Ви тут:
Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

Раніше було більше секонду з Європи, зараз багато жертвують полтавці, – Леся Бабаскіна

Пошуки необхідних, іноді навіть  фірмових речей за смішну ціну. Чимало людей саме цим приваблюють магазин секонд-хенду. Не дивно, що цей вид торгівлі відзначено у календарі: 17 серпня відзначають – День секонд-хенду.

З лютого 2022 року відповідних речей повно у наметах біля Свято-Успенського кафедрального собору у Полтаві. Це гуманітарний центр Полтавського Батальйону Небайдужих. Жіночі, чоловічі, дитинячі одяг та взуття – все безплатно. Треба лише прийти й вибрати.

Тут допомагають  тим, кого російська повномасштабна агресія змусила залишити рідні місця і перебратися до Полтави.

З перших днів цієї агресії у центрі працює Леся Бабаскіна. Разом із колегами-волонтерами вона майже щодня перебирає кілограми речей, які приносять полтавці. Серед них знаходить певні екземпляри, які її, м’яко кажучи, дивують.

Отже, що варто, а що не бажано жертвувати у вигляді вживаних вами чи вашими близькими речами ?

Зокрема про це розповіла Леся Бабаскіна у День секонд-хенду.

Чи змінилась ваша секонд-хендівська допомога з початку повномасштабної агресії Росії у лютому 2022 році?

Раніше до нас більше надходило секонд-хенд централізовано: багато було гуманітарної допомоги з Європи.

Зараз переважають пожертвування від полтавців. Це наш полтавський секонд-хенд. Він дуже допомагає людям. Хоча іноді  приносять речі у неналежному  стані.

Ми просимо мешканців Полтави, щоб приносили речі у нормальному стані. Нехай вони не будуть брендові, випрасувані, але обов’язково випрані, тобто чистенькі. Чимало переміщених осіб не мають можливості прати речі, вшивати блискавки, ґудзики та ремонтувати взуття.

Хоча до нас приносять і зовсім нові речі. Люди несуть з етикетками, упаковані. Можливо це ті, хто закриває свої магазини чи склади.

Взагалі я б нашу діяльність краще  називала не наданням секонд-хенда, а гуманітарною допомогою. Крім речей ми надаємо переселенцям хліб, влаштовуємо для них культурно-мистецькі заходи. 

 А попит на які речі нині особливо актуальний ?

Дуже, дуже потрібний чоловічий асортимент. Ми гуманітарний центр Полтавського Батальйону Небайдужих. А він у першу чергу забезпечує військових.

Збираємо насамперед речі для людей з госпіталю, тобто для тих хто потрапив під обстріли, хто поранений. Їх часто привозять в обгорілому одязі.

Дуже потрібні речі з натуральних тканин. Це спідня білизна, спортивні штани, кофти, футболки, толстовки. Велика необхідність є у посуді, ковдрах, подушках, постільній білизні.

Для локацій, де плетуть маскувальні сітки, ми збираємо натуральні тканини  природних кольорів.

Дуже не вистачає людям сумок – неважливо чи це дорожні, чи жіночі.

Зараз літнього асортименту уже майже ніхто не бере. Чимало переселенців розуміють, що вони навряд чи повернуться найближчим часом до своїх країв. Ті, які виїхали ще взимку мають якісь запас зимових речей. А ті кого змусили змінити місце проживання у теплу пору, не мають запасу теплих речей.

Ось зараз підіть до торгових центрів. Там вже починається сезон продажу теплих речей. Теж саме й у нас. З’явиться якийсь пуховик, то люди його заберуть зразу ж. Усе частіше запитують про теплі одяг, взуття.

Нам хотілося, щоб нам приносили практичні речі, а не якісь весільні сукні чи маскарадні костюми. Туфлі не на високих підборах, а звичайне надійне взуття, в якому людині зручно ходити щодня. Такого не вистачає.

А що приносять маскарадні костюми ?

Колись привезли два хвости русалок. Ми довго не могли зрозуміти – що це? А коли повністю розвернули, то побачили, що вони вишиті: такі в поетках – луска голубого і зеленого кольору.

Багато костюмів святкових нарядів довелось віддавати в театри, центри дитячої і юнацької творчості.

Нам зараз практично не потрібні дитячі речі. Їх уже багато. Із дитячого необхідне взуття, верхній одяг й іграшки.

Я помітила, що у дітей переселенців розумінням нинішньої ситуації якесь не дитяче. Іноді комусь з них кажемо: «Ти ж розумієш, що іграшок не багато, а діточок багато. Отже, пограєшся з цією іграшкою, а дня через два принесеш, щоб інші дітки погрались». І вони так і діють.

Зараз приїжджають до нас керівники територіальних громад. У них у таборах живе велика кількість переселенців з дітьми. І одна справа дати один конструктор, інша – десять. Ми збираємо для таких випадків іграшки, якими можна гратися у великому колективі. Наприклад, пазли.

А яка взагалі реакція людей переселенців на вашу допомогу?

Вони дуже багато пережили. Але більшість з розумінням до нас ставляться. Бувало даєш кофтинку, а вона чи він плачуть, дякують. А ми ж не золото з діамантами роздаємо. Дехто з переселенців залишаються у нас працювати як волонтери.

 

Інтерв’ю провів Анатолій Мішин

Фото Олега Дубини.

Система Orphus Поделиться на fb