Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Історія полтавця, який долучився до експедиції з підкорення Полярного полюса

Історія полтавця, який долучився до експедиції з підкорення Полярного полюса

Антон Омельченко ввійшов до історії підкорення нового континенту.

Більше про це йдеться на сторінці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського у facebook.

Уродженець села Батьки Полтавської губернії Антон Омельченко у 10 років вперше вирушив у далеку подорож, коли із старшим братом найнявся випасати худобу на Північному Кавказі.

“Саме там, у господарстві конезаводчика генерала Пеховського, хлопчик отримає перші професійні навички догляду за кіньми і зрозуміє – ця справа йому до душі. По смерті генерала молодий заробітчанин наймається до полковника М. Ведерникова (нащадка Пеховського) та їде з ним на Далекий Схід, куди останній отримав службове призначення. Але в дорозі сталася трагедія – полковник раптово помирає і двадцятирічний юнак залишається один”, – йдеться у повідомленні.

Чоловік він самотужки добирається до Владивостоку і влаштовується жокеєм на місцевий іподром. У 1909 році Антон познайомився з експедитором, англійським лейтенантом Генрі Мірзом, на прохання якого підібрав 20 маньчжурських коней для майбутньої експедиції британського офіцера Роберта Скотта. Головною метою полярної експедиції британського дослідника було першими у світі досягти Полярного полюса.

“Антон супроводжував скакунів до Нової Зеландії звідки повинен був відправитися корабель команди Р. Скотта “Терра Нова”. На той час, за свідченням онука А. Омельченка (Віктора Омельченка), наш земляк чудово доглядав за кіньми, мав міцне здоров’я, вільно спілкувався англійською. Тож, не дивно, що комплектуючи арктичну команду капітан Скотт включив до її складу й хлопця з далекої Полтавської губернії. До слова, у соціальних мережах є відео – Антон Омельченко танцює на палубі одного із кораблів”.

29 листопада 1910 полярники вирушили у далеку експедицію. Завдання – три групи йдуть попереду, облаштовуючи вздовж маршруту склади. Досягнути ж фінальної точки, Південного полюса Землі, мала головна, четверта, на чолі зі Скоттом.

“Січень – пришвартувалися на острові Росса. Далі – дорога на шостий континент. Молодому коняреві, як й іншим учасникам походу, важко давався кожен метр засніженого маршруту, однак тримався стійко, куховарив, навіть у футбол грали між собою. Та неприступна Антарктида була безжально негостинною. Зокрема, втомлених коней, які мали бути ходячим запасом м’яса, довелося вбити і з’їсти. За кілька днів Антон повернувся на базу. А Роберт Скотт з напарниками таки дійде до Південного полюса, але, на своє розчарування, побачить, що програв “полярні перегони”

По подальшу долю уродженця Полтавщини відомо мало. У Першу світову воював на фронті, повернувся у рідне село, одружився, працював листоношею. За свідченням очевидців, навіть побував одного разу у Лондоні на зустрічі полярників. Там, з рук королеви, отримав медаль “Терра Нова”, його зарахували членом Королівського географічного товариства. Помер українець, першопроходець до берегів Антарктиди, 1932 року. Подейкують, що чоловіка у плече вдарила блискавка. Похований у рідному селі Батьки Полтавського району.

Перейти до вмісту