Ви тут:
Культура Полтавщина Суспільство 

Поховав 13 романів, а дивовижне кохання траплялось більш ніж 111 разів: розмова Юрія Андруховича з полтавцями

“Якщо ви незлюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким як мій, що спершу заливав усього себе червоною та жовтою фарбою…” – це фрагмент розповіді, який читав полтавцям автор Юрій Андрухович.

Трапилось це саме осіннього вечора, напрочуд теплого як для 11 листопада. У Полтавському художньому музеї відбулась зустріч читачів із відомим поетом, прозаїком, перекладачем, есеїстом, музикантом Юрієм Андруховичем.

Велика виставкова зала музею була заповнена. Зустріч тривала трохи понад годину: гість читав свій твір (про нього пізніше у цій статті) та відповідав на запитання. Їх було не так уже і багато. Чомусь представник організаторів – президент Міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ Святослав Померанцев — постійнопостійно нагадував, що незабаром комендантська година. Хоча зустріч розпочалась о 17:30.

У будь-якому випадку запитання та відповіді були цікавими (про них також пізніше), а по завершенню зустрічі гість майже годину підписував свої книги для всіх охочих.

Мені також вдалось отримати автограф письменника і взяти у нього невеличке інтерв’ю.

Як Вам сьогоднішня зустріч у Полтаві ?

Якнайкращі враження. Я і їхав з очікуваннями якось такої теплої зустрічі. Власне сьогодні вдруге звучав цей текст. Я рідко це роблю. Вчора в Києві його читав, сьогодні тут. Вразила велика кількість людей: наповненість цієї зали. Вразило як уважно слухали цей такий непростий для аудіосприймання текст.

І сама атмосфера – як довго довелося підписувати книги. Мені здається – дуже вдалий вечір, і я дуже вдячний Полтаві та полтавським людям. Як тепер кажуть – полтавці, усе ж таки не полтавчани, правда ?

Там на західній Україні все ще сприймають полтавців за москалів?

Це неправильно так стверджувати. Напевно, що такі люди теж були, і можливо ще і до сьогодні є. У них, як і у всіх українців, також є свої стереотипи, які, на щастя, дуже радикально змінюються у кращий бік.

Якось в одному тексті було написано, що Полтава – це серце Лівобережжя. Далі цитую: «…добре, сліпе, м’яке й дещо ожиріле». Впізнаєте звідки цитати?

Так, це з моєї книги «Лексикон інтимних міст».

Це критика чи симпатія ?

Це з симпатією. Це було як результат першого перебування тут [в Полтаві, 2007 рік]. Загалом, характерно для книжки «Лексикон інтимних міст» таке дещо іронічне ставлення до опису багатьох міст[всього 111 міст]. І я тоді знайшов такий образ для Полтави – не ображайтесь.

Далі у цій книзі  ще цікавіше: «…Полтава – це наша піддатливість, наша soft-версія, тобто назва не однієї поразки, а, можливо, всіх». Досі дотримуєтесь такої думки?

Це драматично – так, але вже не дотримуюсь. Я вже не дотримуюсь версії, що у нас самі лише поразки. У нас уже від певного часу – від Помаранчевої революції, від Євромайдану – новий історичний період.

Як раз про Помаранчеву революцію і запитаю. На українській версії сайту DW і досі можна знайти ваше інтерв’ю, що було опубліковане 01.01.2005 року. Щойно відгомоніли головні події тої революції, й інтерв’ю свідчить, що ви тоді переживали «відчуття щастя», цитую: «…я зрозумів, що таки цього разу ми повинні перемогти…я опинився у країні моїх мрій, цього разу нікуди не виїжджаючи з батьківщини».

 А зараз які ваші почуття, залишилось щось від «відчуття щастя»?

Це буде неправильно прямо так сказати сьогодні. Країна мрій вона залишається, але ми маємо страшено багато лиха. Нам його принесли зовні – агресор, вороги. Нам заподіяли дуже багато людських трагедій. Люди втратили частину себе, свої домівки втратили. Втратили своїх найближчих, або дорогих людей.

Це завузько сьогодні сказати – країна мрій. Це країна великого історичного зламу, про який я мріяв, щоб він настав. І він настав. Свідченням тому – ті випробування через які країна має пройти, і проходить. І, на мій погляд, вона вже неминуче їх пройшла.

Хоча про це не скажеш, якщо прочитаєш ваш останній роман «Радіо ніч». Там якось все темно і не тільки через назву. Щоправда, цей твір презентували 13.12.2020 року, але це аж через 15 років після Помаранчевої революції?

Так, але там це і не зовсім Україна.

Країна, яку описуєте в романі – то не зовсім Україна ?

Там же жодного разу не сказано як називається ця країна. Це уявна країна. Перед усім там революцію розчавили, розгромили якісь там танки.

Влітку 2020 року цей роман у мене вже був готовий, але ще не виданий. І тоді я подумав – о, та це, мабуть, і Білорусь вийшла насправді.

Моє рішення щодо цього роману було таким – герой має бути учасником революції, яка програла. А це означає, що я не можу називати його країну – Україною, тому що у нас інша історія вийшла. Але щось  є схоже, щось типове що об’єднує ці країни.

Але ж головний герой грає на піаніно на майдані? Не Україна?

А там немає слова «майдан», знову ж таки.

Але він грає серед революційного натовпу, на вулиці, посеред революційних подій. Ви свідомо уникали слово «майдан»?

Мені потрібна була історія людини втікача, щоб герой проходив через втечу. А у випадку якби це був українець, який чомусь втікає з України – ну, це не був би герой.

Отже – можливо це і не Україна?

Можливо. Є деякі спільні риси, є деякі відмінні. Ось так.

Можливо білоруси прочитають «Радіо ніч» і впізнають себе?

Можливо. Я думаю, що ті, хто з них хотіли прочитати, вже прочитали.

Часто з’являються повідомлення про те, що вас нагороджують преміями за кордоном. Минулого місяця стало відомо про ще одну таку подію – незабаром отримаєте німецьку премію імені Генріха Гайне. У рішенні журі вас назвали «пристрасним захисником європейської ідеї». Ви справді таку ідею захищаєте?

Мені здається – так. Я її захищаю не в якомусь абстрактному вимірі, а захищаю її в нерозривному контексті з нашою країною.

Для мене європейської цивілізації без України, коли Україна ізольована від Європи, її не існує. Вона невдала[європейська цивілізація], незавершена, її треба довести до гармонійного завершення, а це означає – повноправна Україна в Європі.

А що воно таке – європейська ідея ?

Передусім – в центрі всього гуманістична ідея. Ідея з позитивною візією розвитку людства. Ідея, яка базується на діалозі. Тобто вона має багато-багато складників, а реально втілюється в досягненнях, які відчутні.

Не просто мова про рівень життя, а про якість життя. Об’єктивно росте тривалість людського життя, продовжується людська молодість і зрілість, старість настає пізніше, і так далі.

Це речі над якими європейська думка працювала протягом століть, вдосконалюючись щоразу. Все це досягло свого завершеного вигляду після періоду Холодної війни, коли почав розширюватись Європейський Союз, коли Європа почала не ділитися на західну та східну, коли стала єдиною. І все що їй не вистачає, повторюю, це постійної присутності в ній України, а не присутності України як якоїсь там території поблизу Росії на яку Росія напала і тепер звідти багато біженців. Така візія мене не влаштовує, і я над цим працюю.

Але українці там вже давно представлені як дешеві заробітчани, а зараз до цього додалися біженці. Це, мабуть, негативні моменти ?

Там є дуже багато високоякісних фахівців-українців, які політично активні, активні в громадському житті, які на серйозних становищах.

Насправді ми дуже слабко уявляємо наскільки є впливові люди в нашій діаспорі. І це не тільки в діаспори, це і люди з теперішньої України отримали там роботу, знайшли себе, постійно тримають руку на пульсі, допомагають, перебувають у живому контакті.

Це не така однозначна картина цього усього. Хоча суто за цифрами, математикою, безумовно звичайної робочої сили – того ж заробітчанства – було більше і залишається так.

Європейські інтелектуали сприймають українців як справжніх європейців ?

Це дуже поколіннєве. Молодші – так. Старші – ні. Ось і все.

На цьому інтерв’ю завершилось, точніше його довелось завершити. На цьому наполіг президент Міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ – Святослав Померанцев. Що ж, нині він чи не найголовніший видавець Юрія Андруховича. Дякую і за 10 хвилин.

На щастя, такі обмеження можна компенсувати оглядом того, що відбувалось під час зустрічі письменника зі полтавськими читачами. Що зараз і пропоную вашій увазі.

Отже, центральним дійством було читання автором того, що можливо колись офіційно опублікують – текст під назвою «Заєць». Спойлер – тваринці не пощастило, а описання побутових подій не позбавлені розмірковувань та еротизму.

Юрій Андрухович сказав, що нечасто читає на публіці тексти, які можливо стануть частиною майбутньої книги.

«Зрештою не знаю до сьогодні та не можу вам сказати – чи це буде роман, чи це можливо буде збірка оповідань. – ділився своїми планами з полтавцями письменник. – Я сьогодні вашій увазі запропоную завершений текст, але чи він увійде як окреме оповідання, чи як розділ роману цього я ще не знаю».

На очах полтавської публіки відомий письменник і доволі відомий видавець – Святослав Померанцев дещо грайливо розмірковували – побачить світ нову книгу чи ні?

Із всього того стало зрозуміло, що задум точно є – він не автобіографічний, а герой (11-12 років) з початку сімдесятих років минулого століття.

«…я співвідношу себе з тим часом», — підкреслив Юрій Андрухович. – Ці сімдесяти будуть як би художнє тло. Насправді буде про наш час, а можливо навіть більше – про майбутнє… Після 24 лютого [2022] мені здалось, що я уже, мабуть, не напишу тої книжки як я собі уявляв. Такі у мене сумніви. Я напевно буду продовжувати це писати, але напевно будуть дуже змінені акценти в ній.

До речі, останній роман автора – «Радіо ніч» – презентували у грудні 2020 року. На вечері Ю. Андрухович поділився досвідом виношування ідеї потенційних  творів – він ніколи не квапиться, довго зважує всі так чи ні:

«У зв’язку з чим я можу відверто сказати, що мав би бути на сьогодні автором десь 20 романів, а я є автором, на жаль, лише 7 романів. А решту 13-ть я поховав, відкинув, відмовився ще на якісь стадії обдумування, готування і так далі».

Написати історію України – така порада письменнику надійшла з зали. Письменник її сприйняв самокритично. Він вважає, що історія – це наука з «суворими правилами та принципами», отже відповідні книги – «це все ж завдання для професійних істориків».

«Але дуже непогано якщо ці історики обдаровані літературним талантом», – зауважив письменник і поет. І такі, на його думку, були і є. Для прикладу згадав Михайла Грушевського, Сергія Плохія, Ярослава Грицака.

Схоже, що зал така відповідь повністю не задовольнила. Надійшло уточнення: «Напишіть історію України в поетичній формі».

«Можна подумати, дякую», – із певною мрійливістю відповів сучасний український літературний класик.

Що робити з російською класикою, та й взагалі з російською літературою – таке актуальне запитання було, мабуть, очікуваним.

Зараз «особливо сприятливий момент її перепрочитати» – так вважає Юрій Андрухович: «Кому як не нам показати це в такому світлі – як із цього Достоєвського виростають злочини: злочини вчинені в Бучі чи Ізюмі… Це не просте завдання, але ніхто крім нас більше не впорається. Я за те, щоб цю класику перечитувати з олівцем, щоб мати свій контртекст щодо цієї класики».

Пан Андрухович дещо скептично ставиться до ідеї повного очищення українських бібліотек від російськомовної літератури:

«Я не думаю, що це навіть реально втілити. Те що я точно знаю – наші бібліотеки протягом кількох століть захаращувалися книжками, які ніхто не читав. Вони виходи великими тиражами, бо вимагали партія й уряд».

Юрій Андрухович з гумором поставився до запитання про те, що на його сторінці в «Instagram» опубліковано його вірш «Ніжність».

«Я щойно дізнався, що у мене є сторінка в «Instagram», – відповів поет і додав що немає сторінок у жодних соцмережах. А від авторства вірша не відмовився. Навіть процитував його:

«Кохання – то велика дивовижність:

там, де лише народжувалась ніжність,

за хвильку може виникнути ніж».

Не відмовився автор відповідати на запитання: «Скільки разів у вашому житті виникало «дивовижне кохання» ?

«А ви думаєте я справді вів облік? Здатний був всі ці моменти в житті полічити ? – перепитав поет і швидко додав. – Я думаю, що напевно більше ніж 111».

Оплески та велика черга за автографами наприкінці зустрічі засвідчили, що зустріч у Полтаві з Юрієм Андруховичем такі була вдалою. Хіба що була вона дещо закороткою і дещо позбавленою дискусій.

У будь-якому разі варто подякувати організатором довгоочікуваної події. Вона відбулась  в рамках роботи Літературної мережі проєкту «Підтримка внутрішнього культурного діалогу в Україні», за ініціативи Міжнародної літературної корпорації Meridia Czernowitz, за допомоги  Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). 

Наприкінці президент Міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ Святослав Померанцев повідомив про чергову цікаву подію – 4 грудня нинішнього року до Полтави має завітати ще один творець «станіславського феномену» – Юрій Іздрик.

Анатолій Мішин

Система Orphus Поделиться на fb