Ви тут:
Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

“Вижили, бо невістка приносила додому сире тісто під полами кожуха”: унікальні документи та спогади очевидців про Голодомор на Полтавщині

“Вижили, бо невістка приносила додому сире тісто під полами кожуха”: унікальні документи та спогади очевидців про Голодомор на Полтавщині

Співробітниця Полтавського краєзнавчого музею Валентина Клочко кілька років тому зібрала експозицію “Голодомор. Геноцид 1932-1933 років. Політичні репресії”. Вона показала дивом збережені документи, розповіла про Голодомор на Полтавщині та переказала спогади своєї бабусі.

Валентина Клочко говорить, що матеріалів про Голодомор збереглося небагато, бо раніше ця тема була табуйована. Невелика кількість кримінальних справ, порушених у ті роки, залишилася в архівах СБУ. Одна з таких справ — проти настоятеля Миргородського собору Павла Верещаки, який попросив священників своєї парафії збирати дані про кількість померлих.

Ще один важливий експонат — запис про смерть одного з жителів Пирятинського району Якова Зюзя про те, що він помер від голоду. Таких документів лишилися одиниці. У 1934 році за наказом радянської влади всі книжки із записами про смерть у сільських радах знищили.

Також співробітникам удалося знайти в архівах знамениту “постанову про п’ять колосків”, складену на Петра Бадьорного з Мачух, який зрізав кілька колосків із лану сільгоспартілі “Спільна нива”. За цим указом селян, яких заставали на полі, могли навіть розстріляти.

Масова смертність селян від штучного голоду у 1932-1933 роках спричинена карально-репресивними заходами радянської влади, розповідає Валентина Клочко. Тому сьогодні говорять про геноцид, як спробу знищити українське село — носія української автентичності та національної ідеї.

Водночас на Полтавщині був один із найбільших спротивів колективізації та вступу в колгосп. Щоб остаточно зламати село, радянська влада проводила “політику розкуркулення”, і в архівах залишилися фотографії селян-одноосібників з кримінальних справ.

При підрахунку жертв Голодомору на Полтавщині дослідники називають різні цифри. Одні говорять, що унаслідок геноциду померли до мільйона людей разом з ненародженими дітьми. Натомість Інститут демографії Академії наук України говорить, що з голоду померли понад мільйон жителів Полтавщини. Проте достеменну кількість жертв встановити неможливо.

За словами Валентини Клочко, Полтавщина, разом з Київщиною та Харківщиною, зазнала найбільших людських втрат. Вимирали цілі села. У Яреськах, де Довженко знімав свій фільм “Земля”, вимерла майже половина населення.

“Кам’яні Потоки, Лютеньку, а згодом і цілі райони за невиконання плану заготівель заносили на так звані “чорні дошки”. Мешканцям цих сіл заборонялося виїздити за його межі, завозити продукти чи обмінювати речі на їжу, всі крамниці навмисне спустошували. Селянам доводилося їсти акацію, квасець (щавель), коржики із перетертих жолудів, лободу, калачики, жаливу, кору дерев, взимку — мерзлі буряки або картоплю”, — говорить Валентина Клочко.

Дітей, батьки яких помирали з голоду, забирали до дитячих будинків безпритульних. У музеї зберігається унікальне фото вихованців сиротинця у Мишуриному Розі Полтавської губернії (теперішня Дніпропетровська область). Світлина датована серпнем 1933 року.

Бабусі Валентини Клочко було 32 роки, коли почався Голодомор. Вона жила в Кованьківці під Полтавою і згадувала, що від смерті їхню родину врятувала невістка Марина, яка працювала у їдальні тракторної бригади й приносила додому сире тісто під полами кожуха. Певно, вона і прожила до 105 років, бо люди були вдячні й згадували її доброту, розповідає Валентина Клочко.

“З того часу минуло багато років, живих очевидців трагедії майже не залишилося. Тому я не знаю, наскільки сучасному суспільству важко прийняти і зрозуміти той біль. Але Голодомор — це злочин комуністичного режиму, це трагедія, яку ми маємо пам’ятати”, — говорить співробітниця музею.

У 2006 році Голодомор визнали геноцидом українського народу на державному рівні. Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 року винними в організації Голодомору визнали Йосипа Сталіна, Вячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича.

Перейти до вмісту