Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Українська хустка: модний аксесуар і тисячолітня традиція

7 грудня відзначають день української хустки. Традиційний одяг українців і в тому числі жіночі головні убори є важливим матеріальним та духовним культурним спадком нації, який яскраво відображає світобачення, світосприйняття та потяг нашого народу до прекрасного.

У давнину головний убір ототожнювався з ідеєю неба, зв’язку з вищими силами. Хустка та намітка давні традиційні жіночі головні убори, що відомі від часів Київської Русі.

Намітки – рушникоподібні головні убори заміжніх жінок, виготовлялися з високоякісного тонкого полотна вивязувалися різноманітними способами. Для виготовлення хусток використовувалися різноманітні матеріали: полотно, шовк, вовна. Хустки оздоблювалися різноманітною вишивкою, використовували орнаментику та техніки вишивання, що характерні для кожного етнографічного регіону України.

Хустки мають різні народні назви: полотняні хустки на Середній Наддніпрянщині називали “старосвітськими”; на Рівненщині казали – “пелена”, “рубова хустка”; “плат”, “рантух” на Заході України, а ще “бавниця”, “гарусок”, “писана”, “довга хустка”, тощо. Поширення в Україні хусток фабричного виробництва пов’язано з активною діяльністю на теренах російської імперії мануфактур француза Гійома Луї Терно, що виготовляли хустки та шалі з тонкої вовни, з квітковим або “східним” орнаментом, який наносився технікою вибійки. Відтак тернові хустки мають свою назву від прізвища власника мануфактури, а не назви рослини.

Відомо багато різних способів пов’язування хусток українками, а також безліч локальних варіантів носіння хустки. Незаміжні дівчата носили хустку складаючи її стрічкоподібно і вив’язуючи так щоб було видно тім’я та косу. За хустку закладали живі влітку та штучні квіти взимку. Заміжні жінки навіть вдома вбиралися у очіпок та хустку, пізніше лише у хустку. Існували дорогі святкові хустки великого розміру, що можна було вив’язати як справжню корону. Їх зберігали від свята до свята у скрині, завбачливо загорнувши у тканину.

Хустка була своєрідним маркером статусу жінки. Якість, колір, манера зав’язування хустки свідчили про матеріальний стан, вік, соціальний статус жінки. Вигадливо вив’язані ясного кольору хустки личили молодим жінкам, з віком жінки обирали стриманіші кольори та манеру зав’язування хустки.

Хустка не лише головний убір, як обрядова річ вона супроводжує українців від народження до смерті. При народженні дитини повитусі підносили частування на хустині. Під час сватання дівчина на знак згоди подавала парубку хустину, а під час весілля наречений носив цю хустку за поясом. На знак зміни стану з дівчини на заміжню жінку під час весілля у нареченої знімали вінок і покривали її хусткою. В поховальному обряді хустки роздають на спомин про померлого. На могилі козака традиційно ставили спис з прив’язаною хустиною. А ще з хусток робили ляльки-забавки для дітей, використовували в обрядах “гоніння шуліки”, під час Різдвяних та інших свят.

Багатство технік оздоблення, різноманітність способів зав’язування та широке використання хустки у традиційній обрядовості свідчить про мистецьку обдарованість українського народу. А зацікавленість молоді та використання хустки під час створення модного образу свідчить про тяглість традицій та сучасне осмислення народної ноші українців.

Наталія Свиридюк, заслужений майстер народної творчості України, арт-куратор креативного мистецького хабу «OTOLOVKO»

Фото: Ігор Лотиш

Система Orphus Поделиться на fb