Ви тут:
PROвсе Суспільство 

Як ворожили українці у ніч на Андрія‎‎

Як ворожили українці у ніч на Андрія‎‎

‎13 грудня християни відзначають день пам’яті апостола ‎Андрія Первозванного. ‎За дохристиянськими віруваннями українців, у цю ніч відбуваються містичні речі та дива.

В Україні напередодні Андрієвого дня молодь збиралася на вечорниці. ‎Дівчата готували калач із діркою посередині. Називався він калитою на ‎Київщині й Житомирщині, на Поділлі – балою, на півдні України – малаєм ‎або просто коржем, пише BBC.

Тісто на калиту замішували при повному мовчанні, непочатою водою, ‎принесеною з трьох, семи або дев’яти криниць. На Поліссі корж робили на ‎сироватці, додавали меду і пекли “на твердо”, щоб його було важко кусати. ‎На Одещині робили пухким, на дріжджах, у вигляді калача. ‎На рівненському і київському Поліссі до 50-х років ХХ століття випікали ‎калиту за давньою традицією на капустяних листках. Прикрашали калиною, ‎сухоцвітами, цукерками, родзинками, горіхами, маком.

Калиту на червоній шворці перекидали через сволок чи привішували до ‎гвіздка. Українці Задунав’я прив’язували в пройомі дверей. ‎Біля калити садили Писаря або пана Калитинського – хлопця, здібного до ‎жартів і витівок. Він мав розсмішити учасників гри, які по черзі під’їжджали ‎до калити верхи на рогачі або хлібній лопаті – коцюбі, намагаючись ‎відкусити від неї шматок. Хапати калиту руками забороняли. Калитинський підсмикував за шворку калиту аж під сволок, вхопити зубами ‎коржа було важко. Якщо розсмішив Коцюбинського, то квачем із сажею ‎мазав йому обличчя.‎

Вареник зі сміттям і копійкою

Дослідники припускають, що так в давнину наші предки розігрували міф ‎про помираюче й воскресаюче сонячне божество. Адже розвага відбувається ‎саме в час найдовших ночей і найкоротших днів. Вважалося, у цей час ‎Сонце вмирає, його з’їдає страшний звір і смертельний холод загрожує ‎всьому живому на Землі. Веселощі та сміх учасників гри мали захистити людину й усю природу від ‎холоду й смерті. Радісному сміху приписували надзвичайну оберегову та ‎життєдайну силу.

По закінченню забави дівчата пригощали варениками з різними начинками: ‎картоплі, капусти, грибів, гречки зі засмажкою, квасолі й бобу. Кожна ‎дівчина примічала: який хлопець візьме приготовлений нею вареник, той і є її ‎суджений. А залицяльнику, який був їй не до вподоби, підкладала вареник із ‎клоччям, сміттям або сіллю. ‎

На Київському Поліссі дівчата ліпили один великий вареник у вигляді бугая, ‎очі йому робили з квасолі, ріжки і хвостик – з сирої картоплі. Його ‎отримував той хлопець, який не засміявся під час гри.‎

В один вареник клали копійку. Вважалося, тому, хто його дістав, в усьому ‎щаститиме протягом року.‎

Час напередодні зимового сонцестояння вважався чарівним. Можна ‎було передбачити своє майбутнє. Дівчата варили в новому горщику ‎кашу, опівночі виходили до воріт і голосно кликали: “Доля, го-о-о-в! ‎Озовися!”. За звуками, що лунали на вулиці, намагалися передбачити ‎своє майбутнє. ‎

Кидали чобіт через хату й дивились: куди впав носком, в ту сторону й заміж ‎піде. Питали у перехожих чоловіків ім’я й вірили, що так зватиметься ‎суджений. ‎

Біля криниці по снігу сіяли льоном, коноплями або маком і примовляли: “Андрію, Андрію, я на тебе мак сію,‎ дай знати з ким буду під вінцем стояти”.‎

Вважалося, що суджений обов’язково присниться цієї ночі. А ще під подушку ‎клали замок із ключем і у сні майбутній чоловік мав його відкрити. Або ‎робили з вишневих гілочок місточок: хто у сні переведе через нього, з тим ‎будеш вік жити.

Хлопцям у цю ніч дозволяли бешкетувати й розігрувати односельців. Вони ‎робили попелом по снігу доріжки від хати дівчини до хати того хлопця, ‎якому вона симпатизувала. У господі, де були дівчата на виданні, парубки знімали ворота і заносили їх ‎за село. Або зав’язували мотузками двері, закривали склом димарі, ‎затягували на дахи хат або хлівів вози чи сани, перегороджували вулицю. ‎

Весь цей хаос супроводжувався жартами, сміхом, веселощами. Дорослі не ‎сварилися, ставилися до таких жартів поблажливо, згадували свою ‎молодість, адже це був єдиний день протягом року, коли дозволялися ‎подібні витівки.‎

Андріївські розваги й нині залишаються улюбленою забавою української ‎молоді. Цього дня грають навіть в тих регіонах, де традиційно калити не було, ‎наприклад на півдні Чернігівщини й на Полтавщині. ‎

І традиційно від Закарпаття й до Слобожанщини, від Полісся до Південного ‎Степу дівчата ворожать на судженого-рядженого, кличуть долю й ‎закладаються на віщий сон.

Фото: ілюстративні

Система Orphus