У Полтаві готельно-ресторанний комплекс надав притулок понад 100 біженцям
З перших годин масштабного вторгнення росії до власника готельно-ресторанного комплексу “Зелена Діброва” Самвела Сарибекяна почали телефонувати з проханням про притулок. І він приймав людей, які вивозили рідних з місць, де неможливо було залишатись.
Готель заповнився за лічені години, потім люди спали навіть у залах ресторану. Хтось залишався, інші перебували декілька діб і їхали далі до рідних або за кордон. На 138 день ескалації війни в “Зеленій Діброві” мешкає 101 вимушений переселенець, близько 40 з них – діти. Їх безкоштовно забезпечили житлом, тричі на день організовують харчування.
“Не стояло питання – чи приймати. Ми допомагали в 2014, так само й тепер. Ці люди рятували дітей, старих батьків – неможливо було залишити їх без прихистку”, – говорить власник комплексу Самвел Сарибекян.
Чимало з переселенців намагаються віддячити господарям тим, що допомагають по господарству, забезпечуючи побут цієї спільноти. Хтось впорядковує територію, інші готують смачні страви на кухні. У їх очах вдячність і біль, бо багатьом нікуди повертатись.
“З дому ми виїхали 7 квітня. Спочатку жили в Терешках у дитсадочку, але це приміщення вирішили повернути до цільового призначення, а ми дізнались, що нас можуть прийняти в комплексі “Зелена Діброва”. Нас зустріли гостинно, ми вдячні людям, які стільки добра роблять, наче рідним. Живемо й харчуємося безкоштовно. Все дуже непросто й для тих, хто нас прийняв, як і для нас. Є потреби, звісно, бо постіль у нас забирають на прання, а ось одяг доводиться прати в ручну. Було б добре мати додаткову пральну машину. У багатьох же маленькі діти, та й людей старшого віку багато. І надзвичайно нас турбує опалювальний сезон. Адже голова Донецької ОВА повідомив, що в області, окрім ЗСУ, має залишитись мінімум мешканців. Нам нікуди зараз їхати. В Слов’янську немає ні газу, ні води, ні електроенергії. Тому, наша єдина надія – залишитися у безпеці тут”, – розповіла вимушена переселенка зі Слов’янська Лариса Назаренко.
У вірменській традиції – велика гостинність і вірність ближнім, але прихистити власним коштом стільки людей у таку скрутну годину – це більше, ніж традиція. Це велике серце, якому болить за цих знедолених, їх родини і життя. Самвел Сарибекян розповідає, що декілька разів долучалися друзі-благодійники, які допомагали з продуктами й дровами, решту потреб доводиться закривати самотужки. І власні ресурси майже вичерпано. Але й залишити цих людей напризволяще власник “Зеленої Діброви” не може.
“Не йдеться про якусь допомогу від держави, всі ми розуміємо, що важливіше зараз допомогти військовим. І до нас вони постійно заїжджають на перепочинок чи ночівлю. Годуємо, поселяємо, навіть ліками за потреби забезпечуємо. Але є такі моменти, яких я не розумію. Наш кіоск на трасі закрив автодор, та ще й зі зверхнім формулюванням, що їх не цікавить, кого ми годуємо. Як таке може бути?”, – гірко задає риторичне питання Самвел Сарибекян.
У “Зеленій Діброві” переселенці поступово обживаються. Навіть невеличкий басейн для дітвори власник комплексу організував. А кожної суботи всіх бажаючих обстежує відомий у Полтаві лікар-кардіолог Єльміра Оганесян, дружина власника комплексу. Вимірює тиск, контролює стан, дбає про нагляд за хронічними захворюваннями, і також часто сама привозить необхідні ліки, куплені за власний кошт.
“Наше рідне село розташоване за декілька кілометрів від кордону з росією. Постійно бомблять, і це дуже страшно, бо я з чотирма дітьми виїхала, а мій чоловік і батьки лишилися вдома. Найменшому сину 1,5 роки, троє дітей школярі, і що буде з їх навчанням теж поки не визначено. Вдома школу розбили. Позавчора тільки за півгодини там було 9 прильотів”, – з сумом розповіла вимушена переселенка з Харківської області (Золочівський р-н, с. Івашки) Юлія Губина.
В цієї жінки найменша дитина потребує операції, бо має вроджену ваду кінцівки. Все вже було домовлено в харківській лікарні, але завадила війна. Та Юлія Губина не втрачає надії й сподівається на допомогу полтавських медиків.
Полтавська ОВА з квітня частково допомагає цьому осередку перебування ВПО. Але головний меседж цієї зустрічі – дана спільнота біженців потребує дієвішої допомоги, адже власні ресурси власника комплексу критично зменшились, а вже час думати про наближення опалювального сезону.
Марія Бойко