Cвій перший волонтерський рейд розпочав безпосередньо із-за кордону,- Микола Біляєв
«Я – з України: Диканський район, Полтавська область – з села Великі Будища», – так представився Микола Біляєв поблизу Свято-Успенського собору що у Полтаві.
За його спиною реанімаційний автомобіль. «Це швидка допомога. Ми її забрали на польсько-українському кордоні, – пояснив Микола. – Нам це авто подарували німці. Я пригнав його зі Львова. Там на СТО його підкрутили. Здається планують відправити в Бахмут, щоб допомагала нашим бійцям».
Така розмова відбулась у квітні 2022 року. Микола вже до того привіз не одне благодійне авто для ЗСУ та територіальної оборони. Доставив і тони гуманітарної допомоги. Справу цю не залишає. Він – волонтер Полтавського Батальйону Небайдужих.
Перший свій волонтерський рейд розпочав безпосередньо із-за кордону. Коли почалася війна – працював у Швеції.
«І вже наступного дня, після нападу Росії на Україну, я їхав автобусом, на поромі спочатку, через Польщу в Україну. У мене з’явилося сильне бажання захищати зі зброєю в руках нашу землю», – пояснив Микола.
Знайомі хлопця, теж волонтери, зраділи що він повертається. І дуже швидко придумали йому перше завдання. Зателефонували та сказали: «Не повертайся з порожніми руками. Оскільки це шлях в один кінець, адже назад не можна буде повернутися».
Він на тиждень застряг у Польщі. «Знайшли поляка, який безплатно подарував нам Daewoo Lanos, – сказав Микола. – Ми його за чотири дні в Кракові забили на 1,5 мільйона гривень: тепловізорами, дронами, раціями, ліками».
Спочатку частину цінного багажу волонтер доставив до Києва, а потім більшу частину привіз до полтавського Собору. Тут у перші дні війни утворився волонтерський хаб.
Друзі Миколи вже воювали в ЗСУ, служили в територіальній обороні. Він звертався до них з проханням, щоб «влаштували у себе».
«Це було 5 березня, все вже було розписано, – сказав Микола. – Хлопці мене не те що просили, а запевняли, що стрільців вистачає, вояків вистачає – потрібні волонтери. Залишайся волонтером – у тебе є машина. Це також дуже потрібно для вояків».
Батьки поставились до рішення сина з розумінням. «У мами супермега здивування не було, – розповів Микола. – Вона знала мою позицію. Я під час Революції Гідності на київському Майдані був 59 днів. Мамо з батьком разом їздили до столиці на Майдан під час Помаранчевої революції».
Микола з батьком цього літа проїхали за маршрутом Краматорськ-Костянтинівка-Барвінкове. Звичайно бійців та місцевих мешканців відвідували не з порожніми руками.
Полтава-Львів-Київ-Охтирка-Харків – так Микола на особистій сторінці в Facebook описує ще один зі своїх нещодавніх маршрутів. І пояснює чому подолав його за тиждень: «Легко – бути волонтером».
Останню подорож до Львова назвав – «за сімейними обставинами». Їхав робити пропозицією коханій дівчині. Вона також з Полтавщини, але нині мешкає у Швеції.
Все відбулось дуже гарно – з трояндами, на фоні романтичного міста Лева… Вона повернулась до Стокгольму, а він до своїх волонтерських справ. Написав на тій же своїй сторінці: «Вірю, що невдовзі ми знову будемо разом. У мирному світі. І бажано без росії».
Микола згадав першу реакцію свого начальника у Швеції щодо його рішення після 24 лютому 2022 року – повернутися в Україну: «Сказав, що він «proud» – гордий і щасливий, що ми українці такі сміливі. Сказав, що у захваті як ми повертаємося, адже не один я повертався на батьківщину. Потім неодноразово телефонував, питав – як справи ?»
Анатолій Мішин
фото з особистої сторінки Миколи Біляєва у Facebook