Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

170-річчя Василя Горленка: у Полтаві вшанували пам’ять видатного етнографа і мистецтвознавця

“Рідні Палестини Василя Горленка” – таку назву мала наукова конференція, яку провели у Полтавському музеї Панаса Мирного.

Захід відбувся з ініціативи Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті (УІНП), повідомили у Полтавському офісі УІНП.

Згідно з Постановою Верховної Ради та з ініціативи УІНП 170-річчя від дня народження письменника, журналіста, літературного критика, мистецтвознавця, автора наукових літературознавчих праць про Тараса Шевченка і Панаса Мирного, фольклориста, публіциста, есеїста, щирого патріота України Василя Горленка (1853–1907) цьогоріч відзначається на державному рівні.

“Загальний рівень культури нації визначається тим, наскільки вона знає й оперує своїм минулим, наскільки шанує тих, хто зробив внесок у розвиток матеріальної і духовної культури краю, держави в цілому; якими пріоритетами користується кожен член суспільства. До тих, хто заслуговує на нашу глибоку шану, належить і Василь Петрович Горленко. 13 січня виповнилося 170 років з дня його народження. Він залишив глибокий слід у різних сферах української духовності й культури”, – зазначила у вступному слові директорка музею Панаса Мирного Світлана Завалій.

Вона закликала присутніх “вивчати історію, пізнавати рідний край, шанувати тих, хто боровся, бореться і боротиметься за українськість”. У конференції взяли участь наукові співробітники музею Панаса Мирного, журналісти, викладачі гуманітарних кафедр вишів Полтави, громадські діячі, працівники бібліотечної системи. Цікаво і змістовно висвітлила творчі здобутки і життєвий шлях Василя Горленка завідувачка кафедри української літератури Полтавського національного педагогічного університету, кандидатка філологічних наук Віра Мелешко.

Промовці наголошували: українська культура XIX ст. не знає блискучішого есеїста за Василя Петровича Горленка, для того часу його писання стали вершинним досягненням; українські письменники його доби й помислити не могли вийти поза народницьку, більше того, соціалістичну ідеологію, що накладала жорстке непорушне табу на будь-яку найбезневиннішу спробу дати бодай позитивний образ українського пана, ченця, священика; Горленко ж дивився на світ поглядом певного себе об’єктивіста, котрий бачить речі такими, як вони є, а не такими, як велить мода. Цитували дослідника Валерія Шевчука: Горленко прагнув «писати навіть наукові речі так, щоб читати їх було цікаво, щоб і для них віднаходити свою притаманну естетичну форму, щоб стиль писця був легкий і вибагливий, наближений до мистецького».

Довідково за матеріалами сайту Полтавської обласної організації Національної спілки письменників.

Походив із старовинного козацького роду, започаткованого Лазарем Горленком. Місце народження – село Ярошівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер село Українське  Талалаївського району Чернігівської області). Навчався спершу в Полтавській гімназії, потім – у Ніжинському ліцеї князя Безбородька. Ґрунтовні знання з французької словесності, мистецтва, філософії здобув у Сорбонні. Із Франції Горленко виніс вплив видатного теоретика літератури і мистецтва Іпполіта Тена. На початку 80-х років повернувся в Ярошівку й розпочав працювати на ниві української культури: досліджував архіви і старожитності поміщицьких маєтків, церков, монастирів, записував фольклор, співпрацював із журналами. З 1882 року він активний дописувач до журналу “Киевская старина”. Перша стаття — про кобзаря з Полтавщини І. Крюковського — поклала початок періоду літературно-етнографічної діяльності. З частих мандрівок Василь Петрович привозив багато матеріалів і вражень, які описував і надсилав до періодичних видань. У нього зав’язується листування з П. Мирним, П. Мартиновичем, Ганною Барвінок, О. Стороженком та ін. Листи Горленка є зразком витонченої епістолярної майстерності. Вишукує старі українські книжки, бере участь у панахиді по Шевченку, подовгу просиджує в бібліотеках, працює над мистецтвознавчими розвідками й перекладами французьких книжок, пише рецензії.

1898 року в Києві виходить з друку серія книжкових пам’яток “Українські пропілеї”. Тут вміщено такі розвідки, як “Батьківщина Гоголя”, “Шевченко — живописець і гравер”, “Дві поїздки з М. Костомаровим”, “Україна в зображенні французів” та ін. 1899 року виходить друга збірка — “Українські бувальщини”, що мала два розділи: “Старовинні силуети” й “Художники”. Останній склали біографічні розповіді про В. Боровиковського і Д. Левицького. Саме тут Горленко виразно підкреслив думку про естетичну обдарованість українського народу.

1903 року був присутній на відкритті пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві. Писав після цього: “Я виніс сильне враження від полтавських свят… Глибоке враження справляють галичани — вільні люди серед рабів…” Ці слова вивищують В. П. Горленка як справжнього українця! 1905 року вийшла книжка Василя Горленка “Відблиски: Замітки з словесності і мистецтва”. У ній, як писав рецензент, була “крапелька близького, рідного нам духу, українства”, стаття про І. П. Котляревського, а також “Записки Пилипа Орлика”.

Кінець життя видатного дослідника-мистецтвознавця був нерадісний. У Ярошівці на нього насідали кредитори, так що мусив звертатись за допомогою до Панаса Мирного. Він не мав грошей, родини, спокою, домашнього затишку. Наприкінці 1905 року з Полтави надійшло запрошення до співпраці в новому українському часописі “Рідний край”, але Василь Петрович делікатно
відмовився — не почував у собі достатніх сил для цього…Помер 26 квітня 1907 року одиноким, серед чужих людей, у петербурзькій лікарні. Василь Горленко хотів бути похований у рідному селі, і його бажання було виконано. Поховали поруч із рідними.

Фото: музей Панаса Мирного

Система Orphus Поделиться на fb