Ви тут:
Суспільство 

Один з найстаріших вертепів з відомих нині – з Полтавщини

Важко уявити Різдво без куті, дідуха, дзвінкої коляди, родинного столу і, звісно, – без вертепу.

Vogue розповів історію символу свята.

Слово “вертеп” запозичене зі старослов’янської мови і означає “печеру” або “ущелину”. Ще в XVII столітті в день Різдва Христового міщани, школярі та церковні співаки збиралися разом і носили з хати до хати ляльковий театр – вертеп. Тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII століття, адже слова вертепу знали напам’ять усі – бурсаки, дяки, співаки, кожен селянин і містянин – і передавали їх з уст в уста.

Спочатку вертеп ставили як лялькову театральну постановку. Згодом із лялькового, дійство перетворилося на справжній вуличний театр. Лялькову вертепну виставу поєднали із грою живих людей, а подекуди і вся вистава зводиться до гри акторів. Сюжет містив дві частини: релігійну, що зображувала момент народження Христа, та побутову – зі сценами історичних подій.

В українській культурній традиції вертеп був поширений у західній, центральній та північній Україні та зберігся донині.

Сокоринський (Галаганівський) вертеп

Це найстаріший вертеп з відомих нині в Україні. У 1770 році в с. Сокиринці, що на Полтавщині, бурсаки Києво-Могилянської академії вперше показали вертепну виставу у маєтку поміщиків Галаганів. Господар, прилуцький полковник Григорій Гнатович Галаган, та його гості були захоплені цим театральним дійством і щедро прийняли артистів. У відповідь бурсаки подарували Галаганам вертепну скриню з ляльковими персонажами та текстом до вистави. А музичні ноти передали місцевому церковному хору. Сам вертеп прожив у маєтку поміщиків понад століття. Текст вистави був надрукований у виданні “Київська старовина” у 1882 році та в книзі Є. Марковського “Український Вертеп” у 1929 році.

Сюжет та персонажі

Вертеп, шопка, Віфлеєм, батлейка – це все назви одного різдвяного дійства. Саме через зв’язок з євангельською історією у вертепі завжди присутній традиційний набір персонажів. Це цар Ірод з солдатами, три мудреці, які принесли дари немовляті, пастухи, які перші дізналися про народження Ісуса, а також ангел, чорт і жид.

Перша частина вертепної драми – це постановка біблійного сюжету народження Христа: ангел сповіщає новину пастухам про народження сина Божого, пастушки йдуть поклонитися йому, а три царі несуть дари. Цар Ірод наказує своїм солдатам знищити усіх немовлят. Завершується все тим, що смерть стинає йому голову, а чорт забирає його душу у пекло. Водночас жид заграє до господарів та їх гостей, і може поцупити пампушки зі столу.

Друга традиційна частина вертепу – це спів колядок, віршовані привітання господарям та глядачам, з побажаннями миру, здоров’я і процвітання у новому році. Опісля – господарі пригощають артистів, дають гроші і запрошують вертеп відвідати їх на наступний рік.

Радянський час

У радянські часи Різдво і вертеп були строго заборонені – як релігійне явище і як публічне. Цього дня всі люди мали йти на роботу, щоб не було змоги підготуватися до святої вечері чи відвідати храм. Колядників виловлювала міліція. Тодішня влада та її прибічники використовували всі інструменти для знищення традицій та національної ідентичності.

У 1972 році українські інтелігенти влаштували вертепи в Києві та Львові, КДБ класифікували це як вияв “націоналістичних настроїв”. За кілька днів по тому почалися масові арешти, зокрема були затримані Василь Стус та Ірина Калинець і інші дисиденти. Попри заборони і важкі часи, різдвяне дійство чекали в кожній домівці. Адже вертеп – важливий компонент різдвяного духу, що дарує оптимізм і відчуття свята. І навіть в нинішні темні часи, коли українці стримують російську навалу та мужньо захищають свою країну, традиції продовжують жити, адже інакше і бути не може.

Фото: ілюстративні

Перейти до вмісту