«Не треба придумувати велосипед, треба вчитися і робити», – Микола Різник
«Не треба придумувати велосипед, треба вчитися і робити», – головний висновок про перспективи українського села від Опішнянського селищного голови Миколи Різника, який повернувся з Польщі
“А ви знали, що Польща в Європейському Союзі є одним із провідних сільськогосподарських виробників? Наприклад, там вона посідає перше місце з виробництва яблук, малини, смородини, вишні, аронії. Польща – провідний експортер концентрованого яблучного соку у світі. До того ж країна перша в ЄС у виробництві та експорті птиці. Має п’яту позицію з виробництва сиру та молока. Поляки переробляють 60% всієї сільськогосподарської продукції, яку вирощують у своїй країні”.
Ці дані за 2021 рік наведені в довіднику Національний Центр підтримки сільського господарства (KOWR) Міністерства сільського господарства та розвитку села. Його отримав на межі літа та осені нинішнього року Опішнянській селищний голова Микола Різник. У цей час він разом із головами громад і представниками бізнесу України вивчав у Республіці Польща тамтешній досвід агропереробки”.
Візит голів громад та представників агробізнесу був організований ГО “Центр розвитку місцевого самоврядування” у партнерстві з ГО “Польсько – українська аграрна асоціація”.
В інтерв’ю ОКІА «Новини Полтавщини» пан Микола поділився враженнями від поїздки.
Протягом тижня ви проїхали чимало по дорогах Польщі. Яке було ваше враження, коли дивилися у вікно автобуса?
Перше враження – немає безкрайніх полів як у нас, що засіяні на 100-200 гектарах, наприклад, соняшником. Там чергуються відносно малі смужка за смужкою – по однім-двох гектарах. Видно, що ці різні ділянки належать невеличким фермерам.
На них зовсім інші культури ніж в Україні. Посеред поля стоїть охайна красива хатка із живою огорожею з маленьких туй. На заднім дворі тракторець. На полі росте волоський горіх, лохина, пшеничка, картопля, цибуля: на 100 гектарах може бути 12-20 різних культур.
А у нас їдеш – поле соняшнику на два кілометри, а потім таке ж поле, але вже суцільна кукурудза. І ти розумієш, що це велике поле одного господаря, тобто з нього заробляє одна людина.
У Польщі земля в основному приватизована. Але її не надають кому попало. Власник ділянки має проживати на території, де розташована ця ділянка; мати аграрну освіту або досвід роботи у сільському господарстві. Максимальна площа ділянки у власності обмежена – 500 га. І все це дуже контролюється.
Чимало власників – це малі та середні фермери. Ціни на землю регулює ринок. Вартість за гектар чорноземної землі у нас 2000 $, а у Польщі 10 000 $.
Ще раз переконалися як зараз грабують наших аграріїв: вартість пшениці у нас зараз близько 3500 грн за тону, в Польщі середня вартість за тону пшениці майже 13 000 грн.
А які враження від соціального устрою Польщі?
Я звернув увагу, що у селах немає шкіл. Вони розташовані у більш-менш великих населених пунктах. Але ці школи – класні !
Ми були в одній гміні (це аналог нашої територіальної громади) Сероцьк . Я запитав у голови гміни – який у них річний бюджет? Він відповів – 800 млн гривень як на наші гроші. А ця гміна за багатьма показниками як наша Опішнянська громада. Наш річний бюджет у 8 разів менший.
І це при тому, що у нас на території є підприємства з видобутку газу на нафти. Тобто, маємо, наприклад, порівняно непогані надходження від ПДФО (податок з зарплат) – це головне джерело наповнення місцевих бюджетів.
Нам розповіли, що у гміні Сероцьк зараз лише в садочку 200 дітей, а на наступний рік уже 300 дітей записались. У них іде збільшення населення. І це сільська місцевість. Це на мене справило велике враження.
Вони неподалік Варшави – за 50 км. Люди до них переїжджають, бо у цій сільській місцевості розвинута інфраструктура, гарна екологія.
З рахунок чого наповнюються місцеві бюджети таких гмін у Польщі ?
Поляки зробили ставку на розвиток малого та середнього підприємництва у сільській місцевості. Вони стимулюють не лише вирощення, а глибоку перероблювання сільськогосподарської продукції. А це додана вартість та створення нових робочих місць.
Їм вступ до ЕС у цьому дуже допоміг. Гроші ЕС почали надходити як тільки но вони почали виконувати умови вступу до цього Союзу. Багато грошей надходило саме на реформування аграрного сектору, адже Польща все ж агарна країна.
У Мазовецькому воєводстві ми відвідали підприємство – колишній колгосп. Воно має 400 га землі. Там повний цикл: від поля до пакування. Вирощують картоплю, моркву, цибулю, яблука. Мають прямі домовленостями з супермаркетами щодо збуту. Отже, підприємство працює круглий рік.
Одне таке підприємство – це 100 робочих місць. Із зарплат працівників сплачується ПДФО. Для сучасних умов української сільської місцевості 100 робочих – це круте підприємство. Думаю, це надходження кілька мільйонів гривень тільки з податку на зарплати. І я вже не говорю про надходження від плати за землю, нарахування на прибуток і таке інше.
У тих, хто працює на цьому підприємстві в Польщі є родини. Вони також працюють на території громади та також сплачують до її бюджету податки. І це дуже добре для тих громад на території яких немає великих підприємств, чи видобутку корисних копалин.
Якщо в кожній українській сільській громаді буде 5-10 таких підприємств, то громади будуть спроможними й матимуть ресурс відновлювати інфраструктуру після війни.
Головний висновок – не треба придумувати велосипед, треба вчитись і робити.
Наші збройні сили тримають військовий фронт, ми маємо тримати економічний.
У нас є проблеми з перероблюванням. Держава не дуже підтримує відповідні починання. Хоча, заради справедливості, не треба забувати, що Польща почала отримувати кошти від Європейського Союзу ще до набуття членства у ньому. Із поверненням ПДВ також немає проблем в ЄС. Там сильно підтримують середнє та мале підприємництво.
Наприклад, можна відносно легко отримати кредитування на невеличке обладнання для перероблення яблук – 70 тисяч євро. Це чудова підтримка і тим, хто має невеликий яблуневий сад: зібрали яблука і здали, без проблем, на перероблення.
А у нас великий аграрний бізнес підтримують, от і не маємо середнього класу. Ось я не пам’ятаю, який у нас зараз розрахунок: здається на 100 чи на 1000 гектар великому холдингу вистачає запустити 4 робочих місця – комбайнер, тракторист…
Але я думаю й у нас майбутнє за малим та середнім фермерством, особливо в громадах, де не має великих підприємств чи видобутку корисних копалин.
Наша Опішнянська громада в основному отримує надходження в бюджет від видобувних підприємств. Знов таки повторюсь – не всім пощастило мати на території корисні копалини.
В аграрному виробництві у нас в громаді кілька середніх фермерів, яким не як великим агрохолдингам все одно – що там з селом коїться. Ці фермери живуть на нашій території, зацікавлені в її соціальному розвиткові. Намагаються запускати тваринництво, ягідництво. Але таких одиниці.
Агрохолдинги, що мають тисячі гектарів земель по всій Україні, надішлють на певну територію два комбайни, зберуть урожай і поїхали далі – які там робочі місця, яка переробка…
Ви ініціатор створення комунального підприємства «Опішня-агро», яке належить громаді. Така форма характерна для Польщі?
Ні, там все приватна власність. А ми створювали це комунальне підприємство не від хорошого життя. Нам якось треба наповнювати цей бюджет. Ми вирішили не розбазарювати землі, які були у власності громади.
І нас зараз якось осяяло – ми ще показуватимемо як може працювати невелике підприємство в аграрній сфері. Опішня-агро це кейс, який показуватиме людям, що навіть якщо у вас немає 1000 га, а є 2, 5, 10, то також можна заробляти на землі.
Тобто ми хочемо бути конкретним кейсом для тих у кого завтра з’явиться реальний бізнес-план як працювати і заробляти на наших землях. Образно кажучи, надавати приклад тим, хто буде готовий створювати на 100 га – 100 робочих місць.
Ми зараз експериментуємо. Посадили моркву – не вийшло. Посадили картоплю – вийшло. Теплицю запустити нам трошки війна завадила, бо електроенергія подорожчала, але ми все ж спробуємо.
Комунальне агропідприємство – це не прерогатива місцевого самоврядування. І наша задача людям показати приклад, дати вудочку. А якщо ще вдається наповнити бюджет – це взагалі круто!
Але агровиробництвом повинні займатися приватні підприємці, а селищний голова повинен займатися ремонтом доріг, косінням трави, залученням інвестицій, а не вирощуванням, скажімо, пшениці.
Я так розумію, що і конкурувати з поляками на європейському ринку нам ще не під силу ?
Нам треба думати про налагодження глибокого перероблення, а не тільки про те, що ми експортуємо просто олію, сою, рапс, пшеницю.
Звичайно ми зараз не конкурентні щодо експорту тих самих овочів, яблук, слив. Але у нас є внутрішній ринок, який треба наситити. Так – купівельна спроможність наших людей дуже упала, і все ж маємо великий внутрішній ринок.
Коли ми для внутрішнього ринку навчимося робити якісну продукцію, тоді вже можна говорити про експорт. Але це вже все історія після війни.
А зараз, коли, зокрема, на кордоні пробки – 10 кілометрів туди, і 7 назад – нереально щось говорити про експорт.
Як поляки сприймають війну Росії проти України?
Ми у Польщі дякували за те, що поляки найбільше допомагають Україні. Але на одному з форумів один польський високопосадовець сказав, щоб ми не дякували їм, адже поляки мають дякувати нам.
Вони розуміють, і вся Європа починає розуміти, що ми захищаємо всю Європу. Якщо не дай Боже Україна не витримає, то Путіна нічого не зупинить. Я то впевнений, що війна завершиться на нашу користь. Вони розуміють чому нам допомагають, чому дають зброю.
Інтерв’ю провів Анатолій Мішин