Діагностика та лікування ВІЛ/СНІДу
Відтоді, як було відкрито новий вірус, епідемія ВІЛ/СНІДу охопила весь світ і забрала понад 20 мільйонів життів. Вона продовжує поширюватися й надалі в Україні, як і в цілому світі. Зростає кількість нових випадків інфікування ВІЛ та захворювання на СНІД, збільшується число дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками.
За оцінками експертів UNAIDS (Об’єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу), сьогодні кількість хворих на ВІЛ в нашій крайні становить близько 250 тисяч, при цьому тільки кожен другий знає про свій діагноз. На обліку перебувають приблизно 133 тисячі осіб. Серед офіційно зареєстрованих більше 70% складають особи репродуктивного та працездатного віку.
З-поміж усіх добре відомих шляхів інфікування продовжує домінувати статевий. Зростання гетеросексуального шляху передачі та кількості ВІЛ- інфікованих жінок дітородного віку спричинило поступове збільшення кількості дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками.
Призупинити епідемію ВІД/СНІДу, згідно з новими глобальними цілями UNAIDS, дозволить досягнення показників «90-90-90». Це коли 90% людей, які живуть із ВІЛ, знають про свій ВІЛ-статус; 90% осіб з діагнозом ВІЛ-інфекції отримують антиретровірусну терапію і в 90% тих, хто отримує таку терапію, досягнуто невизначеного рівня вірусного навантаження.
Ці амбітні цілі передбачають впровадження стратегії, в рамках якої рекомендовано розпочинати лікування ВІЛ-інфекції з моменту встановлення діагнозу, що, своєю чергою, зумовить суттєве зростання кількості тестувань на ВІЛ, а також підвищення попиту на всі послуги, пов’язані з тестуванням, лікуванням, доглядом та підтримкою людей, які живуть з ВІЛ.
Збільшення масштабів доступу до тестування з метою встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції в тих, у кого він залишається невідомим, особливо в групах високого ризику інфікування ВІЛ, є пріоритетним профілактичним заходом у нашому регіоні. Впровадження послуг з консультування і тестування на ВІЛ за допомогою швидких тестів у практику закладів охорони здоров’я (ЗОЗ) різного профілю, включно з первинним рівнем (центри первинної медико-санітарної допомоги), безпосередньо впливає на досягнення першого цільового індикатора «90% ЛЖВ знають про свій статус».
Другий цільовий індикатор, якого необхідно досягти, – «90% людей, які знають про свій ВІЛ-позитивний статус, отримують лікування». Для цього слід одразу призначати антиретровірусну терапію людям, які дізналися про свій ВІЛ-позитивний статус і забезпечити лікуванням ВІЛ-інфікованих осіб у межах 90%. Особливо гостро постає проблема формування прихильності до антиретровірусної терапії у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією/СНІДом на етапі надання первинної медичної допомоги. Зокрема при взятті на диспансерний облік в медзакладах міст та районів, та підтримання в процесі антиретровірусної
терапії за активної участі соціальних працівників неурядових організацій.
Інформація про хворого є конфіденційною і охороняється відповідним законом України.
Якісному наданню медичної допомоги пацієнтам з ВІЛ сприяє кілька факторів. Надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим пацієнтам передбачає комплексність послуг, а саме: огляди лікарів-спеціалістів, постійне лабораторне обстеження з періодичністю 1 раз на 3-6 місяців, а також лікування, що включає призначення антиретровірусної терапії і подальше медичне спостереження пацієнта в процесі отримання цієї терапії (на сьогодні для ВІЛ-інфікованих пацієнтів вона є по життєвою), своєчасну діагностику і лікування так званих опортуністичних інфекцій та супутніх захворювань.
Для надання якісної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим пацієнтам важливими факторами є:
– доступність лікування та низки діагностичних процедур (загальноклінічні обстеження, визначення імунного статусу за рівнем CD4- клітин, оцінка вірусного навантаження, огляди лікарів-спеціалістів);
– наявність медичного персоналу (лікаря, медичної сестри тощо), які мають підготовку з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу і знаються на особливостях медичного спостереження за пацієнтами цієї категорії;
– наявність соціального супроводу/психологічної допомоги на етапі медичного спостереження ВІЛ-інфікованого пацієнта; оскільки лікування ВІЛ є пожиттєвим і на будь-якому етапі може наступити втома від терапії, на початку лікувального процесу кожен пацієнт потребує формування комплаєнсу – готовності пацієнта виконувати рекомендації лікаря, його сумлінність і схильність до лікування;
– зниження та подолання проявів стигматизації і дискримінації в суспільстві щодо цього захворювання загалом і ВІЛ-інфікованого пацієнта зокрема. Саме ця проблема напевно досі залишається однією з головних причин пізнього звернення за медичною допомогою і, як наслідок, пізнього початку лікування ВІЛ.
Олександра Бєлая, лікар-інфекціоніст поліклінічного відділення комунального підприємства «Полтавська центральна районна клінічна лікарня Полтавської міської ради»