Ви тут:
Культура Суспільство 

10 фактів про батька Лесі Українки: до 180-річчя видатного громадського і культурного діяча Петра Косача

10 фактів про батька Лесі Українки: до 180-річчя видатного громадського і культурного діяча Петра Косача

Український інститут національної пам’яті підготував інформаційні матеріали “Династія” про родини Драгоманових і Косачів. Зокрема, про Петра Косача та його двох синів і трьох доньок, найбільш знана з яких – Леся.

Корінням родина сягає Герцеговини на Балканах, де від ХІV століття жили Косачі. Згодом вони дісталися до Польщі, тоді – до містечка Мглин на Чернігівщині (нині – місто Брянської області, РФ). Вже у ХVІІ столітті Косачі ведуть свій рід від “польської корони шляхтича” Петра Косача. Деякі представники Косачів були визначними діячами українського літературного та громадського життя другої половини ХІХ–ХХ століття, повідомили в Українському інституті національної пам’яті.

Петро Косач

1.Батько Лесі Українки походив із заможної української козацької аристократії. Народився 1 січня 1842 року в місті Мглин. Родина мала сімох дітей, Петро був найстаршим. Мати померла, коли йому виповнилося 6 років. Відтоді хлопчик виховувався під опікою тітки Параски, старшої материної сестри. Навчався в Чернігівській гімназії.

2.До Петербурзького університету вступив спочатку на математичний факультет, потім перевівся на правничий. За участь у заворушеннях був виключений з 2-го курсу. Переїхав до Києва і вступив на юридичний факультет Київського університету. Працював у Міністерстві юстиції, Київській палаті кримінального суду, канцелярії Київського губернатора. В серпні 1866 року молодий Косач став головою Новоград-Волинського мирового з’їзду.

3.У Києві увійшов до “Громади”, працював у недільних школах. Саме у рік його приїзду до міста (1862) Михайло Драгоманов об’єднав українофільські гуртки у “Громаду”. Петро тоді заприятелював із Михайлом Драгомановим, Володимиром Антоновичем, Павлом Житецьким, Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким. Власним коштом видав перший збірник пісень Миколи Лисенка. У товаристві українців, які відроджували національну свідомість, культуру, мову, Петро Косач зустрів майбутню дружину. “Ми чули, що сестра Драгоманова була вже заручена з волинським мировим посередником Петром Косачем. Але цей Косач мав таку скромну зверхність, був такої тихої вдачі, що трудно було уявити собі, що могло з’єднати цю гарну панночку з цим простим, невидатним чоловіком. Аж пізніше я оцінила П.А.Косача. Це була людина таких міцних переконань, така прямолінійна і шляхетна в своїй громадській поведінці, така добра до людей, що мені стало зрозумілим, як розумна молода Драгоманівна вибрала саме його” (Із “Моїх споминів” Софії Русової). Обвінчалися Петро та Ольга в церкві села Пирогово поблизу Києва 28 серпня 1868 року.

4.Був першим чоловіком у декретній відпустці. Коли народилася Лариса, Олена Пчілка занедужала на анемію і на пів року поїхала на лікування до Європи. Тож тато залишився вдома з двома малими дітьми, взяв відпустку на роботі. Ольга Косач-Кривинюк (сестра Лесі Українки) описує: “Коли народилася Леся, то мати наша заслабла на тяжку анемію і мусіла серіозно лікуватися, не могла доглядати сама своїх двох малих дітей, а найгірше, не могла сама годувати Лесю, як вигодувала сина Михайла. Спробували знайти мамку Лесі, але невдало, бо змінилося їх 3 чи 4… Довелося годувати Лесю штучно, а за тих часів це була справа ще дуже незвична та невпорядкована. Леся почала сильно слабувати. Батькові тоді доводилося раз-у-раз їздити в службових справах і він розказував мені, як він до розпачу доходив, приїздячи додому та застаючи Лесю в тяжкому стані. Врешті, батько взяв відпустку спеціяльно для того, щоб доглянути Лесі, бо боявся, що інакше вона загине. Взявся пильно виконувати всі лікарські приписи і врешті досягнув того, що Леся не лише залишилася при житті, а й зовсім одужала та поправилася.

5.Петро Косач дуже любив усіх своїх шістьох дітей, але таки “особливо був ніжний до Лесі”.“Любив і шанував її завжди безмірно”. Батькові листи пройняті тривогою за здоров’я, її негаразди й радістю з приводу письменницьких успіхів. Дуже переймався стосунками Лесі та Климента, в якого була відкрита форма туберкульозу. Знаменно, що неохочий до подорожей, тяжко хворий на серце, Петро Косач усе-таки зважився поїхати до Лесі в Ялту за пів року до смерті, восени 1908 року. Ніби відчув, що ця зустріч буде останньою.

6.Отримував запрошення на бали, мав право на членство в клубах як статський радник, a певний період навіть маршалок Володимир-Волинського та Ковельського повітів. Та ці дворянські привілеї цікавили подружжя Косачів лише формально – як можливість забезпечити дітям у майбутньому добру освіту й працю.

7.Був людиною заможною, забезпечував безбідне життя родини, спонсорував громадську діяльність. Як свідчить службовий формуляр 1899 року, він мав успадковані земельні ділянки в Чернігівській губернії (в місті Мглин) і маєток у Колодяжному (471 десятину). Дружині Ользі належала садиба Зелений Гай на Полтавщині (100 десятин). Річна платня Косача становила 2500 рублів. До того ж він був дбайливим господарем, давав добрий лад усім своїм землям. Та майже всі чималі кошти (крім тих, які йшли на утримання сім’ї) він віддавав на українські громадські справи. Окрім того, п’ятеро дітей отримали вищу освіту, а Леся приватну, досить дорогу на ті часи.

8.Садибу в Колодяжному планував і забудовував особисто. Розпочав, коли переїхали до Луцька, навесні 1879 року. 1882-го завершив “великий” будинок і сім’я переїхала до нього. Олена Пчілка згадувала, що саме тут почалася її активна літературна і видавнича діяльність: “До часу проживання нашого в Колодяжному припадають перші мої спроби в поезії, але ніде я тих поезій не друкувала і вже геть пізніше зібрала їх і видрукувала окремою книжечкою “Думки-мережанки”. Та в Колодяжному проте ж оддала я вперше мій белетвір до друку”. Потім цей будиночок назвали “старим”, бо звели інший, на три кімнати, так званий “сірий” із великою просторою вітальнею. У ній Косач на пропозицію дружини облаштував сцену на невеликому підвищенні для влаштування домашніх вистав і літературних вечорів. На такі вечори до Косачів часто приїздили численні друзі, українські громадські діячі й письменники Іван Франко, Микола Лисенко, Михайло Старицький. За що цей маєток стали називати Волинськими Афінами.

9.Добре знав світову літературу, був першим критиком і поціновувачем творів дружини, дочки Лесі Українки, сина Михайла, який творив під псевдонімом “Обачний”, невістки Олександри (Грицька Григоренка). Фінансував чимало видань, а також українські періодичні часописи й альманахи.

10.Помер 2 квітня 1909 року. Похований у Києві на Байковому цвинтарі. Все, що мав, поділив заповітом порівну між своїми дітьми і дружиною. Синові Михайлові і Лесі незадовго до своєї смерті віддав їхні частини грошима.

Система Orphus