Ви тут:
Суспільство 

14 січня – Православна Церква відзначає велике свято Обрізання Господнього

14 січня – Православна Церква відзначає велике свято Обрізання Господнього

14 січня Православна Церква відзначає велике свято Обрізання Господнього, а також вшановує пам’ять святителя Василія Великого.

Джерело: ПЦУ

Митрополит Епіфаній назвав три причини, чому Церква святкує день Обрізання Господа Ісуса Христа:

Найперше тому, що ця подія описана у Євангелії та має важливе повчальне значення. Адже нею стверджується істинність втілення Сина Божого, Який прийшов у світ не у видінні, не як образ чи дух, але у повноті прийнявши людську природу.

Для нашого часу таке ствердження може здаватися надмірним, адже нині мало хто з віруючих у Христа вважають, що Він не мав істинної людської природи. Однак у перші століття історії Церкви було поширено багато лжевчень, які відкидали цю істину. Причиною цього була поширена у елліністичному світі філософська думка, що лише дух є досконалим, а матерія, в тому числі плоть людини, належить до злого чи негативного начала. Послідовники такої філософії навіть коли визнавали Ісуса Христа Месією та Сином Божим, не могли прийняти істини Боговтілення, тобто єднання Божества з природою людини у всій її повноті, яка включає і тіло. Бо вони вважали тіло «могилою для душі» і тому не могли зрозуміти ані сенсу Боговтілення, ані сенсу тілесного Воскресіння Спасителя.

Причину поширення таких поглядів можна зрозуміти, адже після гріхопадіння тіло людини зазнало тління, страждань, хвороб і смерті. Тіло майже для всіх гріхів слугує і метою, і знаряддям. Бачачи це, давні язичницькі мудреці зробили хибний висновок, що не тіло страждає від зла, а воно саме і є джерелом зла. Однак ми знаємо з Божественного Одкровення, що тіло людини сотворене Богом, і як усе творіння, воно саме в собі є добром. Як частина людської природи, ураженої гріхом, тіло також потребувало зцілення, оновлення і освячення. І тому Син Божий, прийшовши у світ спасти людину, прийняв людську природу у всій її повноті.

Про це сповіщає нам і Євангеліє від Іоана, говорячи: «Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Ін. 1:14). Також і апостол Павло у своєму Посланні до Колосян пише: «Глядіть, браття, щоб хто не звабив вас філософією й марною оманою, за переказом людським, за стихіями світу, а не за Христом; бо в Ньому живе уся повнота Божества тілесно» (Кол. 2:8-9). Апостол Іоан Богослов визнання істини Боговтілення визначає у своєму Першому соборному посланні, як головну ознаку правдивого сповідання: «Духа Божого i духа омани пізнавайте так, – пише він у четвертій главі цього Послання – усякий дух, що сповідує Ісуса Христа, Який прийшов у плоті, є від Бога; а всякий дух, що не сповідує Ісуса Христа, Який прийшов у плоті, не є від Бога, але це дух антихриста» (1 Ін. 4:2-3).

Отже, щоби підкреслити, що Спаситель воістину воплотився, що Він – з роду Авраамового, якому було визначено Богом на ознаку завіту звершувати обрізання кожного новонародженого хлопчика, Церква і вшановує нинішнє свято.

Другою повчальною причиною для цього святкування є засвідчення Сином Божим Свого упокорення перед законом. Бо хоча Він Сам, як Бог, є Законодавцем, але як Син Людський Він добровільно упокорився перед Законом. Тим самим Господь і для нас показує приклад, що лише слідування Божим заповідям є тим шляхом, яким осягається благо. І якщо Він, Бог-Законодавець, виявив покірність перед приписами, встановленими для людини, то тим більше ми повинні це робити.

Бо на відміну від людських законів, приписів та заповідей, які можуть бути і добрими, і злими, можуть містити істину або неправду – Божі заповіді за природою своєю є незмінні, істинні та спрямовують до осягнення блага усіх, хто виконує їх. Відтак додержання заповідей Божих є основою проповіді та вчення Церкви, як про це Сам Спаситель сказав апостолам перед Вознесінням: «Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28:19-20).

Третім аспектом святкування цього дня є вшанування наречення народженому Богонемовляті імені Ісус. У перекладі з давньої єврейської мови це ім’я означає «Бог спаситель, Бог спасає». Найменування як принцип означає вирізнення предмету чи явища серед однорідних йому, виокремлення його зі споріднених предметів і явищ за індивідуальними, неповторними ознаками. Найменування також свідчить про ієрархічність, адже той, хто дає ім’я, більший за найменованого. Наприклад, Бог доручив Адаму дати найменування усім тваринам, показавши через це владу першоствореної людини над ними.

Бог через Ангела сповіщає Свою волю щодо імені, яке має бути дане Новонародженому Спасителю. Цим ще раз підкреслюється, що Друга Особа Пресвятої Тройці, Бог-Слово, втілюється приймаючи волю Бога Отця. Саме ж ім’я Ісус також є проповіддю тієї істини, що народжене Богонемовля є Той Самий обіцяний Месія, Божественний Спаситель світу.

Ім’я Ісус є людським іменем, бо наречене воно було Сину Людському для того, щоби виокремити, вирізнити Його серед усіх інших людей. Таким чином і сама подія найменування ще раз підкреслює істинність і повноту Боговтілення, бо з людською природою Син Божий приймає у єдність Свої Божественної Особи і все людське, в тому числі ім’я.

Система Orphus