Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Не такою ціною, проте до мрії: полтавка розповіла, як вдалось знайти роботу в Австрії

Не такою ціною, проте до мрії: полтавка розповіла, як вдалось знайти роботу в Австрії

Полтавка Марина Толмачова з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну виїхала тимчасово за кордон задля своєї безпеки. За короткий час влаштувалась на роботу, про яку мріяла та допомагає маленьким переселенцям.

Свою історію жінка розповіла «Новинам Полтавщини».

Марина Толмачова пропрацювала 5 років у Полтавському театрі ім. Гоголя на посаді художник-гример. Дівчина відчула не на словах, що таке агресія окупантів ще 8 років тому, тоді вона жила в місті Сєвєродонецьк Луганської області.

«У 2014-му вночі було світло, як у день. Проте тоді все було не так – все відбувалось довкола міста. А зараз – у ньому», – розповідає Марина.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну Марина знаходилась у Полтаві, а її мати та бабуся – у Сєвєродонецьку. Саме тому прийняла рішення виїхати з України.

«Не хотіла їхати, бо мала що тут робити, у Полтаві: плели сітки, займалась арттерапією з дітками тощо. Проте до мене зателефонувала мама і сказала, що у нашому будинку повилітали вікна від вибухів. Дуже просила мене поїхати, дуже боялася за мене. Це страшно, повір. Саме тому вирішила виїхати з України».

5 березня дівчина сіла в автобус до Львова. Звідти волонтери «Червоного хреста» довезли до кордону з Польщею. Після 8 годин очікування на українському та 40 хвилин – на польському кордоні дівчина потрапила до першого табору перетримки біженців.

«Дуже вдячна їм, поляки нам і справді дуже допомагають. Допомагають нести сумки, дають чай і каву, годують. Діток одразу кутають у пледи».

За три години Марина разом зі знайомою з Полтави знайшли волонтерів, які допомогли виїхати у місто Краків. Поки шукали місцевий центр допомоги біженцям зустріла родину, яка перевернула її життя.

«Мені дуже хотілося спати, бо другу добу у взутті та без сну. Не знала що робити та що зі мною буде. Побачили чоловіка в жилетці волонтера, жінку та двох діток із ним. Підійшли перепитати, де саме знаходиться той центр допомоги. Розговорились. Франк, так звати чоловіка, запитав, що нам потрібно. Христина відповіла, що хоче доїхати до мами, яка в Італії, а я сказала, що маю відпочити кілька днів і зрозуміти, що робити далі», – каже дівчина.

Автобус до Італії знайшли в лічені години. А Марині Франк із дружиною Емілією запропонували кілька днів пожити у них.

«Розмістили мене у дитячій. Малечу забрали до себе у кімнату. Через кілька днів, коли я відпочила, він запитав, що я хочу і чим може допомогти. Відповіла, що хочу почати працювати, щоб змогла допомогти своїм рідним та близьким, які залишились в Україні».

Чоловік допоміг скласти правильне резюме англійською мовою та у самому пошуку роботи. Пояснив, що у Польщі цікава культура, проте заробітні плати не такі високі. Також українців прибуває все більше, тому потрібно рухатись далі, бо настане той день, коли поляки почнуть конкурувати з українцями за роботу.

«Вирішили, що напрямок пошуку – Німеччина. У мене було гарне портфоліо. Також додала посилання на відео, які ми з театром Гоголя знімали під час локдауну «Грим – мистецтво перевтілення». За кілька днів було багато пропозицій», – розповідає полтавка.

Одна із найяскравіших пропозицій, каже Марина, була від німкені Утермай – запросила на театральний фестиваль, який відбувається в Баварії. Проходить із травня по вересень.

«Їй сподобалось моє портфоліо і те що я багато вчилась. Сказала, за 4 місяці співпраці навчить мене всьому, що знає, а далі допоможе влаштуватись у будь-якому куточку світу. За місяць роботи обіцяли 2 тис. євро. Я розплакалась, бо те про що я мріяла все життя, писала гранти на такі проєкти – ось воно. Проте не такою ж ціною, не війною…», – зазначає полтавка.

На наступний день була співбесіда з Австрійським театром, що у місті Інсбрук.

«В Зумі проводили співбесіду 3 людини: головний художник театру, керівник гримерної служби та відділ кадрів. Заробітна плата трішки менша ніж на фестивалі, перші 4 місяці 1900 євро на руки, потім – 2300. Обрала їх, бо могла почати роботу прямо зараз».

В Інсбрук Марина поїхала разом із родиною Франка, яка вже давно планувала подорож до сусідніх країн. Там її зустріли співробітники театру, допомогли знайти невеличку квартиру та дали аванс для того, щоб було з чим розпочати нове життя.

«Допомогли відкрити акаунт в австрійському банку. Я зареєстрована, а не як біженка. Маю вид на проживання і право на роботу. Робочий контракт розпочався з 14 березня. За ці тижні я плакала вперше від щастя, через доброту людей, а не від горя».

Також Марина написала проєкт, який дає змогу у вихідні дні займатися з дітьми переселенцями та сиротами арттерапією.

Мамі Марини також вдалось виїхати з України. Зараз вона тимчасово проживає у будинку Франка та Емілії. Далі планує їхати до доньки в Австрію.

«Я питала у Франка та Емілії, чому вони допомогли мені. На що отримала відповідь: якщо є можливість допомогти хоча б одній людині, яка потрапила у біду – справи б у нашому світі пішли набагато краще».

Система Orphus Поделиться на fb