Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Історії захисників та захисниць: Ярослава Никоненко

Історії захисників та захисниць: Ярослава Никоненко

Цей день – про всіх мужніх чоловіків та жінок, які стали на захист України, їхні персональні історії. Тому сьогодні з нагоди Дня захисників і захисниць України Український інституту національної пам’яті розповідає про старшого солдата уродженку міста Миргород на Полтавщині Ярославу Никоненко.

Старшому солдатові Ярославі Никоненко було 36 років, вона народилася в Миргороді 25 серпня 1983 року. А 15 жовтня новина про втрати на фронті вразила родину Никоненків у Миргороді та всю Україну: жінка-військовослужбовець Ярослава Никоненко зі 101-ї бригади охорони Генштабу ЗСУ близько 15:30 загинула під Мар’їнкою на Донеччині від снайперського обстрілу.

Її батько Сергій Никоненко колись працював буровиком, був учасником вторгнення радянських військ до Афганістану. Уже з початком російського вторгнення в Україну став армійським волонтером, а згодом пішов на фронт у якості воїна добровольчого батальйону “Айдар”.

Сергій загинув 18 січня 2015 року внаслідок обстрілу російськими окупантами з РСЗВ “Град” села Трьохізбенка в Луганській області. Сергій Никоненко прикрив собою комплекти набоїв, чим вберіг не одне життя своїх бойових побратимів. Саме після смерті батька Ярослава вирішила йти до війська. Спершу – навчання у 169-му навчальному центрі “Десна” імені князя Ярослава Мудрого і ДУК “Правий сектор”. Ярослава воювала в районі відомої позиції, шахти “Бутівка”, у військовій розвідці. Закінчила дві снайперські школи.

Никоненко підписала контракт зі Збройними Силами України у 2018 році та розпочала служила в 101-й бригаді, яка підпорядковується безпосередньо начальнику Генерального штабу. Звісно ж Ярослава хотіла на передову, тому була прикомандирована до 28-ї механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу й виконувала бойові завдання на позиціях підрозділу під Мар’їнкою.

“У неї був внутрішній стрижень, який нікому не під силу було зламати. Нею рухала помста. Це була перша офіційна ротація Ярослави в зону бойових дій”, – розповідала сестра Ярослави Богдана.

За словами сестри Богдани, солдат Ярослава Никоненко воювала під Донецьком як снайпер: “У Мар’їнці, на тій позиції, яку вона займала, не один військовий загинув – вона добре прострілюється. Там відстань між снайперами з обох сторін становить всього один кілометр. Ярослава намагалася вичислити супротивника, що стріляє з окупованої території… Наскільки я знаю, займати ту позицію, де була сестра, ніхто не хотів. Снайпер з окупованої території в тій місцевості давно кошмарить наших бійців. У протистоянні з російськими снайперами, Ярослава загинула 15 жовтня, після Дня захисників і захисниць України.

Без найближчої людини залишились мати, сестра і 13-річна донька Ярослави, Софія. Після прощання у військовій частині в Києві народну героїню поховали на цвинтарі в Миргороді, поруч із батьком на Алеї Героїв.

Никоненки з Миргорода – напевно, перша українська родина, в якій на війні з Росією загинули батько й дитина. 

 Історія Ярослави відображено в спільному проєкті Інституту з Жіночим ветеранським рухом – “Жінки, які загинули за Україну”.

Над матеріалом працювали співробітники Українського інституту національної пам’яті: Олена Охрімчук, Ганна Байкєніч, Роман Кулик, Володимир Тиліщак.

Система Orphus