У Лубнах провели зустріч з поетесою Наталкою Фурсою

У Лубенській публічній бібліотеці імені Володимира Малика відбулася літературна зустріч із відомою поетесою Наталкою Фурсою.  Вперше в ролі модератора її майстерно провела Раиса Плотникова.

Захід видався атмосферний та вдалий своєю непересічністю. “У чім вдалість?” – спитаєте ви. По перше, всім не вистачило стільців, тож їх хутко доносили. По друге, завдяки органічному тандему ведучої та поетеси, нині поговорили і про поезію, і про працю над нею, і про те, якими мають і можуть бути справжні тексти. По третє, не було жодної сирени.

Відкрили скит творчості авторки, трішки одягнулися у її вірші, які писані щиро та без сорочки, бо ж пані Наталія прохає у Бога “зносити платтячко голубе”.

Дев’ята книга Наталки Фурси “Без сорочки” вийшла у видавництві “Саміт-книга” буквально напередодні війни. Під час зустрічі авторка зізналася, що перші примірники підписувала та відсилала за день до її початку. Буквально за кілька годин до бомбардувань люди перераховували кошти, аби скинути із себе повсякденну сорочку суєти і зануритися у світ Слова… Деякі примірники повернулися до авторки, бо ж населені пункти разом із отримувачами опинилися під окупацією, деякі “зависли” на поштових відділеннях. На окремі міста, якраз у дні запланованих презентацій, скинули бомби.

Не буду говорити про книгу багато. Завважу лише, що вона варта бути прочитаною не раз, бо то не такий собі поетичний “фаст-фуд”, а добірний житній хліб, з якого щоразу по крихті вибираєш для себе щось вартісне та потрібне.

А позаяк істинність творів позначає і визначає час, то процитую нині собі та вам уривок із поезії Наталки Фурси, яка писалася нею до 10-річчя нашої Незалежності, тобто понад 20 років тому:
Твій голос лине – з-за межі,
колись прокладеної нами…
Стоять в погонах сторожі,
А ми стоїм – із паспортами.
В них – тавра штампів, тавра віз:
на в’їзд,
на виїзд,
на від’ їзд…
Стражі чіпливими очима
читають дати й імена…
В них – дві держави за плечима,
У нас – любов,
що, як вітчизна,
була єдина і одна
на двох.
Тепер – на межці ми:
свободу тішимо слізьми.

Це уривок зі збірки поетеси “Страсті по страті”, яка вийшла в Полтаві 2001-го року. Закінчується він такими рядками “І бачу я, і бачиш ти, що множаться мечі й хрести”… Чверть століття тому написано, а здається ніби вчора, про нинішній день.

Отож на дилему сучасних літературознавців: “До якої когорти віднести творчість поетеси – філософської чи любовної?” Можемо чесно завважити: “До обох. А ще пророчу категорію не забудьте додати, бо то теж стиль авторського письма…”

Ганна Кревська