменували есери. Українські есери активно підтримали Універсали Центральної Ради та її державотворчу діяльність. Зокрема, Микола на початку січня 1918 року вже працював помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР.
«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-більшовицька (котра нічого спільного не має з ідейним більшовизмом) грабіжницька орда, котра майже щодня робить у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. Українська фракція центру Університету Св. Володимира кличе студентів-українців усих вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників», – писала газета «Нова Рада» 11 (24) січня 1918 року.
В курінь увійшли студенти та навіть гімназисти. Божко-Божинський, що на той час уже працював у Міністерстві земельних справ, легко «проміняє крісло чиновника на шинель і гвинтівку». Він рушить на оборону столиці добровольцем.
29 січня – шана пам’яті Героїв Крут. День подвигу любові та самопожертви до своєї Вітчизни.
Якби не героїчна оборона цієї невеличкої залізничної станції силами студентів та юнкерів, УНР так і не визнали б державою. Взагалі, в нашій історії багато «якби».
Ніби сторінки нинішніх оголошень постають перед нами короткі газетні вирізки:
«14 січня на Бахмач виїхав Студентський Січовий Курінь для боротьби з більшовиками. 15 чи 16 січня відбувся бій під Крутами /…/. Частина куріня, побачивши небезпеку, встигла одступити, решта ж, коло 50 чоловік, залишилися на своєму посту, дожидаючи розпоряджень. Тим часом більшовики їх оточили… По тим чуткам, які вдалося зібрати, скількись душ було забито в бою, частину було розстріляно, а чоловік 20 неначе б то прорвалося і втекло».
Нова Рада. 1918. 5 березня (20 лютого).
«Гурток родичів звертається до всіх батьків і родичів студентів, серед нешкільників інших, що входили в склад січового студентського куріня, і загинули в бою та розстріляні після бою біля Крут 16 січня с. р., і пропонує піднести загальне прохання про розкопку могил, щоб перевезти їх тіла з Крут, а також поховати їх у Києві».
Нова Рада. 1918. 8 березня (23 лютого).
19 березня 1918 року Миколу Божка-Божинського, як і решту закатованих та вбитих юнаків, з почестями перепоховали на Аскольдовій могилі у Києві. Через століття історія знову повторюється. Ворог знову суне зі сходу. Під Києвом його знову спинили добровольці.
Ганна Кревська, письменниця
На фото – Микола Божко-Божинський, гімназист Лубенської чоловічої гімназії орієнтовно 1912-1914 рр. Посвідчення особи. Фотограф Н. Ходорковський.
Світлина з колекції Олексія Петренка.
