Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

“На «економічному фронті» держава та бізнес повинні стояти пліч-о-пліч”, – Дмитро Мандріков

Новий керівник Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій обласної адміністрації Дмитро Мандріков розповів про плани щодо релокації бізнесу на Полтавщину, а також про свій волонтерський та управлінський досвід.

Перше питання, яке ставиться всім новим керівникам, – куди плануєте рухатися? Які робочі плани?

 У обласної адміністрації є свої завдання та стратегія їх досягнення, як у мирний час, так і у воєнний. Зараз ми маємо воєнний стан, що диктує нові виклики. Стратегія спрямована на всебічне забезпечення нормальної життєдіяльності регіону, його розвитку, а також виконання завдань у системі оборони всієї України. Регіональна політика повинна чітко кореспондуватися зі стратегіями центральної влади, особливо під час війни.

Щодо Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій, то, на мій погляд, зараз головне – моніторити та аналізувати ті мінливі економічні реалії, які склалися внаслідок війни, та чітко розуміти, що є нашими конкурентними перевагами, на яких ми можемо зробити стратегічний акцент. Утримати «економічний фронт» – це одна з головних передумов нашої майбутньої Перемоги. Ми повинні розуміти, що на «економічному фронті» держава та бізнес повинні стояти пліч-о-пліч. Нормальна робота бізнесу – це питання виживання держави. Від цього ми й повинні відштовхуватися.

І як боротися в області з викликами воєнного часу?

Безумовно, ситуація з війною дуже ускладнює економічну ситуацію в країні. Економіка регіону – складний механізм, який складається з великих підприємств – приватних і державних, а також із середнього та малого бізнесу. Й у кожному сегменті виникли свої проблеми через війну – десь розірвані логістичні ланцюги постачання, десь відпав ринок збуту тощо. Підприємства зараз стараються з усіх сил, десь вони вже зуміли «залатати діри», але наш обов’язок – предметно допомогти. Планую зустрічі з керівниками багатьох підприємств і профільних асоціацій, хочу зрозуміти потреби всіх, кожного сегмента економіки, а головне, де ми можемо вирішити проблеми на обласному рівні, а де – на державному, через державні й міжнародні програми допомоги та стимулювання бізнесу.

Відзначу, що в області дуже велика кількість переселенців – близько 200 тисяч. Але не треба це розглядати лише, як навантаження. Це також і наша перевага, це трудові ресурси, нові бізнеси. Головне – допомогти переселенцям адаптуватися в області.

Ви зараз говорите про релокацію?

Безумовно, треба розглядати перспективи релокації бізнесу на Полтавщину. Вже зараз я бачу, що чимало представників середнього та малого бізнесу зі сфери послуг з Харкова, з інших регіонів, охоплених війною, переїхали до Полтави і тут вдало організували свої філіали або й по-новому відкрили бізнес. Ось саме цьому й треба сприяти задля отримання швидкого результату. Що стосується релокації великих підприємств, то тут ситуація складніша.

Я розмовляв із досить великими виробниками, які говорять, що розглядали можливість релокації, прораховували економічну складову цього процесу і дійшли висновку, що найбільші витрати будуть на демонтаж та новий монтаж устаткування, хоча саме транспортування не коштує дорого. Вони говорять, що якщо зважаться на перенесення виробництва, то будуть його переносити подалі від кордону з росією. І, на жаль, це не територія Полтавської області. Утім, для більш мобільних виробництв із менш складним устаткуванням наша область цілком підходить, і ми будемо працювати в цьому напрямі.

Як ви охарактеризуєте свій стиль керівництва?

 Наскільки я чув, то я досить демократичний хлопець в управлінні (Сміється). Я прихильник такого типу управління, коли ти повинен чітко поставити завдання перед виконавцем, встановити терміни його виконання та проконтролювати. У разі якщо це доручення не буде виконане, то запитати, чому воно не було відповідним чином зроблене. Залежно від відповіді підлеглий або отримає корективи в завданні, або додатковий час, або попередження. Щодо власної роботи, то я не чекаю, поки мені «наріжуть задачі», а сам аналізую ситуацію і пропоную керівництву необхідні, на мою думку, кроки.

 Ви говорили про харківський бізнес на Полтавщині… Ми знаємо про ваш досвід керівної роботи в Харкові. Зокрема про те, що ви десять років очолювали КП «Харківпарксервіс». Розкажіть про це детальніше?

Я народився в місті Олександрія Кіровоградської області. Мої дідусь і бабуся – вихідці з Новомиргородського району, з села Петроострів. Там прожив до 8 років, потім переїхав до Харкова. Навчався в двох вишах. Перша освіта – юридична, отримав диплом юриста в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (Харків), а друга – економічна, за фахом управління підприємством, отримав в Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут». Працював за фахом у різних місцях.

У сфері комунального господарства почав роботу в КП «Харківський метрополітен». В 2011 році мені запропонували посаду директора щойно створеного комунального підприємства «Харківпарксервіс». На той час ситуація з організацією паркувань у Харкові була справжнім хаосом – повна відсутність контролю, що створювало чималі проблеми в місті.

До створення КП «Харківпарксервіс» питанням упорядкування паркування ніхто централізовано не займався. Так, існували паркувальники, які збирали платню, але їхню діяльність, по суті, ніхто не контролював. Не було якоїсь форми одягу. Доходило до того, що були кілька угруповань шахраїв, які виходили «працювати» на одному й тому ж майданчику. В результаті бюджет міста нічого не отримував.

Зрозуміло. І що змінило створення КП «Харківпарксервіс» та його робота під вашим керівництвом?

По-перше, ми зайнялися впорядкуванням місць для паркування, які ми визначали з метою максимально не заважати дорожньому руху. Вершиною нашої роботи в цьому напрямі було зведення в 2021 році першого в Україні муніципального паркінгу за садом Шевченка. Це семиповерховий комплекс на 200 авто всередині та на 100 місць навколо нього. Він має модернову архітектурну форму. По суті, куратором проєкту було КП «Харківпарксервіс», хоча формально замовником виступало управління капбудівництва.

По-друге, ми систематизували роботу паркувальників. Вони були зобов’язані вдягатися у відповідну форму, а на ній ми зробили спеціальний слоган «Вимагайте в мене чек». Паркувальники отримали мобільні паркувальні термінали, за допомогою яких вони фіксували збори коштів. Із 2012 року всі кошти, які ми отримували від роботи паркувальних майданчиків, йшли до бюджету.

Але вже тоді ми розуміли, що цифрова епоха дає нові можливості, щоб зробити будь-яку сферу більш ефективною. Ми розробили додаток Е-Паркування, який передбачав вісім способів електронної оплати. Крім того, запровадили паркувальні абонементи. Тобто натискаєш кнопку в додатку, оплачуєш, й автоматична система контролю оплати паркування в базі відзначає державний номер автомобіля, за який здійснюється оплата.

У 2018 році ми відмовилися від послуг паркувальників, натомість запровадили Інспекцію з паркування. Працівники мають планшети зі встановленим програмним забезпеченням, через які сканують державний номер авто, програма відправляє в базу даних запит, чи є плата за цим держномером. Якщо не було, автоматично вони генерували повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності.

І як всі ці новації позначилися на надходженнях у бюджет?

Коли КП «Харківпарксервіс» почало працювати в 2012 році, то ми перерахували до бюджету понад 1 млн грн. А вже у 2021-му – близько 20 млн грн. При цьому хочу звернути увагу, що плата за паркування в Харкові не збільшувалася за ці роки –5 грн за годину. Це була свідома установка міської влади – соціальна орієнтованість вартості паркування. Зрештою, людина охочіше заплатить 5 грн, ніж 15-20 грн за годину, і матиме спокій, не буде боятися штрафу. Хоча й порушників вистачає – за штрафами на кінець 2021 року ми наближалися до 10 млн.

На жаль, війна внесла свої корективи. Керівництвом міста було прийняте рішення про припинення діяльності підприємства у зв’язку з воєнними діями. Паркування в місті стало безкоштовним. До речі, в будівлю, де був розташований наш офіс, 1 березня прилетіла ракета.

А що стали робити ви і як опинилися у Полтаві?

Відправив сім’ю на захід України на четвертий день війни. А сам зосередився на волонтерській діяльності. Працюю зі своїми друзями з волонтерською організацією «Браття українці», яка оформилася як благодійний фонд. У перші дні війни всі наші зусилля були спрямовані на захист Харкова. Ми зайнялися металоконструкціями – «наварили» понад 500 протитанкових «їжаків», а також бронещити для блокпостів. Організували виробництво шипів проти колісної техніки та пічок-«буржуйок». Я займався організаційною роботою, вкладав власні кошти, скільки міг.

Коли фронт більш-менш стабілізувався, ми переключилися на роботу над складнішими запитами військових – обладнання та техніка, квадрокоптери, авто. Полтавщина – близький, зручний та дружній регіон для Харкова, ми зробили тут певну логістичну базу. Ремонтуємо автомобілі для військовослужбовців. Організували безкоштовне фарбування авто, які приганяють для військових, у зелений, піксельний кольори. Якщо було прохання привезти чи надати автомобілі для військових, теж привозили, зокрема й броньовані авто. Беремо відповідний лист і веземо через кордон, передаємо нашим хлопцям на передову. Була налагоджена взаємодія з Харківською та Полтавською ОВА. Через цю співпрацю з Полтавською ОВА я й отримав пропозицію перейти сюди на роботу. Справді, після десяти років у КП «Харківпарксервіс» я вважаю, що моя місія там загалом виконана, тим паче що зараз підприємство не працює, і мені хочеться реалізуватися на іншому рівні.

Сімя зараз з вами в Полтаві?

Дружина весь час із початку війни була на території України – на заході країни, але через три з половиною місяці я отримав дзвінок від моєї дружини, яка сказала: «У мене вже немає сил, я не можу більше без тебе і дуже скучила». Маленька донька, їй два роки, теж весь час шукала тата. Тому дружина взяла квиток і приїхала до Полтави. Тепер ми тут разом.

Довідка:

 Народився Дмитро Мандріков 14 лютого 1982 року в м. Олександрія Кіровоградської області. У 2004 році закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого (правознавство, юрист). У 2010 році закінчив Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (економіка підприємства, магістра).           

Свою трудову діяльність розпочав у 2000 році. З 2000 по 2001 рік працював лаборантом Національного аерокосмічного університету  ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут». З 2003 по 2005 рік працював в органах прокуратури Харківської області на посадах помічника прокурора та слідчого. З 2005 по 2011 року працював у КП «Харківський метрополітен» на посадах бухгалтера-ревізора, начальника контрольно-ревізійного відділу, помічника начальника метрополітену з контрольно-ревізійної роботи. У грудні 2011 року призначений директором КП «Харківпарксервіс», де пропрацював до серпня 2022 року.

 

Перейти до вмісту